Проїхав на велосипеді 4000 кілометрів по Європі, а вкрали у Вінниці з-під дверей квартири

Іван Мараховський крутив педалі 18 днів поспіль та ще й чотири ночі

Від португальського міста Брага до Вінниці відстань у чотири тисячі кілометрів. Іван Мараховський здолав її за 18 діб. Проїхав Португалію, Іспанію, Італію, Францію, Австрію, Угорщину.  Їхав переважно у день, щоправда, довелося крутити педалі і протягом чотирьох ночей.

Проїхав пів-Європи, а велосипед украли  з-під дверей квартири у Вінниці.

Дешевий китайський

Чоловік розповів, що двоколісний транспорт у нього був простий, китайський. Якби китайці знали, що їхній дешевий «велик» пройшов таке випробування і майже без ремонту, мабуть, подарували б вінничанину новий.  

Понад рік їздив ним майже кожен день у Португалії, добирався на роботу і з роботи, після повернення додому ще півтора року користувався ним у Вінниці, теж їздив на роботу, а також у гості до  батька в Ольгопіль (з Вінниці  до Ольгополя 170 кілометрів). Зазвичай цей шлях долав разом з сином.

А потім - вкрали! Спочатку «перекусили» трос на двоколісному батька. З велосипедом сина вчинили простіше: зняли колеса, а раму зі страхувальним тросом залишили. В обох випадках велосипеди знаходилися біля дверей квартири на сходовому майданчику.

-Вкрадений велик був для мене дорогий як пам'ять про непросту і дуже далеку подорож, - розповідає пан Іван. – Злодіям цього не поясниш. Бачив одного разу схожий велосипед, але чи то мій? Пішки не побіжиш…

У "сороковник" треба було щось зробити

Про веломандрівку пана Івана журналіст  «20 хвилин/RIA»  дізнався випадково під час спілкування з одним з його знайомих. «Так це ж було давно, ще на початку 2000-х років, - каже пан Мураховський. – Але якщо маєте бажання вислухати, розповім, бо все пам’ятаю, ніби це вчора відбувалося. Деякі ділянки дороги дотепер перед очима. Наприклад, «шнурки» зміїв за іспанським містом Сарагоса, або переслідування поліцейських на автобані у Франції… Розповідати є про що. Якщо моя розповідь чимось прислужиться нинішнім велосипедистам, готовий поділитися спогадами і навіть деякими порадами».

На початку 2000-х Мараховський їздив на заробітки у Португалію. На той час там, у місті Брага,  уже працював його брат. Іван був різноробочим. То на будові, то на спорудженні дорік, то на заводі з виготовлення ваг. Ні заробітків, ні задоволення від роботи не мав. Відпрацювавши понад рік, вирішив повертатися додому. На той час до його 40-річчя залишалося менше двох місяців.

-Коли чоловікові «сороковник», він має щось зробити незвичне, - розповідає пан Іван. – Вирішив випробувати себе велопробігом. Щодня на роботу добирався на велосипеді. Бувало, їздив до столиці на велосипеді. Від Браги до Лісабона понад 300 кілометрів.

Що поїздка ризикована, Іван зрозумів це під час подорожі.

За день проїхав 270 км

Недільного травневого ранку, якраз на свято Вознесіння, Мараховського провів у дорогу його брат  Павло з друзями. Через 18 діб після того вранці він постукав у двері власної квартири на Заболотного у Вінниці.

-Найменшу відстань проїхав у перший день по Португалії, - розповідає пан Іван. - Місцевість була гориста. Часто доводилося долати підйоми. Найбільшу подолав в Іспанії. На тому відрізку дороги було багато спусків. Економив сили, при цьому розвивав гарну швидкість. За день здолав приблизно 270 кілометрів. Кажу, приблизно, бо лічильника на велосипеді не було. Відстань визначав по карті.

Він мав з собою дві карти – Європи й Франції. На ніч зупинявся у кемпінгах,  чи пансіонах. Де було дешевше. Інколи ночував у готелі. Харчувався у кафе, обов’язково їв гарячу страву. Також купував продукти у маркетах. Під час перепочинку підкріплявся ними.

Складно було орієнтуватися, особливо у великих містах. Траплялося виїжджав на автобани. Однак довго їхати по них не доводилося. Через 5-6 кілометрів його намагалися зупинити або працівники дорожньої служби, або поліцейські. Об’їжджав автобани лісовими дорогами, якщо рядом не було безкоштовних трас.

-У Франції мало не потрапив до рук поліції, - каже пан Іван. – Вдалося втекти. Перебрався через відбійник, що розділяв трасу, і поїхав у зворотному напрямку. Щоправда, довелося назад вернутися у місто. Заїхав у якусь вуличку, заховав велосипед за кущем. Сам відійшов під інше дерево, перепочив, перехопив щось з їжі. Через деякий час знову вирушив у дорогу.

У Римі підтримали дипломати

В Італії Іван побачив на узбіччі велосипедиста з великими баулами. Той щось мудрував біля двоколісного друга.

-Машинально вигукнув до нього «Привіт!», - згадує співрозмовник. – У відповідь почув таке само слово, тільки російською. Зрозумів, що це хтось зі своїх. Зупинився. Познайомилися. Хлопця звали Діма. Розмовляв російською. Їхав з Лондона до італійського міста Піза. Біля пізанської вежі мав зустрітися з велолюбителями з інших країн. До Пізи Іван і Дмитро долали шлях разом. Після короткого перепочинку на галявині біля вежі  новий знайомий потиснув Івану руку, побажав щасливої дороги і Мараховський вирушив до Рима.

-Мені дуже хотілося побачити Вічне місто, - продовжує розповідь мандрівник. - Одночасно потрібна була допомога. Заднє колесо розбалансувалося. Ослабли шпиці, стало петляти по дорозі. Вирішив звернутися до нашого посольства у Римі. Дякувати, не тільки допомогли знайти інше колесо. На нічліг влаштували в готелі , що знаходився недалеко від колізею. Причому, заплатили за мене. Та ще й дали на дорогу 200 євро.

Дату перебування в Римі добре пам’ятає е – 10 червня, це день народження дружини. Йому надали можливість зателефонувати і привітати її. На той час мобільного він не мав.

Душові обабіч дороги

Контраст доріг велосипедист відчув, як тільки в’їхав на територію нашої держави, кордон перетинав на Закарпатті з Угорщини.

-Якщо порівняти ті дороги, по яких проїхав, то найкращими видалися в Італії й Австрії, - уточнює мандрівник. – В Іспанії, за містом Сарагоса, на шляху трапилося кубло змій. Частини їхніх «шнурків» можна було бачити на трасі, це ті, які потрапили під колеса автомобілів. Але й на обочині повзали. Дотепер з тривогою згадую той шматок дороги.  Зате у Європі обабіч трас  обладнано місця для відпочинку. Там і телефон, і душові кабінки, і столики для харчування. У нас картина відрізнялася разюче.

Першу ніч на рідній землі спав на сіні. Зупинився у Мукачевому. Був мокрий, як хлющ. Дорогою від Берегово до Мукачевого періщив дощ. Постукав у двері приватного будинку. Поруч стояло  ще не добудоване, але вже з дахом помешкання, там господарі заховали від дощу сіно. Дозволили переночувати на ньому.

Від кордону до рідної Вінниці добирався чотири доби. О п’ятій ранку дзвінком у двері квартири розбудив дружину і сина.

Поради тим, хто крутить педалі

Велосипед, незалежно від того простий чи «крутий», має бути обладнаний усіма опізнавальними засобами. На свого двоколісного Іван закріпив відбивачі світла від… автомобіля «Мерседес».  Це  здорово виручало вночі.

-З одягу на мені були шорти і футболка, у спортивних брюках крутити педалі складніше, на голові також має бути шолом, - каже велосипедист. - Декілька разів довелося падати. Один раз під час спуску на повороті в’їхав у колесо зустрічного авто. Тоді ручне гальмо відмовило, трос обірвався.

Вирушати в далеку дорогу без тренувань не варто. Особливо звертати увагу на тренування ніг. Перед поїздкою я щоденно понад рік їздив на велосипеді на роботу в умовах міста. А на прогулянку виїжджав за місто. Адаптувався до різних умов. Випробував себе на далеку відстань, проїхавши 300 км в один кінець, а наступного дня повернувся тим само шляхом на ту само відстань між Лісабоном і Брагою.

Щоб не втрачати час під час подорожі, маршрут треба прокласти до виїзду. Вінничанин блукав у чотирьох місцях. На жаль, тоді він не мав таких засобів зв’язку, як нинішні смартфони.

В АТО пішов добровольцем

Іван Мараховський закінчив Львівський лісотехнічний інститут, за фахом інженер лісового господарства. Десять років працював за спеціальністю. Зізнається, що гнітило лісове безлюддя. Перебрався до міста. Працював на різних роботах. Має активну громадянську позицію. Був на Майдані. Входить до «Вінницького козацького полку імені Івана Богуна».

У 2015 році добровольцем пішов в АТО. Згодом підписав контракт з 53-ю окремою механізованою бригадою.

-Відслужив, але обіцяну земельну ділянку поки що не отримав, - каже пан Іван. – Все, що маю, 1-кімнатна квартира на першому поверсі.

Чоловік особливо пишається сином, який навчається в університеті Шевченка у Києві, опановує кібернетику. Як і батько, захоплюється вело мандрівками.    

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.