Хмільничанин Роман Кашпур на протезі пробіг всі ТОП-6 світових марафонів

Євгеній МИХАЙЛІВ

Днями хмільничанин Роман Кашпур на протезі подолав легендарний 129-й Бостонський марафон.
Цю звитягу 28-річний спортсмен присвятив маленькій донечці Вікторії.
Досі жоден український параатлет не фінішував в такій кількості (семи) міжнародних забігів.

За свої досягнення Роман Кашпур отримав дві медалі: одну — за успішне подолання Бостонського марафону, другу — як підсумкову за завершення всієї серії шести світових марафонів (Токіо, Бостон, Лондон, Берлін, Нью-Йорк та Вашингтонський морської піхоти). Під час забігу в Бостоні Роман збирав кошти, які підуть на підтримку важкопоранених військових та родин загиблих захисників.

Детальніше про все це Роман Кашпур, який тоді перебував у США, розповів в ексклюзивному інтерв’ю газеті RIA.

Відео дня

В США про Романа зняли дві документальні стрічки

— Романе, як пройшов Бостонський марафон? Якими були його особливості? Чи складна виявилася траса?

— Ніколи не забуду жоден із своїх марафонів, бо всі вони – особливі. А Бостонський – це мій останній із світової «великої шістки». Серед всіх він має найскладнішу трасу, є найгорбистішим. Там дуже багато спусків і підйомів.

Мої друзі з України, які раніше долали Бостонський марафон, розповідали про це. Тому я був підготовлений до траси. Багато сил втратив. Але радий, що все ж успішно фінішував.

Серед інших особливостей Бостонського марафону – його традиційні кольори, жовто-блакитні. Це був вже 129-й марафон у Бостоні. Він найстаріший із тих, які входять до «великої шістки».

— З якими відомими людьми там спілкувалися? Про що?

— Спілкувався з представниками української діаспори, яка мені допомагала і підтримувала. Також із продюсером Габріелем Верасом (США), який зняв вже другу документальну стрічку про мене, зокрема, про всі мої ТОП-6 марафонів. Але особливо запам’яталася зустріч із Хосе Луїсом Санчесом, американським морським піхотинцем.

— Чому акцентуєте увагу на цій людині?

— Коли мені тільки відірвало ногу і привезли до шпиталю, я шукав інформацію щодо протезування. В Україні в 2019 році не було людини, добре обізнаної в цій темі. Щоб могла, як я зараз, розповісти, приміром, про протези для ходьби, бігу, кросфіту тощо.

В «Ютубі» знайшов одного дядька, який робив дивовижні речі на протезі, причому з аналогічною до моєї ампутацією. Це мене неабияк замотивувало. Мовляв, якщо він так може, то і я також. Це був американський морський піхотинець Хосе Луїс Санчес, якого я випадково побачив на марафоні в Бостоні.

Спочатку я звернув увагу на ноги цієї людини і подумав, що десь вже бачив таку травму. Піднімаю голову – а це дійсно Санчес! Я розповів про себе, свою ампутацію. Так і познайомилися із людиною, яка живе далеко за океаном, але значною мірою вплинула на мене.

Коли я сказав Хосе, що добігаю вже шостий «мейджор», він був вражений і здивований. Американець багато займається спортом, але ще не встиг підкорити всі шість основних марафонів світу. Тепер вже я його мотивуватиму. Це класно! Ми надалі підтримуватимемо зв’язок.

Не «крейзімен», а просто з України

— Як Ви в США підтримували Україну, збирали кошти?

—Всі мої забіги пов’язані із благодійністю. Зараз кошти збирали на реабілітацію 20 захисників, які перебувають у Західному реабілітаційному центрі. А також на психологічну реабілітацію 50 родин загиблих воїнів Харкова. На всіх забігах я фінішую із прапором України, на якому зображена емблема 808-ї Дністровської бригади сил підтримки ЗСУ.

Додам, що я відчував потужну підтримку нашої країни вздовж всієї дистанції Бостонського марафону. Люди вигукували різними мовами і з різними акцентами «Слава Україні!», коли бачили нашу символіку. Американці підходили і казали про свою підтримку українців у війні. І запевняли, що не схвалюють в цьому питанні дії своєї державної влади. Отже, які свідчать настрої людей в Бостоні, американський народ — із нами!

—Що американці казали про Вас, як про військового без ноги, який пропагує спорт?

—Як і на всіх інших континентах, вони казали, що я надихаю, мотивую. Нічого нового я не почув. На слово «крейзімен» просто відповідав, що я не «крейзі», а просто з України. І ми рухаємося тільки вперед!

— Знаю, що після Бостона Ви направилися до Чикаго. Також по ділам спорту чи підтримки України?

—Я захопив туди жовто-блакитний прапор із емблемою військової частини, котрий мені підписав ще тодішній головнокомандуючий ЗСУ Валерій Залужний. За два роки він фінішував на шести із семи моїх марафонів.

Я вписав на прапор назви цих забігів, підписав його і передав до Національного музею Чикаго. Нехай служить престижу нашої країни, бо музей зберігає історію для поколінь. Все ж я став першим в історії України параатлетом, який здолав всі шість «мейджорів». Це історічна подія, а мій прапор вже став артефактом.

Підготовка до рекорду

—Тепер можна буде побачити Ваш виступ на марафоні в рідній країні? Встановити рекорд України збираєтеся?

—Я одного разу фактично побив рекорд України в номінації «марафон на протезі» і три раз перевищив це досягнення. Найкращий результат показав у Берліні (3,55 години). Але ці показники не були оформлені офіційно.

Тепер планую бігти марафон в Україні і встановити тут офіційний рекорд країни. Бо наразі пробіг сім марафонів за кордоном і жодного — в своїй країні. Хочу підготуватися, щоб показати свій найкращий час. Але дату і час поки повідомити не можу.

— Які перспективи Вашого входження в паралімпійський спорт?

— Із цим складно. Ще в 1996 році з Паралімпіади прибрали марафон в моїй категорії інвалідності. В світі такі змагання проводяться, але Україна поки не виділяє на це кошти з бюджету. Тому я продовжую виступати далі не як паралімпієць, а як адаптивний атлет-ветеран.

— Окрім встановлення рекорду, про мрієте, що ще плануєте?

— Ідея виступу на марафоні – бігти, щоб розповісти про когось або про щось. Я завжди бігав на підтримку України, на підтримку наших ветеранів ЗСУ у світі.

Маю й новий виклик. Я настільки влюбився у марафон, що не буду його залишати. Але й на місці не збираюся «тупцювати», буду й надалі розвиватися. Планую показати себе в триатлоні. Але не класичному, а на дистанції «айронмен». Це триатлон, що включає 3,86 км плавання, 180 км велогонки та 42 км бігової дистанції. Сумарно — 226 км без зупинки, які необхідно подолати за добу.

—Коли збираєтеся дебютувати в айромені?

— Скоріше за все, зможу позмагатися в «айронмені» лише через рік тренувань. Тому після повернення в Україну наполегливо готуватимуся. Думаю, що буде круто і класно. Ціла доба інтенсивного навантаження на змаганнях!

Залишився на фронті після ампутації

Роман Кашпур — почесний громадянин міста Хмільник, учасник АТО/ООС з 2016 року, ветеран російсько-української війни із ампутацією нижньої кінцівки, переможець всеукраїнських змагань «Ігри Героїв» з кросфіту серед ветеранів АТО/ООС, які на фронті втратили кінцівки, волонтер.

Починав воювати добровольцем у 19-річному віці. Це було у 2016 році. Пішов до добровольчого Українського корпусу «Правий сектор». Воював у Красногорівці, Авдіївці, Мар’їнці.

В 2017 році підписав контракт із ЗСУ, із 74-м окремим розвідувальним батальйоном. У 2019 році, в ході виконання бойового завдання поблизу сумнозвісного селища Оленівка (Донецька область) наступив на невідомий вибуховий предмет. В результаті – травматична ампутація правої нижньої кінцівки.

Після початку повномасштабного вторгнення повернувся на війну добровольцем. Починав із підрозділу «Кракен» ГУР. А наразі проходить службу в бригаді сил підтримки ЗСУ, тобто в бойових діях участі не бере.

Займається психологічним забезпеченням, допомогою із протезуванням, консультуванням бійців. Має в цьому п’ятирічний досвід. До речі, нині в Україні лише офіційно понад 100 тисяч хлопців та дівчат без рук і ніг внаслідок війни.

Після отримання важкого поранення Роман став активно займатися спортом, зокрема, легкою атлетикою. Став всесвітньовідомим завдяки участю в найпрестижніших міжнародних марафонах, що унікально для бігуна на протезі. Під час поїздок Романа підтримують фонди, волонтери, меценати.