Погоня за олімпійським вогнем

Про те, що 5 липня до столиці України завітає олімпійський вогонь, мабуть, чули всі. Ще б пак: подія обіцяла бути воістину унікальною, адже Київ потрапив до 34 найбільших міст світу, які отримали честь прийняти олімпійське полум’я. Єдиний раз до цього вогонь Олімпіади палахкотів у Києві (й навіть у Житомирі!) у 1980 році, під час Олімпійських ігор у Москві. І ось тепер, через 24 роки, наша столиця знову мала зустріти олімпійський вогонь. Пропустити таку подію було неможливо, а тому позавчора кореспондент «RIA-Тижня» вирушив до Києва. 120 героїв Перше, що кинулося в очі, - величезна кількість рекламних щитів з написами «Зустрічай олімпійський вогонь!», які стовбичили буквально на кожному кроці. Так само на кожному кроці в центрі міста можна було побачити міліціонерів. Вулицями, незважаючи на те, що це був понеділок, прогулювалися натовпи людей. Київ очікував на свято. Вогонь прибув у спеціальній капсулі до аеропорту Бориспіль близько четвертої години дня. Звідти його підвезли до околиці Києва - і розпочалася естафета. Її довжина складала 38 кілометрів - головними вулицями столиці. У ролі факелоносців (як розповіло напередодні телебачення) виступали 120 найвизначніших українців. Знаючи маршрут пробігу, я розробив власний маршрут спостереження, аби побачити естафету у декількох місцях. Ігор Мірошниченко: «Це велика честь» Першу «точку» я обрав на Либідській площі. Рух авто по вулиці вже перекрили, вздовж узбіччя - сотні людей, кожен з яких, витягуючи шию, вдивляється вдалину - чи не біжать уже? Дехто видряпався на паркани, а найкомфортніше почувалися мешканці квартир в будинках, повз яких пролягла траса пробігу: вийшов собі на балкон - і все як на долоні. Обабіч тротуару - декілька учасників естафети у біло-блакитній формі. Вони також чекають на вогонь, аби підхопити його й понести далі (кожен з факелоносців в середньому бігтиме 300-400 метрів). Підходжу до одного зі щасливчиків - спортивного журналіста телеканалу «ICTV» Ігоря Мірошниченка. Ігор Мірошниченко: «Це важлива подія для України» - Що означає ця подія - перебування олімпійського вогню в Києві - для України та для вас особисто як одного з учасників естафети? - Для України це дуже важлива подія. Мені дуже приємно, що Україна є частиною світового співтовариства, нас визнають у світі, і дуже важливо, що олімпійський вогонь нарешті прибув до України. Мені як спортивному журналісту і як людині, яка любить спорт, дуже хочеться, щоб це стало першим кроком до визнання нашої держави і в політичному, і в спортивному аспекті. І можливо, років через 10-15 Україна зможе реально претендувати на проведення Олімпійських ігор. І це є не лише моєю заповітною мрією, а й, мабуть, більшості наших людей. Для мене участь у олімпійській естафеті - велика честь та хвилюючий момент. Така мить випадає раз у житті. Навздогін вогню Повертаюся на свій «спостережний пункт» край дороги. І ось - починається! Здалеку чути гамір - там глядачі вже побачили вогонь. Вдалині з’являються машини міліції з «мигалками», фургони з написами «Coca Cola» та «Samsung» (це спонсори естафети). А за ними в оточенні кортежу німецьких (!) мотоциклістів - олімпійський вогонь! Факел ніс якийсь юнак китайсько-японської зовнішності (один з відомих українців?). Але навіть у його вузьких очах можна було прочитати неймовірну гордість. Народ вздовж вулиці заверещав та замахав прапорцями. А щойно факелоносець пробіг повз наше місце, величезний натовп (в тому числі і я) рвонувся до метро - навздогін вогню. Людей - море Метро «випльовує» мене на станції «Республіканський стадіон». Піднімаюся нагору - тут також дві величезні людські стіни вздовж краю дороги. Нервове чекання - ніхто навіть не розмовляє. Всі мовчки вдивляються вдалину. Зрештою дочекалися - біжить! Веселий рожевощокий дідуган в олімпійській формі (в натовпі перешіптування: «А хто це?»), радісно махаючи рукою, пробігає повз мене. Встигаю роздивитися факел з вогнем. Тоненький, елегантний, з написом «Афіни-2004». Символ олімпіади! Знову пірнаю у підземне царство метрополітену і виринаю звідти вже на станції «Політехнічний інститут». Людей - море. Ледве протискуюсь, аби стати край дороги. Вже починає сутеніти (близько восьмої вечора), злегка накрапає дощик. Налаштовую фотоапарат, розуміючи, що зараз буде останній шанс зробити фото: через півтора кілометри маршрут звертає з центральної траси, на метро вже не наздоженеш. Олімпійська пробіжка І ось - вже знайома мені картина: міліцейські авто, супровід, мотоциклісти і бігун з факелом! Коли він порівнявся зі мною, натискую на спуск фотоапарата. Але ж треба перестрахуватися: раптом кадр не вийде! Розштовхуючи ліктями натовп, починаю погоню за факелоносцем. Потрібно не лише наздогнати, а й перегнати, щоб встигнути прицілитися й зробити кадр. А чолов’яга біжить досить швидко. «Вмикаю» п’яту швидкість й мчу, наче паровоз. Зупиняюся, клацаю і знову вперед! Позаду чую мегафонний голос з міліцейської машини: «Звільнить дорогу!». Не звертаючи уваги, біжу далі - попереду факелоносця. У підсумку моя «олімпійська дистанція» склала понад кілометр (поки я біг, змінили один одного три факелоносця). Зупиняюся, віддихуюся, піт заливає очі. Але чого не зробиш для рідної газети! Проводжаю поглядом факел з маленьким полум’ям. Прощавай, олімпійський вогню! Вже пізно ввечері (коли повертався до Житомира) центральними вулицями Києва олімпійський вогонь несли відомі спортсмени та культурні діячі: Олег Блохін, Олександр Волков, Катерина Серебрянська, Ані Лорак, Руслана, Сергій Бубка. На майдані Незалежності вогонь вітав прем’єр-міністр Віктор Янукович і сотні тисяч глядачів. Святу не завадив навіть дощ. Вчора вранці символ Олімпіади вирушив до Стамбула. А 12 серпня цей маленький вогник запалить чашу на стадіоні в Афінах, і розпочнеться Олімпіада-2004.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.