Сім років під радіацією: як живе село, переселене із зони Чорнобиля після аварії на атомній станції?
- Сумна дата: у цей день 26 квітня 1986-го вибухнув реактор на Чорнобильській атомній станції (ЧАЕС).
- Аварія на ЧАЕС стала найбільшою у світі техногенною катастрофою.
- Із зони радіації відселяли людей, зокрема і до нашої області.
- На території Немирівського району збудували понад 300 будинків, в які переселили жителів села Обіходи Коростеньского району Житомирської області та деяких інших населених пунктів.
- Чому люди спершу відмовлялися переїжджати?
- Що спонукало до переселення? Як обживалися у чистому полі? Як живуть нині переселенці з чорнобильської зони? Про все це дізнавався журналіст «20 хвилин».
— Мало людей нині у нашому селі, — розповідає староста Нових Обіходів Олександр Лазаренко. — Одні пороз’їжджалися на заробітки по світі ще до війни, чоловіки на фронті. Залишилися пенсіонери і діти. Відсутність роботи — це найбільша проблема для села. І вона не нинішня. Старші живуть на пенсійні виплати, вирощують городину. Люди іншого віку змушені шукати заробітків за межами села та країни.
Щоб зрозуміти переселенців з Нових Обіходів, варто послухати їхні розповіді і дізнатися їхні історії. Вони з хвилюванням згадують, як вибирали місце для нового села на території Вінницької області. Оглянули три ділянки. Вибір зробили на місцевості біля села Самчинці Немирівського району. Неподалік протікає Південний Буг, росте ліс, чисте повітря. Через два роки там збудували понад триста будинків, школу, заасфальтували вулиці. Всі будівлі — з білої цегли. Такою однаковістю Нові Обіходи відрізняються від інших населених пунктів. Все сприймалося гарно і незвично водночас, бо на все село не було ні деревинки, ні травинки.
Перед тим, як переїжджати, людей повезли на оглядини. Їхали двома автобусами. По приїзді сказали, що можуть вибирати для себе будинки. Після повернення додому почалося жваве обговорення майбутнього переїзду. Через деякий час частина людей сказала: «Нікуди ми не поїдемо». Хто і яким чином переконав селян у необхідності змінити місце проживання? Що кажуть нині про переселення?
Одні втекли від радіації, інші — від війни
Зі старостою Нових Обіходів Олександром Лазаренком розмовляли напередодні Великодня. Він повертався з кладовища. Разом з діловодом пані Оксаною і культпрацівницею пані Лесею наводили лад на місці поховань земляків. Троє чоловіків з їхнього села полягли на війні з росіянами.
—Ви теж із переселенців-чорнобильців? — запитую співрозмовника.
—Ні, я з Києва, — говорить пан Олександр. — Дружина переселенка з Чорнобильської зони.
Мій співрозмовник не один такий. За час, що минув після аварії на Чорнобильській станції, у Нові Обіходи приїхали не тільки ті, хто зазнав ураження радіацією. У селі є люди, які тікали від війни. Є де жити, нема де працювати.
У Нових Обіходах спорудили молокозавод. Підприємство невелике, тому людей там працює небагато. Є ще фермерське господарство. Воно теж невелике. Школа дає робочі місця.
Староста села висловлює побоювання, що школу можуть закрити. Бо кількість дітей зменшується. Хоча школа у нас дуже гарна.
Будівля на два поверхи. Раніше опалювали приміщення природним газом. Тепер мають альтернативне джерело.
—Вирішити питання допоміг голова Райгородської громади Віктор Михайленко, — розповідає староста села. — У школі встановили два котли на твердому паливі. У приміщенні школи розташували дитячий садок. На першому поверсі виділили кімнати для старостату. Це теж економія коштів, щоб не опалювати будівлю, в якій раніше розташовувалася сільська рада.
Нині село потопає від розквітлих пелюсток яблунь, вишень, черешень.
—Коли ми приїхали, тут було голе поле, ні вишеньки, ні ягідки не мали, щоб хоч дітям дати, тепер, дякувати Богу, є що смакувати, — каже Тетяна Копішинська.
За її словами, дуже непросто було освоюватися на новому місці. Не раз задумувалася, чи не повернутися додому? Не одній їй спадали такі думки.
—Якби не земляки не знаю, чи втрималася б, — продовжує співрозмовниця. — А так вийдеш на вулицю, кругом всі свої.
Мати пані Тетяни і чоловік померли на новому місці. Жінка пригадує, як попервах блукали, поки добиралися додому. Всі будинки однакові, дерев не було, парканів теж…
У Нових Обіходах місцеві активно допомагають тим, хто боронить країну від російських окупантів.
На жаль, троє земляків не повернулися живими з війни.
Першою народилася дівчинка
Перші чорнобильці приїхали у Нові Обіходи 14 вересня 1993 року, тобто через сім років після аварії на атомній станції. Марина Собченко, директор школи у Нових Обіходах, була у числі перших, хто з’явився на новому місці. Пані Марина розповідає, що їй тоді було 23 роки. Чекала народження дитини. Переїжджати треба було обов’язково. На цьому наголошує пані Марина. Обіходи мали статус села з другою категорією радіаційного забруднення. На картах вона позначалося чорним кольором. У таких умовах люди жили упродовж семи років.
Її батько Василь Мельник працював в Обіходах головою колгоспу. Він міг виїхати раніше від інших. Чоловіку пропонували роботу на Одещині. Гарна робота. Але він не залишив односельців.
—Пам’ятаю, тато не раз говорив, як я можу залишити людей, скажуть, що втік, я буду з ними, — згадує Марина Собченко. — Ще коли в селі сперечалися, їхати, чи не їхати, ми завантажили домашні речі і першими поїхали на нове місце. За нами слідом потягнулися інші.
Менше, як за місць після переїзду, пані Марина народила дівчинку. Сталося це 8 жовтня 1993 року. Назвали донечку Анастасія. Вона стала першою, хто народився у селі Нові Обіходи.
Минув час і Анастасія у такому само віці, як і її мама, народила свою першу дитину. На прикладі однієї родини видно, як на новому місці у чорнобильців підростають декілька поколінь.
Василь Мельник продовжив очолювати колгосп у Нових Обіходах. На жаль, працював тільки два роки. Радіація, постійні стреси і тривоги, в яких жив після аварії на атомній станції, вкоротили життя чоловікові. Як каже його донька, пані Марина, батько помер у 50 років. Після того головну вулицю у Нових Обіходах назвали на його честь — Мельника.
На будівництво церкви у селі місцеві збирали гроші з власних заощаджень, частину коштів надало місцеве сільгосппідприємство. Кажуть, храм у них православний український.
Без лікарні і дитсадка
З Обіходів і до Нових Обіходів відстань понад 350 кілометрів. На нове місце переїхали понад 200 сімей з Коростеньського і частина родин із Овруцького районів Житомирської області. Будували нове село за проектом фахівців Вінницького проектного інституту. Роботи виконували три будівельні організації — «Вінницяпромбуд», «Міжколгоспбуд» та «Сільгоспбуд». Крім того, влада довела план будівництва великим вінницьким підприємствам. Такого масового будівництва до того не проводили в області. Про хід робіт звітували у Київ.
Незважаючи на це, не все із запланованого вдалося зробити. У Нових Обіходах мали бути ще дільнична лікарня і дитячий садок. «Коробку» дитсадка спорудили і на цьому зупинили роботи, а медичний заклад навіть не розпочинали. На початку 90-х років різко знецінилися гроші, інфляція сягала непомірно високих цифр. У таких умовах зупинилося не тільки будівництво.
Світлини з Фейсбук-сторінки школи-гімназії і архіву автора публікації.
Читайте також:
Інвестор вимагає від облради скасувати рішення про заказник «Гора Лисківка»: які аргументи?
Сьогодні день пам'яті аварії на Чорнобильській АЕС. Історія, заборони та прикмети 26 квітня
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
