Палац Потоцьких у Тульчині: пани тут більше не живуть
- До реставрації робітники підписали угоду, що все цінне, що вони знайдуть, повинні віддати державі. Якось один солдат знайшов золотий ланцюжок - оце все золото за два століття.
Віктор Святелик, філолог і краєзнавець
У всьому винне кохання
Востаннє гроші на палац виділялися ще у 2006 році. Як вони закінчилися - видно по різнокольоровій покрівлі: старіше покриття темніше. Ніхто з нинішніх Потоцьких на таку "спадщину", як у Тульчині, не претендує. Про якусь частину палацу навіть не мріє місцевий нащадок Потоцьких. Щоправда, мало хто розділяє його переконаність у причетності до панського роду, тим паче, що документальних підтверджень того немає. Але така недовіра "не заважає" йому працювати сторожем у бібліотеці.
- У те, що в мені тече кров Потоцьких, вірять і не вірять, - каже пан Альошин. - Та я без будь-яких претензій. Проробив учителем 30 років - у Чернівцях і в Тульчині, а тепер - сторож у бібліотеці, вже на пенсії, але ще працюю у бібліотеці поруч із центральним в'їздом до палацу Потоцьких...
Володимир Іувіналійович каже, що про панське походження колись йому сказала бабка, а коли не вступив в МДУ, не повернувся додому, в Росію, а разом із випадковим знайомим поїхав в Україну, згодом переїхав до Тульчина.
На долю пан Альошин не ображається, але у тому, що якось "не так" склалося у Потоцьких, винить... кохання.
- Цей палац і помістя мало б належати синам Сигізмунду і Станіславу Потоцьким, але Сигізмунд (мій пращур) закохався у сестру кримського хана, поїхав у Бахчисарай, прийняв іслам, обрізався... Папа Римський оголосив анафему моєму прадіду, і досі нам більше не щастить, ніж щастить... Якась нещаслива доля... Хоча не бачу нічого підсудного: ну, полюбила людина, так вона запала йому. Я б за таку любов...
Підземне місто Потоцького
Легенд про панів у Тульчині не бракує - про любов і золото. Останнє багато хто шукав, але пощастило тільки одному - солдату, який знайшов золотий ланцюжок. А за переказами, Потоцький таємно поселив тут ченців-алхіміків. Вони нібито продукували золото - іншим чином селяни не могли пояснити походження мільйонів Потоцького. Так чи не так, але факт існування підземної скарбниці письмово засвідчив Леон Потоцький, небіж господаря палацу. Одного разу, стверджував він, Станіслав-Фелікс вирішив віддячити племінникові за надані послуги. Удвох вони спустилися в підземелля, суцільно заставлене шафами із золотими монетами. Але дядько, відомий своєю скнарістю, в останню мить зупинився, трохи поміркував і вручив панові Леону лише одну монету. Археологи кілька разів намагалися проникнути у підземну імперію Потоцького. Відомо, наприклад, що між палацом графа й костелом домініканського монастиря, розташованим у центрі Тульчина на пагорбку, був прокладений підземний хід - настільки просторий, що Станіслав-Фелікс їздив там на трійці. Але вхід до підземелля досі не знайшли.
- Коли ще я був хлопчиком, у підземному ході можна було вільно ходити, - розповів "RIA" філолог і краєзнавець Віктор Святелик. - Чесно скажу - мене туди не тягнуло, а от мій приятель спустився і заблукав - два дні його шукали. Тобто там існувало ціле підземне місто. Я говорив із багатьма "юними археологами", які ходили туди: вони знаходили там кайдани, обгоріле зерно, битий посуд, якісь речі... А скарби? Там нічого такого немає. У нас весь Тульчин стоїть на підземних ходах, знаю, що один господар, копаючи погріб, натрапив на один такий хід - тепер він для знайомих проводить "приватні підземні екскурсії". Та в Тульчині багато хто і сьогодні живе, як у середньовіччя: сміття і помиє ллє у ті ходи.
Та головним скарбом, на думку краєзнавця, є сама особистість Потоцького.
- Він досі був у тіні своєї дружини Софії, хоча вона не була того варта... От уявіть собі: у нього сотні тисяч кріпаків, він на конях об'їжджав свої села, мав цілу імперію. І при цьому заходив у кожну хату і питав людей, як вони живуть і піклувався про кожного.
Потоцький був дуже ощадливою людиною і однією з найбагатших у Європі. Сам вів господарство, навчив цього і свого сина Станіслава. Грошей на вітер не кидав, а от син Юрій був азартним гравцем у карти. Це при ньому Тульчин був центром картярської гри в Європі, сюди "на гастролі" приїздили професіонали-шулери. Вони привозили у Тульчин десятки кілограмів золота, де його пропивали і програвали. Так тривало років із десять, поки у Тульчині не з'явився граф Кисельов - приятель Пушкіна і Пестеля, ад'ютант царя, який став зятем Потоцького. Софія просто попросила прибрати картярів із Тульчина, і от тоді це кубло зникло.
Тульчин був центром картярства в Європі. Сюди везли золото кілограмами, тут його програвали "гастрольним" шулерам. Так тривало не один рік, поки не приїхав ад'ютант царя, друг Пушкіна і Пестеля - Кисельов, майбутній зять Потоцьких...
"Резиденція" для президента Польщі
Є зацікавленість у тульчинському маєтку і нинішніх Потоцьких. Вони інколи сюди заїжджають. Але нащадки роду, які народилися за кордоном, не мають бажання відновити і вкласти щось у відновлення палацу.
- Інтерес був у княгині Броницької, яка живе у Франції, - розповідає Віктор Андрійович. - Справа в тому, що одна з Потоцьких вийшла заміж за Браницького - внука Катерини II. І вони поїхали в Францію, купили там великий середньовічний маєток - там нині знаходиться приватний музей родини Потоцьких. Так, княгиня Броницька казала, що коли буде закінчена реконструкція цього палацу, то вона приїде, але, судячи з того, що є, у гості її чекатимемо нескоро.
Але й для розмов про те, що Потоцькі можуть повернутися сюди і повернути собі палац, Святелик не бачить підстав: "У них забрали палац, його перепродали державі".
Незаперечним є факт, що палац у Тульчині є національним скарбом України, і він знаходиться у національному реєстрі пам'яток.
- Приїжджають депутати, обіцяють допомогти у вирішенні питанні реставрації, - без оптимізму розповідає Святелик. - А якось, коли в Україну мав приїхати президент Польщі Лех Валенса, думали, чи можна у Тульчині зробити для нього президентську "резиденцію"... Держава повинна звернути увагу на Тульчин, як звернула увагу свого часу на парк "Софіївка" в Умані. Там тільки парк, а головні історичні події відбувалися у Тульчині. Якби відновили палац, зробили умови для прийому гостей... Я нараховував, що міг би провести екскурсії для гостей 16 країн, і я цим людям розповідав би історію, пов'язану саме з їх країною, не загальну. Такі експерименти робив: дві години розповідав про німецьку історію Тульчина.
Довідка
Покрівля палацу була з міді, яку в урочисті дні натирали до золотого блиску, щоб було видно здалека. Головний корпус палацу з його великими залами довжиною 68 метрів обігрівався двома камінами з рожевого мармуру. Стіни були подвійні, у проміжках проходило тепле повітря - така велика батарея. Під підлогою проходили каналізаційні канали, вимощені цеглою, які відводили нечистоти під землю далеко за межі парку.
Тут був свій театр, акторів Потоцький купив в Італії. Разом із відомими артистами грали на сцені й талановиті місцеві селяни. У Тульчині Станіслав-Фелікс приймав польського короля Станіслава Августа, другу персону в Російській імперії - князя Григорія Потьомкіна, видатного російського історика Миколу Карамзіна (він подарував господарю власну книгу з автографом). У палаці з 1796 року мешкав уславлений полководець Олександр Суворов, призначений командувачем Південно-Західної армії. Кажуть, саме тут він написав відому книгу "Наука перемагати". Найпопулярніший на той час польський поет Станіслав Трембецький (його вважав своїм учителем Адам Міцкевич) написав у Тульчині один із найбільших своїх творів - поему "Софіївка".
У 1775 році 23-літній граф Станіслав-Фелікс Потоцький вирішив перенести сюди свою резиденцію. То було справжнє "будівництво століття". Палац назвали "тульчинським Версалем" або "королівством тульчинським". А тепер просто соромно дивитися на занедбану будівлю. І замість світських балів тут проводять весілля - 10 грн із людини
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Вінниці
