ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ. Степан Васюра: «Я на власні очі бачив, як загинуло 20 тисяч воїнів»

ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ. Степан Васюра: «Я на власні очі бачив, як загинуло 20 тисяч воїнів»
Колишній вінницький фронтовик Степан Васюра у роки війни був розвідником і мінометником. Він воював спочатку проти німецької, а потім і проти фінської армії. Найболючіші спогади фронтовика - про те, як десятки тисяч солдатів гинули на його очах як «гарматне м'ясо»

Про маніпулювання думкою людей перед початком війни з фашистами, про недолугі рішення високих військових чинів, які усупереч здоровому глузду відправляли на смерть десятки тисяч солдатів тільки тому, що боялися потрапити у немилість до Сталіна, розповідає колишній фронтовий розвідник і мінометник Степан Васюра.

- Я кажу тільки про те, що бачив на власні очі та що пережив, як кажуть, на своїй шкурі, - говорить фронтовик. – Ми перемогли, але якою ціною? Коли ведуть мову про перемогу, не часто згадують про співвідношення загиблих німецьких і радянських воїнів: на одного німецького солдата, який поліг на фронті, припадає дев’ять наших. Втрати могли бути набагато меншими, якби наших солдатів тодішнє керівництво не сприймало як «гарматне м'ясо». Вибачайте за таке порівняння, але я сам був свідком того, що командири бездумно посилали під кулі солдатів тільки заради того, щоб виконати наказ Сталіна.

Воював проти німців і фінів

Підрозділ, у якому служив Степан Васюра, брав участь у боях спочатку з німецькою армією, а потім – із фінською.

-Такого напористого і сильного штурму позицій армії ворога, який наше командування застосувало на заключному етапі війни з Фінляндією у 1944 році, мені не доводилося бачити у жодному бою з німецькими військами, - каже фронтовик. – Військові дії в Карелії були не менш запеклими, ніж бої за Берлін.

Саме там командир взводу мінометників старший лейтенант Степан Васюра був нагороджений орденом Червоної Зірки. Військові лікарі дивом врятували його від важкого поранення.

До школи ходив без теплого одягу

Степан Васюра родом із села Корделівка Калинівського району. У голодному 1933 році помер його батько, і мама залишилася одна з чотирма дітьми. Злидні змусили брата і двох сестер покинути школу і податися на заробітки. Малому Степанові дуже хотілося навчатися. Найскладніше доводилося взимку, бо не мав теплого одягу.

– У морозні дні, щоб не замерзнути, з дому до школи біг щодуху, - каже Степан Никифорович. - Але навчання не залишив і в атестаті мав тільки відмінні й добрі оцінки. Готувався вступати до Вінницького педінституту на географічний факультет, карту знав, як кажуть, із заплющеними очима.

Наступного дня після шкільного випуску Степан почув, як у селі з уст в уста передавали тривожну звістку: «Війна!». На що хлопець відповідав так: «Німці не можуть воювати одночасно на два фронти». На той час вони вже були у стані війни з Англією і Францією.

- Тим більше, що 14 червня увесь день по радіо передавали заяву ТАРС (Телеграфне агентство Радянського Союзу) про те, щоб люди не вірили чуткам про можливий початок війни з Німеччиною, - каже Степан Васюра. – Те, що говорили по радіо, чуло все село, адже гучномовці стояли в центрі населеного пункту на стовпах. Диктор весь час нагадував, що Радянський Союз підписав з Німеччиною договір про ненапад, тому не треба боятися війни. Гітлер не може порушити підписаний ним договір, бо це скомпрометує його перед світом.

Були готові зустріти ворога

- Думкою людей відверто маніпулювали, - каже фронтовик. - Сталін на той час уже мав інформацію розвідки про те, що Німеччина прийняла рішення воювати з Союзом. Навіть вказувалася дата початку воєнних дій. Незважаючи на це, людям говорили відверту брехню.

У неділю, 22 червня 1941 року в Калинівці люди зібралися на ярмарок. Але торги не відбулися. Продавців і покупців розігнала міліція. Була вказівка не збирати натовпи людей, щоб у випадку повітряного нальоту ворога уникнути жертв. У Корделівці у той же день створили кілька загонів самооборони. До одного з них включили й Степана Васюру. «Нам видали мисливські рушниці, і ми дві ночі підряд патрулювали околиці села, - каже співрозмовник. – Чекали можливої появи ворожих парашутистів. Стріляти ми вміли, бо в школі тоді навчали військовій справі, і на стрільби ми ходили систематично. Спортом займалися не тільки на уроках фізкультури, були різноманітні секції, проводилися змагання. Я міг на турніку крутити «сонце». По водостічній трубі цукрозаводу вибирався на третій поверх. При цьому не торкався труби ногами, тільки за допомогою рук».

Всім класом пішли у військкомат

Коли розпочалася війна, усі хлопці з класу пішли записуватися до військкомату. Між Калинівкою і Корделівкою знаходився військовий аеродром. Корделівські хлопці не раз бували там, вони захоплювалися льотчиками. Чи не кожен хотів стати таким, як вони, тому у військкоматі вирішили проситися у льотне військове училище, а якщо ні, то хоча б у танкове.

Степана і його однокласників у військкоматі розчарували. «Нам сказали, що направлення є тільки у піхотне училище, - розповідає фронтовик. – Ми вийшли на подвір’я порадитися. Одностайно зійшлися на думці: «У піхоту не підемо». З тим і повернулися додому».

Піхота так піхота – вирішив через кілька днів після того Васюра і знову прийшов у військкомат. Мати плакала, не відпускала хлопця з дому. Казала, куди тобі, дитино, на війну? Малий, худий… Але Степан наполіг на своєму. Сусідський дядько збив з фанери чемодан, мати дала 30 карбованців на дорогу, хлібину, шмат сала і провела за село. Довго стояла, дивлячись услід синові і втираючи хустиною сльози. Через п’ять років вона так само плакала, коли Степан в один із днів після закінчення війни знову ступив на подвір’я батьківської хати. До 1944 року, поки село було під німецькою окупацією, фашисти забороняли доставляти пошту з фронту. Весь цей час мати не мала жодної звістки від сина.

На іспити їхав на підніжці вагона

Новоград-Волинське військове піхотне училище, в яке Васюру направили складати вступні іспити, у перші дні війни перевели аж у Ярославль. Як хлопчина добрався туди, про це можна писати окрему розповідь. На деяких відрізках шляху їхати довелося навіть на підніжці вагона. У приймальній комісії училища юнака здивував суворої зовнішності чоловік:

- Ви, юначе, чому так далеко приїхали? Думаєте, без вас не розіб’ємо ворога? – запитав він. Чоловік, переглянувши документи абітурієнта, розмовляв з ним українською. Українців в училищі було багато. Командир роти мав прізвище Музика, комвзводу – Нечипоренко. Васюра дотепер пам’ятає не тільки їх, а й більшість із тих, з ким довелося навчатися. Щоб не розсердити суворого дядька, хлопець відповів йому так: «Я нітрохи не сумніваюся, розіб’єте фашистів і без мене, але я також хочу брати в цьому участь, а не сидіти вдома на печі».

Під час війни навчання у всіх військових училищах відбувалося за скороченою програмою. Подекуди навіть її не дотримувалися. Курсант Васюра навчався менше чотирьох місяців. Курсантам навіть звання не присвоїли. Фашисти рвалися до Москви, до міста ворогам залишалося 25 кілометрів. Курсантів рядовими терміново направили на захист тодішньої столиці Союзу.

Відправили 20 тисяч солдатів на загибель 

- Нашу військову бригаду сформували у жовтні 1941 року з курсантів кількох військових училищ, - каже фронтовик. – Я потрапив у взвод розвідки. Крім отримання даних про формування фашистських військ, ми мали ще одне завдання. Фашисти під час відступу безжально спалювали села. У них навіть були спеціальні підрозділи підпалювачів. Ми мали всіляко перешкоджати таким діям. У листопаді вже почалися морози. Вороги не звикли до такої погоди. Вона дошкуляла ще й тим, що з трудом вдавалося запускати двигуни автомобілів. В одному із сіл, Красній Поляні, ми застали німецький підрозділ у такій ситуації.

Вночі ми влаштували спостережний пункт у лісі. Фашисти всіляко намагалися обминати ліси, бо боялися засідок. Тієї ночі вороги покинули Красну Поляну. У селі залишилося ще вісім автомобілів. Вони були завантажені тушами тварин, яких відібрали у місцевих жителів. Ми увірвалися зненацька, коли фашисти безуспішно намагалися запустити двигуни своїх вантажівок. Під час короткого бою вдалося відбити всю техніку і весь провіант, а Красну Поляну врятували від спалення.

Коли фашистів почали гнати з-під Москви, був наказ Сталіна ні на крок не зупиняти наступ. Військові чиновники виконували його будь-якою ціною. Навіть тоді, коли треба було зупинитися, оцінити ситуацію, прийняти розумне рішення, як далі вести бій. Саме такий випадок був під Ржевом. Вороги закріпилися на високому березі, створили лінію оборони біля села з назвою Пєтушки. Вибрали надзвичайно вдалу місцевість для спорудження укріплення. Наші війська були перед ними як на долоні. Атаки захлиналися одна за другою. Ціла дивізія полягла. Вночі тіла вбитих засипало снігом. А на ранок знову все та ж команда: «Вперед, за Сталіна! За Батьківщину!». І другу дивізію поклали вороги. Страшно згадувати те поле, встелене двома шарами вбитих воїнів. У дивізії приблизно десять тисяч солдатів і офіцерів. А тут кинули під кулі два таких підрозділи. Ніхто не розумів, що робиться. Офіцери кричали, що треба зупинитися, обдумати ситуацію, застосувати іншу тактику. Однак високі чини боялися порушити наказ Сталіна, щоб самим не потрапити під трибунал.

Спали у морози на гілках

Виснажувало те, що ночувати доводилося під відкритим небом навіть у сильні морози. Ліжком служило гілля дерев. Розкладали великий намет. У центрі розпалювали багаття. Вартовий всю ніч підтримував вогонь. Сталін казав, що якщо наш солдат буде ночувати в теплі, він розслабиться і перестане думати про перемогу. Тим часом німецькі воїни шукали на ніч прихистку в будинках або обладнували землянки.

- Якби не поранення, я теж міг там навіки скласти голову, - каже фронтовик Васюра. – Але мене скаліченого доправили в госпіталь. Лікуватися довелося до середини грудня 1942 року. Після цього я потрапив у артилерійський дивізіон на посаду командира мінометного взводу. Визволяв Прибалтику, Білорусію, Київ. Після вигнання німців з Києва нас направили під Ленінград. До міста на Неві прибули у перший день 1944 року. До 30 березня звільняли Ленінградську область. 

Воювали проти особливого ворога

- На початку літа, коли підійшли до Карельського перешийка, виявилося, що тепер воювати доведеться не з німцями, а з фінами, - розповідає фронтовик Васюра. – Треба було знищити всі укріплення, які були споруджені ще до початку війни, і фінську армію. Фашистський режим підтримував фінських воїнів - поставляв озброєння, танки, продовольство. Бої на Карельському перешийку точилися дуже жорстокі.

За словами співрозмовника, у битві з фінами використовували тактику масованого обстрілу з гармат і мінометів, із залученням танків і авіації.

- Один із таких обстрілів, не повірите, тривав протягом усього дня, а після ночі знову відновився і не закінчувався аж до вечора, - каже фронтовик. 

Під час того бою командир взводу Васюра отримав друге важке поранення, яке могло призвести до загибелі. У госпіталі з’ясувалося, що осколок знаходиться за кілька міліметрів від артерії. Через кілька днів після лікування артерію прорвало. Зупинити кровотечу довго не вдавалося. «На моє щастя, це сталося в той час, коли на робочому місці були хірурги», - каже чоловік. Лікування затягнулося на довгих шість місяців. Кілька разів його життя трималося на волосині. Після війни під час перебування у Ленінграді фронтовик розшукав те місце, де знаходився військовий госпіталь. Однак знайти свого рятівника-хірурга не вдалося.

У фронтовика 69 років стажу роботи

Восьмого лютого Степана Никифоровича вітали з 90-літтям. Після смерті дружини фронтовик живе один, тому радіє кожному телефонному дзвінку, із вдячністю сприймає кожен вияв уваги. «Нічого, крім уваги, нам, фронтовикам, не потрібно, - каже ветеран. – Хотілося б, щоб це розуміли ті, хто живе поруч з нами, ті, з ким ми раніше працювали». Після війни Степан Васюра здобув вищу юридичну освіту, працював в органах прокуратури – був слідчим, прокурором Хмільницького та Вінницького районів, старшим помічником прокурора області, головою колегії адвокатів, удостоєний звання заслуженого юриста України. Загалом у фронтовика 69 років стажу роботи. Разом з дружиною Євдокією Митрофанівною виховали двох синів: старший - офіцер у відставці, молодший - професор Вінницького технічного університету.

Нагороди:

Ордени Червоної Зірки

Великої Вітчизняної війни I ступеня

Богдана Хмельницького

медаль «За оборону Ленінграда»

медаль «За оборону Москви»
.
Інші історії вінницьких ветеранів читайте в рубриці "Вінницькі ветерани"

Коментарі (2)
  • Anonymous

    Дай Боже здоровья ветерану и спасибо за хороших детей! Анатолий Степанович - золотой человек !!!
  • Anonymous

    дай Бог здоровья!!
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Вінниці за сьогодні

20:18 Чим вас здивує новий вінницький тролейбус? Тест-драйв «рогатого» play_circle_filled photo_camera 18:41 Минулої ночі двоє молодиків виламали дорожній знак play_circle_filled photo_camera 17:26 Етно-фест «Живий вогонь» стартує вже через місяць в Якушинцях 17:00 Парасолі пригодяться. Синоптик розповіла скільки ще дощитиме Від читача 20:43 Какая работа в рабочее время у члена БПП?? 16:51 Чемпіон Вінниці серед дошколяриків: «Шахи цікавіші комп’ютерних ігор» 16:40 Хто, на вашу думку, буде губернатором Вінниччини? (опитування) 16:20 Анонси спортивного тижня: сумо, спортивне орієнтування, хокей на траві, пауерліфтинг 16:10 ДТП на Привокзальній: на одного із водіїв склали 7 адмінматеріалів photo_camera 15:36 На Вінниччині проводять розкопки унікального поселення часів черняхівської культури play_circle_filled photo_camera 15:28 Його гігантські «зелені риби» на кордоні України і Польщі полонили усіх! Тепер Ярослав Козяра готує арт-сюрприз для OPERAFEST TULCHYN play_circle_filled photo_camera 14:55 Тиждень, як зникла вінничанка Вікторія. Допоможіть у пошуку photo_camera 14:00 «Дім Мама» не закривається. За добу небайдужі зібрали 8 тисяч гривень 13:18 Тролейбус «Вінниця» коштує біля 5 мільйонів гривень. Це дорого чи дешево? 13:07 «Я попередив: перекриємо трасу!» Як автомобіліст організував небайдужих на протест 13:00 У центрі міста затримали бандитів, які вимагали у фермера 240 тисяч доларів США photo_camera 12:25 Вийшла з дому та зникла. Шукають вінничанку Олену Борову 11:39 На Літинщині перекинувся MAN, який перевозив пропан-бутан photo_camera 11:30 Дуже спекотні знижки в ГРОШ! (Новини компаній) 10:55 Вінничанка підпалила хату знайомих. В оселі було її немовля та двоє дорослих
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
keyboard_arrow_up