З нього зробили маніяка, щоб не карати інших за вбиство 15-річної на Масложирі

- Надіюся, що знову писати в касаційну інстанцію не доведеться. Коли я сидів, то списав заявами до судів шість кілограмів паперу, - каже виправданий Олександр Шнайдрук (47)

Це справа про смерть у муках першокурсниці кооперативного технікуму і непокараних справжніх злочинців. Тут потерпілі, їхні адвокати і підсудний, були заодно. Усі добивалися виправдання для засудженого до 14 років чоловіка.
У листопаді 2004 року про згвалтування та вбивство Люсі Білан гуділа Вінниця. Хтось думав, що в місті орудує маніяк. А на Масложирі говорили про групу бандитів, які познущалися з дівчини й кинули її тіло в канаву на пустирі неподалік залізничних колій. Один із них, зі слів бабусі покійниці, був тоді нареченим дочки заступника начальника міліції...



Історія Люсі ходила по колу в судах роки. До того експертизи дослідили часточки шкіри під нігтями дівчини і інші біологічні зразки на речових доказах. Навіть знайшли, кому вони належать. Але ці люди були лишень свідками. Звинуваченим став випадковий чоловік.
Олександра Шнайдрука 4 червня випустили на волю із зали суду. Його визнала невинуватим колегія суддів Вінницького міського суду в складі головуючого Ковбаси і суддів Шлапака та Гайду.  

Бандити з мікрорайону
Виправданий 47-річний селянин з Липовецького району шість з половиною років був за гратами за те, що не скоював. Він каже, що вперше побачив Люсю на фото вже мертвою, під час допиту в міліції. Йому під час першого розгляду справи за вбивство цієї дівчини дали 14 років ув’язнення. Потім були оскарження. Повернення на повторний розгляд. Тепер – він вільний.  
У цю неділю щойно звільнений з в’язниці батько двох дітей одружив сина. Олександр говорить, що в селі всі його добре знають, тому не вірили у винуватість. Не сумнівалася в чоловікові і його дружина, з якою він має доньку такого ж віку, як була б зараз Люся. Їй 25.   
І бабуся убитої дівчини Людмила Білан знає, що Олександр не винний. Чим більше тяглася справа, вона вивчала матеріали й переконалася – з її онуки познущалася компанія хлопців з її мікрорайону.
- Таня, як тільки чує про Люсю, – одразу плаче, - каже про дочку Людмила Білан. - Я приходжу із суду, вона питає: „Ну що там?” Починаю розказувати, а вона: „Мамо, хватить”. Не може. Я теж, знаєте, спочатку думала, що не витримаю. Дочка тільки голосила. А хто буде хоронити? І Бог дав мені сил. Тепер от ходжу з Олександром, як його адвокат. Усі нам дивуються.

Винуватий телефон
Людмила Білан каже, що винним у смерті її онуки зараз по років 30. Почалося все з того, що у Люсі вкрав мобільний телефон хлопець, який тоді у Вінниці переховувався. Він товаришував з хлопцями-сусідами, з компанії, в яку попала й Люся.  



- На День студента цей телефон Люсі подарувала мама, - береже старої моделі апарат бабуся. – А тоді його перепродали за 300 гривень. Люся сама намагалася повернути його. Її подружка бачила, хто поклав телефон собі в кишеню. Вже пізніше я дізнавалася, що ця ж компанія раніше вимагала в Люсі гроші, золото. Вона до них тоді пішла за телефоном, і її покарали...
Люся не повернулася, як обіцяла, о 20.00. Дівчина затримувалася допізна у друзів, але на ніч ніколи не зникала. А 18 листопада не ночувала ні в бабусі, ні вдома з матір’ю. Вранці Тетяні почула від знайомого міліціонера, що знайшли дівчину на Масложирі.
- Мамо, може це наша Люся? Подзвони йому, спитай, бо я не можу, - зателефонувала вона матері, коли у подружок Люсю не знайшла.
Людмила Білан подзвонила. „Що, я вашої Люсі не знаю?” - сказав спочатку міліціонер. Пізніше передзвонив і запитав її групу крові. Так родичі дізналися, що покійниця – їхня дівчинка.
У канаві її тіло замулило до ранку. Бабуся каже, що вона йшла неподалік на роботу, не знаючи, що там лежить онука. Розриви статевих органів кровили ще на розтині, який проводився через півдоби. В решті ж справу розглядали без кваліфікації зґвалтування. Тільки як умисне вбивство, бо однієї експертизи не провели.

Докази – не докази
Як став підозрюваним непричетний Олександр Шнайдрук з Липовецького району? Він тоді був у Вінниці, в тому ж мікрорайоні.
- Я приїхав з відрядження, поставив на Масложирі машину і пішов на залізничний вокзал, - розказує виправданий. – Там в кафе допізна сидів, познайомився з жінкою...
Ця дама, як каже Олександр, могла підтвердили його алібі. Але її свідчень немає в справі. Є тільки підтвердження, де був Шнайдрук з часу ночі до ранку. Доти, в момент скоєння злочину, - „вікно”.



- Мені приписали всю цю історію, - каже Олександр. – І слідству було невигідно шукати свідка, який би все спростував.
А версія звинувачення була такою. Олександр зустрівся в мікрорайоні з Люсею. Вона розказала про проблему з телефоном, й той пообіцяв допомогти за статевий акт. Нібито дівчина добровільно пішла з удвічі старшим від неї чоловіком на пустир і у холод там сама роздяглася. Коли в останні момент відмовилася від інтиму, він її задушив мотузкою від куртки.
Не на користь Шнайдрука була непогашена судимість за легкі тілесні. Які ще докази працювали проти нього? Під нігтями дівчини епітелію Шнайдрука нема. На чоловічих плавках, знайдених на місці злочину, теж не було його слідів. Встановили зразки юнаків, які проходили в справі свідками – хлопців з компанії мікрорайону. Їм – нічого. А Шнайдруку – арешт. Як так? Його піт серед інших зразків знайшовся на мотузці, якою душили дівчину.
- На одному з допитів оперативник підійшов до мене, накинув шнурок на шию і спитав: „Отак ти її душив?” - розказує Олександр. - Це той шнурок взяли. Я почав руками відривати його і все - зробили доказ.
 

- Кого-небудь, аби покарати. Так судили Шнайдрука. А бандити, які убили мою онуку, стали в справі тільки свідками, - говорить Людмила Білан (62)

Підставні свідки
Ще у справі були свідчення кількох чоловіків, з якими в ІТТ та СІЗО сидів Олександр. Справи цих людей потім закрили, але залишилися їхні розповіді. Нібито Шнайдрук їм в подробицях говорив, що робив з дівчиною, в чому була вдягнена, яке мала волосся...
- Це були підставні свідки, які так від покарання відкупилися, - каже виправданий. - Я нічого такого не говорив. Ми спілкувалися про інше.
- На аудіокасетах нічого не можливо розчути, крім матюків, - говорить Людмила Білан. – А в роздруківках цих кількох розмов повторювалися цілі абзаци. Як диктант було написано.
Ще сприймали за доказ вини Олександра Шнайдрука чотири явки з повинною. На судах він казав і зараз повторює:
- Мені було сказано, що з моєю дочкою зроблять те ж саме, що й з цієї дівчиною. І я взяв вину на себе...
- Коли він говорив, що його били і погрожували, суддя спитав: „Ви справді думали, що міліція таке може зробити з вашою дочкою?!” Адвокат: „Так, може!” А я: „Ви що, інопланетянин? Не знаєте, скільки людей вбивають в міліції?” Зривалася на них, - говорить Людмила Білан. - В кінці повибачался. За весь цей час, коли ми добивалися справедливості, стільки емоцій було... Але за виправдальний вирок я суддям вдячна. Ми добилися справедливості. Далі будемо вимагати компенсацію, і щоб покарали тих, хто платив міліції, хто фабрикував справу.

Через 10 років напишуть заяву про злочин, щоб почали шукати справжніх убивць
Юрист, представник потерпілих Ірина Доценко розказала, що означає виправдальний вирок, як Олександру добитися компенсації за проведені в тюрмі роки і що треба зробити Людмилі Білан для покарання вбивць її онуки.
- Шнайдрука визнали невинуватим у зв’язку з недоведеністю вини. Якщо апеляційний суд залишить в силі це рішення, наступають рівні відповідальності. По-перше, цивільно-правова. Людина сиділа в місцях позбавлення волі, а в цей час могла заробляти кошти на роботі. Тобто є матеріальна і моральна шкода. Обраховується матеріальна шкода, як середньомісячна зарплата за період перебування під вартою. Ці кошти підлягають стягненню. Плюс – кошти за надані адвокатами послуги. Моральна шкода – стільки, скільки людина вважатиме за потрібне.
Тобто Олександр має в цивільному порядку подати позов на слідчого, який 10 років тому відкрив кримінальну справу. Інший варіант – звернутися до прокуратури. Але та, як правило, відшкодовує тільки послуги адвоката. Третій шлях – стягнення шкоди з держави через позов до Європейського суду.
- Судді, які виносили вироки, що визначали його винними, швидше за все відповідальності не понесуть, - каже Ірина Доценко. - Вважається, що суддя помилився. Для цього й існує апеляційна та касаційна інстанції, щоб помилки виправляти.
Виправдальний вирок, як каже юрист, зовсім не означає автоматичної кримінальної відповідності слідчих, які провели неналежне досудове розслідування, та прокурорів, що підтримували звинувачення. Їм загрожують тільки догани. Це визначено внутрішніми інструкціями правоохоронних структур.
- Система в Україні працює таким чином, - каже Ірина Доценко. - Якщо людину запідозрили в скоєнні злочину, їй обов’язково пред’являть звинувачення. Навіть якщо докази суперечливі. Слідчі ідуть шляхом найменшого супротиву – не шукають іншого, а доводять вину того, на кого впала тінь. Що робить прокуратура? Якщо грубих процесуальних помилок немає, підписує обвинувальний акт й направляє його до суду. Що робить суд? Підтримує законність дій прокурора і міліції - державної лінії, лінії обвинувачення, лінії силової системи. І щоб домогтися виправдального вироку, доводиться добряче попсувати нерви. Справи скасовують і відправляють на новий розгляд або закривають – і на дослідування. Якщо є все ж виправдальний вирок в першій інстанції – апеляція його скасовує. В цій ситуації, зі справою Білан, Шнайдрук виправданий, тому що потерпілі цього вимагали. Інакше б він сидів далі.
Що ж робити бабусі Люсі, щоб знайшли вбивць? Юрист сказала, що доведеться починати нове розслідування - знову писати заяву про злочин, щоб відкрили кримінальне провадження. До нього долучать експертизи, які вже не можна провести вдруге. Але свідків заново допитуватимуть.
- Свідків складніше буде викликати, тому міліція мусить зробити висновок і визнати їх такими, що підозрюються, та оголосили в розшук, - каже Ірина Доценко. – Так, на все це підуть знову роки. В нашій правові системі багато недоліків, немає чітких механізмів. Тому справи й крутяться в судах по 20 років, повертаються, знов розглядаються. Процес нескінченний.
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.