Мама вбитого на Майдані Максима каже, що його смерть була не даремною

Сьогодні, 20 лютого річниця масового розстрілу на Майдані. У той день від куль снайперів обірвалося життя тих, кого згодом назвуть Героями Небесної сотні. Серед них – троє наших земляків: історик Максим Шимко з Вінниці і двоє жмеринчан – підприємець і художник Валерій Брезденюк та залізничник Леонід Полянський. Сьогодні їхнім родичам вручать Золоті Зірки Героїв України.

Одним Майданом країну не змінити

Мати Героя Майдану, Героя України Максима Шимка, незважаючи на втрату сина, не вважає, що він загинув марно. Згорьовану жінку вбиває байдужість тих, хто сидить біля телевізора і стверджує, що країна все одно не змінюється

- Нам дуже важко без Максима, - розповідає журналісту RIA  його мати Зоя Семенівна. – Це страшна втрата. Вона підкосила здоров’я усіх нас – і моє, і чоловіка, і сина Павла. Але я не вважаю, що Герої Небесної сотні даремно вийшли на Майдан. Коли чую про це від декого, так і хочеться їх запитати, а що ти конкретно зробив, щоб у цій державі щось змінилося. Сидіти біля телевізора і невдоволено говорити, що все залишається, як раніше, це найстрашніший прояв байдужості.  Одним Майданом країну не змінити. Мойсей 40 років водив людей у пустині, щоб позбулися рабських звичок, а ми хочемо одним Майданом перетворити країну на іншу державу. Так не буває.

Зоя Семенівна пишається тим, що бачила на Майдані поруч з її сином  багато небайдужої молоді. Каже, саме на неї найбільша надія. На її сумному обличчі усмішка з’являється тільки тоді, коли зустрічає на вулиці маленьких хлопчиків і дівчаток в українському вбранні. До глибини душі вразив випадок, коли проходячи біля дитсадка, почула, як дівчатка співають Гімн України.

Мати Максима Шимка уважно спостерігає за АТО. Найбільше вражають її добровольці. Каже, що вони стають на бій з агресором за покликом серця.

- Поки у нас є такі люди, агресор не зможе нас зламати, - продовжує Зоя Семенівна.  -  Зламає хіба що зуби. Вбити може, а зламати – ніколи.

Жінка пояснює це генетикою українців. Каже, у багатьох є козацький дух і сила. Відколи нема Максима, Зоя Семенівна не раз аналізувала генеалогічне дерево їхнього роду. Каже, що батько її матері походив з козацького роду. А дід її чоловіка навчався у Відні, знав п’ять іноземних мов. Розуміє, звідки в її сина таке стремління до самопожертви з одного боку, з іншого – любов до історії як науки.

Павло, молодший син, також хотів іти на Майдан. На той час у нього був перелом на нозі. Казав мамі, піду на милицях. Його не відпустили. Ногу дотепер не вдалося вилікувати. Після вшанування пам’яті брата Павло знову піде в лікарню. Каже, на нього чекає ще одна операція.

Вікінг – і цим усе сказано

У суботу, 14 лютого, на Алеї слави на центральному кладовищі біля могили Максима Шимка зібралися батьки, родичі,  вірні друзі вшанувати пам’ять Героя Майдану. Прийшли ті, з ким він товаришував у клубі історичної реконструкції «Білий вовк». Не тільки з Вінниці. З Хмельницького приїхав організатор фестивалів історичної реконструкції у Меджибожі і Кам’янець–Подільському Костянтин Пархоменко.

- Максим, це наш вікінг, - каже член клубу Дмитро Коляденко. – Він жив історією вікінгів. Бачив себе таким. Тільки тепер, коли його не стало, розуміємо, наскільки його серце переповнювало почуття патріотизму. Він постійно перебував на Майдані, у вирі всіх подій. Не на словах, а власним життям довів, що заради рідної землі готовий віддати життя.

- Я захоплювався Максимом, - каже керівник клубу «Білий вовк» Антон Нестерович. – Хоча і не був прихильником Майдану. Як бачимо, Майдан не вирішив ні в політичному, ні в іншому плані жодного з наших соціально-економічних питань. До того ж, половина «регіоналів», тих, проти кого боролися,  знову засідають у парламенті. Як треба було діяти? За Конституцією. Не на Майдані, а на виборах обирати  достойних.  Для цього Господь дарував кожному з нас таку штуку, як розум і голову на плечах. Демократія добра штука, але дуже паскудна. Щоправда, кращого поки не придумали.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google