Вінничани готують бургери з «душею та серцем» для справжніх гурманів

Маргарита НАУМОВА

1. 24 річна Аліна Мусель та 25 річний Андрій Березюк працювали в столичних ресторанах та кафе не один рік.

2. Коли повернулись у Вінницю, на зароблені гроші відкрили бургер-бар.

3.Тепер годують вінничан «супер-бургерами» власного виробництва з “душею” та “серцем”.

В бургер-барі “Super Burger” по вулиці Хлібній за барною стійкою усміхається гостям Андрій. Позаду неї на невеличкій відкритій кухні котлети для бургерів смажить Аліна. Також тут готують сандвічі та освіжаючі коктейлі. Майже всі соуси роблять самостійно. Булки для бургерів їм випікає невеличка міні-пекарня, щоб вони були завжди свіжими. Секрет смаку на думку співвласників, у поєднанні смаків.

- Серце бургера – це котлета, а душа – це хороший соус. В нашому меню котлета на вибір йде лише у декількох. До курки підходить соус каррі, до гірчичного соусу я не подам телятину. Ми багато експериментуємо з м’ясом, - каже співвласник “Super Burger” Андрій. - Ми постійно експериментуємо. Робили котлети з абсолютно різних частин телятини. Зараз розробляємо нове меню, усі нові соуси робитимемо самі.

Відео дня

За бургери взялись, бо це смачно та їх можна постійно вдосконалювати. Пропрацювавши в столичних мегаполісах надивились на місцеві заклади зі смачними бургерами. А у Вінниці подібних не знайшли. Тому надихнулись іноземними відео про вуличну їжу, шоу американського повара Гордона Рамзі та взялись за справу.

- Більшість закладів, які мають можливість і гроші, можуть робити якісний продукт. Але це нікому не потрібно, всі хочуть грошей. Звідси нечистоплотність, розбавлений майонез, та відсутність в закладі будь-якого характеру та душі, - розповідає Аліна. – Ми з Андрієм в ресторанному бізнесі не перший рік. Працювали офіціантами, барменами, адміністраторами. Ми думали, чим зайнятись, коли повернулись із столичних заробітків. В ресторанах хорошого рівня, де я працювала, за певні «зальоти» відправляли на кухню працювати на три дні: картоплю чистити, нарізати заготовки. Мені було цікаво, я спостерігала за роботою кухарів і вчилась. Так я зрозуміла, що можу готувати.

Задумка з’явилась півроку тому, у вересні. Декілька місяців знадобилось на пошук підходящого приміщення. Коли заїхали – крім обдертих шпалер та холоду в ньому нічого більше не було. Ремонт робили самостійно, також доводилось постійно вирішувати нові проблеми. Фінансові витрати переросли заплановані. Замість 3 тисяч доларів, на запуск бургер-бару довелось витратити майже вдвічі більше.

- Спочатку я дуже серйозно віднеслась до бізнес-плану, прописала все до найменших дрібниць. За перші два тижні ми витратили дві тисячі доларів, самі не зрозуміли на що: ремонти, електрики, вентиляційники. Коли в тебе відкрита кухня – витяжка це важливо. Але не потрібно боятися щось починати, - каже Аліна.

Заклад відкрився 14 лютого. Спочатку вінничани просто заходили подивитись, що тут з'явилось, бо приміщення довго пустувало. – Відвідувачі почали з’являтися після одного випадку. До нас зайшов хлопець, який дуже полюбляє бургери та їсть їх всюди, де буває. Вони з другом прийшли до нас і одразу з’їли по два. Наступні два тижні до нас ходили люди, які казали, що ми «від Форзо», який вас рекомендував. В його честь в меню з’явився «Форзобургер».

Рекламою в інтернеті команда зайнялась лише нещодавно . Зараз активно розвивають групу «вконтакті» та «інстаграм». Головне на їх думку, не зупинятися, особливо, якщо думаєш, що все знаєш. Якщо це маленький бізнес, потрібно на початку працювати самому. У Вінниці підприємці відзначають жорстку конкуренцію, тому радять не «дружити закладами».

- Єдина порада, яку мені хочеться дати підприємцям початківцям – щоб ті одразу перевіряли потужність електрики. Коли ми попрацювали два тижні, в нас вибухнув лічильник – не вистачало потужності, -згадує Аліна. - А взагалі немає чого боятися. Усіх зупиняє криза, але це не так важливо. У всіх, в кого були гроші, вони є, а в кого не було їх і немає. Гроші повинні рухатись. Головне знайти справу,яка тебе запалить. Поки нам не похвалитись високими прибутками. Підприємець живе перші п’ять років так, як ніхто не хоче, а потім все життя так, як ніхто не може.