Нелегкий шлях до відпочинку

Троє дівчат-студенток, весело щебечучи, стоять біля білетних кас міжміського призначення на залізничному вокзалі. Незважаючи на стурбований вигляд решти черги, та виснажливу спеку, дівчатам весело: вони їдуть на відпочинок до моря.
Біля віконця каси, протягуючи студентський квиток, одна з дівчат промовляє: - Нам, будь ласка, три білети до Євпаторії, на двадцять дев’яте липня.
- Можу запропонувати вам три верхніх, бокових місця у плацкартному вагоні на дев’яту годину ранку, - говорить касир.
- Ой, увесь день в поїзді, спека, та й ще місця такі, - розчаровано каже дівчина. - А увечері нічого немає?
- Чому немає? - дивується касир. - Є дуже гарні місця у вагоні люкс, будете брати?
- Ні, навіть при наявності студентського, для нас це занадто, - підключаються до розмови інші дівчата. – Погляньте, будь ласка, на двадцять восьме липня, можливо щось є?
- Ні, нема, - відповідає касир.
- А на тридцяте, - настрій у дівчат падає. - Ми готові їхати через Київ.
- Не морочте мені голову, - роздратовано відповідає жіночка по той бік віконця. - Я вам кажу, білетів немає. Не хочете пектись у плацкарті, купуйте комфорт. І взагалі, ви затримуєте чергу.
Дівчата відходять від вікна каси, поступаючись наступному потенційному відпочиваючому. Йдуть до зали очікування. Вмощуються на сидіння. Вони хочуть порадитися, що робити. Запланований відпочинок у Євпаторії на перший тиждень серпня може зірватися, а все так добре починалося. Від веселості - ані сліду, розгублено спостерігаючи за людьми, що поспішають на перон, по вуха завантажені сумками, вони навіть не розмовляють. Адже це нелегка задача, вирішити ціну відпочинку. Вона буде складати суму підвищеного комфорту помножену на три? Чи кількість нервових клітин, та незручностей, помножених на спеку?
За словами виконуючого обов’язки завідувачки квиткових кас Ірини Кравець, південний напрямок справді дуже перевантажений.
Не зважаючи на те, що продаж білетів відкривається за сорок п’ять діб, буває таке, що і в цей термін, не кажучи вже за сорок або тридцять діб, залишаються місця не дуже гарні. Або люкс вагон, а це 640-670 гривень.

- Єдиний, так би мовити, наш потяг - це 284 "Жмеринка-Сімферополь", ходить по парних числах. Відправляється ввечері, та прибуває трохи у незручний час, о сімнадцятій годині. Але незважаючи на це, люди беруть квитки, - розповідає Ірина Кравець.
- Усі інші потяги львівського формування, і вони насамперед вивозять своїх пасажирів. Те, що залишається, звичайно мізер. Звісно, найкраще, якщо людина знає, коли планується відпочинок, та заздалегідь турбується про квитки. Тобто, за сорок п’ять діб. Більше шансів купити.

Ми відносимося до Південно-західної дороги, і центральною станцією вважається Київ. Там ходить десять потягів південного напрямку кожен день. Починаючи з самого ранку і до вечора з періодичністю дві-три години. Тому, якщо ми на місці не можемо нічого запропонувати нашим пасажирам, або їх щось не влаштовує, то пропонуємо добиратися до місця відпочинку транзитом через Київ.
Тобто, ми підбираємо людині квиток до Києва таким чином, щоб була хоча б година до потягу південного напрямку, така собі страховка. Теоретично квиток на київський потяг можна забронювати прямо у Вінниці, та практично ми таких послуг не надаємо, та й не питають люди.

На сьогодні є можливість взяти квитки на 284 потяг "Жмерика-Сімферополь", правда усього 20 бокових плацкартних місць. Це якщо говорити про липень. Є ще можливість, звісно якщо пощастить, купити квитки в добу відправлення, буває таке, що місця знімаються.
На серпень квитків більше. Наприклад, на потяг 86 "Львов-Сімферополь" є 12 місць у люкс вагоні (612 гривень).
Потяг 284 "Жмеринка-Сімферополь" ходить по парних числах. Є 220 місць в купе (140-170 гривень), 440 плацкартних місць (99,15 гривні), практично повністю состав.
Крім того, кожен день ходить потяг 256 "Львов-Сімферополь", на який теж можна спробувати придбати квиток. Реальніше, звісно, поїхати через Жмеринку, це теж наша дорога, по якій ходить потяг "Хмельницький-Сімферополь".
Або 286 потяг "Івано-Франківськ - Сімферополь".
- Взагалі при бажанні квитки придбати можна, - додає Ірина Кравець. - Ми в свою чергу робимо усе можливе, щоб задовольнити потреби вінничан.

- Я два рази ходила на вокзал за білетами, - розповідає вінничанка Ірина. - Три місця, на конкретне число, двадцять третє серпня. Перший раз мені сказали, що квитків ще немає, та порадили прийти через кілька днів. Через три дні запропонували один квиток в купе, інші - бокові місця в плацкарті. Вибір невеликий, довелося брати те, що дають.

Тим більше, простоявши більше години в черзі. Адже насамперед обслуговують інвалідів, і вибачте за цинізм, але щоб пропустити поперед себе тридцять людей, треба мати добрий терпець. І цілком зрозуміла не надто приязна поведінка касира, сама ледь не закипіла, коли один дідусь хвилин двадцять перевіряв усі напрямки, ціни та комфорт у вагоні.

Та це півбіди. Здавалося, все зрозуміло: літо, усі хочуть до моря, ажіотаж на квитки зашкалює. Але як з’ясувалося, важко потрапити не тільки на південь, але й повернутися додому.
- За старим сценарієм, два походи на вокзал, щоб узяти квитки зворотного напрямку, - розповідає Ірина. - Перший раз, знову ж таки, квитків ще немає, наступного дня - вже немає. І вибір, як завжди, за вами: їхати через Київ, або обливатися потом на бокових плацкартних полицях протягом дня.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google