«У мене все імпортне, тільки чоловік з Вапнярки». Крилаті фрази сатирика Олега Чорногуза

На знак подяки за нагороду від земляків Олег Чорногуз розповів про смішну пригоду зі свого життя. Фото Василя Бабія

Олега Чорногуза вітали у приміщенні сільської ради. У зв’язку з карантинними заходами, людей було не багато — працівники сільради, дехто з депутатів, письменники з Вінниці.

Крім відзнаки, сільський голова Михайло Кулик і його заступник Ігор Лановий вручили імениннику символічний подарунок — «Мистецький щит» з написом: «Він перо прирівняв до меча!».

Потім всі посадили дев’ять дерев, декоративних яблунь. Чому дев’ять? Це нагадування про вік письменника, якому вже пішов дев’ятий десяток. Вшановували його на 85-й рік народження.

Розчулений такою увагою іменинник не переставав дякувати землякам. Розповів їм про один з випадків у своєму житті. Запам’ятався цей епізод тим, що тоді Чорногуз «зірвав» найбільше оплесків. Каже, так гучно йому ніколи не аплодували ні до того, ні після того. Причому, аплодували йому не за літературний талант.

Щоб друг не соромився своїх років

У той вечір у залі столичної філармонії вшановували одного поважного чоловіка. Його ім’я було відомо не тільки в Києві. Настала черга Чорногуза говорити слова вітання ювіляру.

— Я все думав, як це підбадьорити друга, —  згадує Олег Федорович. — У нього іменини, а він засмучений. Як ніхто, розумів, чому він такий. Не раз чув від нього, що йому соромно зізнаватися людям, що за плечима уже 70...

Вітання вийшло з психологічним сюрпризом. Простіше кажучи, у жартівливій формі. Тільки одне не міг передбачити жартівник Чорногуз — як саме зал сприйме його слова. З’ясувалося, що жарт сприйняли за істинну правду.

«Дорогий друже, не падай духом, подивися на мене, мені вже 94, але хто в це повірить у цьому поважному залі!» — сказав Олег Чорногуз.

Після сказаного зал вибухнув такими оплесками, які переросли в овацію. Чорногуз каже, так гучно і так довго йому ніколи не аплодували, як у той вечір у філармонійній залі.

На цьому жарт не закінчився.

На сцену піднявся заступник міського голови Києва. Ведучий надав йому слово для вітання. Посадовець оцінив жарт сатирика. Був добре знайомий з Чорногузом, тому знав його вік. Вирішив продовжити жарт.

— Шановне товариство, — промовив він. — Олег Федорович сказав вам неправду. Йому не 94 роки, а вже 96!

І тут пролунала друга «серія» оплесків, які аж відлунювали під склепінням зали. Здавалося, жарт удався і можна про нього забути.

Але під час антракту до Чорногуза вишикувалася черга. Письменник вирішив, що в неї вишикувалися за автографами, як це не раз бувало. Дістав напоготові ручку.

— Яким же було моє розчарування, коли більшість тих, хто тільки-но так щиро аплодували, підійшли на своїх трьох «ногах», опираючись на ціпок, — розповідає Чорногуз. — Їх цікавили не мої твори. Вони розпитували про мій секрет довголіття. Дехто дістав ручку, аби записати поради. Я розгубився. Але не міг їх розчарувати, не міг відкрити правду, що мені не набагато більше, ніж ювіляру, якого вшановували. Кожен з них запитував про одне й те само: «Як я так зберігся попри свої роки? Як ходжу без палиці».

Цілком серйозно відповідав: «Зберігся завдяки сміху. Сміх, як сонце. Сміх приносить тепло навіть у холодну душу. Звідси й прислів’я: смійтеся на здоров’я. Ось і весь секрет довголіття».

Якщо всі ми президенти, значить, я теж…

У день 85-річчя Олега Чорногуза в Іванові його вітали також колеги по перу з Вінниці.

Вадим Вітковський, який керує обласною Спілкою письменників, видав свою порцію жарту. Нагадав фразу глави держави про те, що всі ми — президенти.

— Якщо так вважає  Зеленський, тоді я теж можу бути президентом, — зазначив  Вітковський. — Президент видає укази. Отож, і це можу робити. Вирішив прямо ось тут, перед іменинником і його гостями, підписати указ про присвоєння імениннику Чорногузу Олегу Федоровичу звання Героя України.

Таке повідомлення також зустріли оплесками.

Вчителько, озвіться, на вас чекає подарунок від сатирика 

Пригод у сатирика стільки — хоч греблю гати! Чорногуз багато років був головним редактором сатиричного журналу «Перець». Навряд чи нині знайдеться видання, яке б могло позмагатися за популярністю з названим журналом.

Кожен номер «Перця» друкувався тиражем понад два мільйони (!) примірників. Яке ще видання може похвалитися такою популярністю серед читачів.

Прикро сатирику, що втратили такий сатиричний журнал. Перед війною його закрили за вказівкою Сталіна. У роки війни відновили, щоб підвищував бойовий дух на фронті. Остаточно поховали «Перець» у незалежній Україні. Зробили це не без участі Януковича.

Боїться влада гострого слова! Тільки в цьому причина припинення виходу у світ сатиричного журналу.

Попри свої роки, Чорногуз продовжує багато писати. Точніше, набирати тексти на комп’ютері. В інтернеті можна знайти його гострі публіцистичні виступи. Як і раніше, зустрічається з людьми. Бере участь у святі Степана Руданського у Калинівці. Щоправда, цього року його не проводили.

Пригадую зустріч з Олегом Федоровичем у Корделівці. У магазині на расі на Київ відкривали книжковий відділ. У ньому представили для продажу книги вінницьких письменників. Є ньому книги Чорногуза.

Тоді він звернувся до Людмили Дудар, вона була сільським головою, з проханням допомогти розшукати вчительку. Історія така. У Калинівці до письменника підійшла жінка і попросила автограф. Тоді вручила Чорногузу сувенір у формі оберегу.

— Якщо не помиляюся, жінка сказала, що вона з вашого села, з Корделівки, працює у школі, — розповів письменник. — Я приготував для неї на знак подяки свій подарунок. Ось цей годинник, який не тільки показує час, вимірює пульс, кількість кроків…

Перед тим, як написати про цей епізод, зателефонував пані Дудар. Жінка каже, ніхто з учителів не зустрічався з Чорногузом.

— Запитувала у колективі учителів у сусідньому селі Бережани, там також ніхто не відгукнувся, — каже Людмила Дудар. — Телефонувала Олегу Федоровичу, повідомляла про це. Порадив ще поцікавитися. Може, хтось озветься.

«Аристократ» із Вапнярки залишився на пероні вокзалу

Олега Чорногуза називають родоначальником українського сатиричного роману. Йдеться про роман «Аристократ з Вапнярки». Ще один популярний твір письменника у такій само жанровій формі має назву «Претендент на папаху».

До речі, тривалий час радянська цензура не надавала дозволу на друк «Аристократа...». Через його уїдливе висміювання тодішньої дійсності. Воно читалося за окремими фразами героїв роману. Деякі з їхніх висловів стали крилатими.

Наприклад «Тільки уряди бувають тимчасові, постійним залишається електрострум». Або: «Дамо кожному громадянину по шапці» (таким було гасло на фасаді філіалу НДІ ). «Де Єропа? Це десь ліворуч від Вапнярки».

До речі, назви обох романів також «розлетілися» поміж людей. Автору не раз доводилося чути вислови на зразок «Теж мені аристократ із Вапнярки». І про претендента на папаху говорилося, як про людину, котра рветься на якусь посаду.

Цитати з романів видали окремою книжечкою 

У творах Чорногуза згадуються назви населених пунктів рідного краю. Дуже вдалим виявилися поєднання слів «Аристократ із Вапнярки». Головному герою «Аристократа…» на пероні вокзалу встановили пам’ятник. Виготовив його скульптор Микола Крижанівський.

У минулому році в Києві вчергове перевидали роман, він дотепер цікавить читачів.

Олег Чорногуз, як і раніше, так і тепер, радить кожному з нас частіше усміхатися. Можливо, дійсно сміх проджовджує йому роки! Варто наслідувати приклад патріарха. До речі, третьої «гноги», як він називає ціпок, у нього нема. Він продовжує користуватися автомобілем. Коли потрібно, сідає за кермол, їде до Києва. А в Іванові, Калинівці, чи Вінниці його теж можна зустріти за кермом власної автівки.

Читайте також:

Напише вітання, розмалює машину, спече бетмена. Про вінничан з незвичайними професіями

Розійшлися за європротоколом. Чому після ДТП водій не може домогтися від страхової компенсації

Чоловічий декрет — тепер офіційно? Про новий Закон і те, чи готові татусі сидіти з дітьми

Вечірки та гулянки на карантині. Чи існує за таке кримінальна відповідальність?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.