Газуємо по повній: обкрадають одні, а платять інші

Пересічному громадянину не зрозуміло, чому для нього піднімають плату, коли стільки було хвальби про рекордно низьку ціну на російський газ для України. А тепер за відповідним рішенням НКРЕ з першого серпня ми просто поставлені перед фактом. На шальки терезів поряд з ціною на газ поставлені гроші від МВФ,з низкою різних умов, якими намагатимуться залатати дірку в бюджеті й врятувати від банкротства НАК «Нафтогаз України».
Проте ніхто не дає чіткої відповіді, якщо закуповуватись підприємствами газ буде за старими цінами, а продаватись населенню за новими, то чому дирку в бюджеті латають нашими копійками? Це таке покращення життя від нової влади?
Більше того, це ще не крайня ціна, йдучи на поводу у МВФ, тарифи на газ планують збільшити в 2,5 рази. Щоправда, після виборів до місцевих рад.
Заради об’єктивності слід зазначити, що кожне підвищення тарифів у нас - це політичний процес, який потрясає основи соціальності. І дуже довгий час у країні велась цікава гра, а хто за це буде відповідати.
При кожному підвищені тарифів, споживач справедливо обурювався - чому ціна росте, а якість обслуговування падає.
У складі тарифів зазвичай росте і ціна на енергоносії,і мінімальна заробітна плата. Але абсолютно туди не закладається інвестиційна складова, за рахунок чого мали б ремонтуватись труби, модернізуватись котельні. адже через зношеність системи тепло-, водо-, газопостачання маємо колосальні втрати, що впливають на тарифи.
Стосовно газу. Згадаймо, що у 2005 році після першої газової війни тариф на імпортний газ з 50 доларів стрибнув до 95 доларів. Потім - 130, потім 179,5 доларів. А після другої газової війни ми перейшли на європейське ціноутворення, при якому ціна на газ у нас була вища, ніж в Німеччині. Підприємства отримали суперєвропейську ціну, відповідно їхня прибутковість знизилась, значить бюджету вони заплатити змогли менше.
А з іншого боку, як запевняють спеціалісти, роздрібні ціни на газ для населення не переглядались,і вони сьогодні нижчі, ніж у Росії. Можливо. «Нафтогаз» зазнав колосальних збитків і всі прекрасно розуміли, що в 2010 році Україна вже не виплутається.
Тому Янукович, прийшовши до влади, таки підписав акт про капітуляцію (по продовженню терміну перебування російського флоту в Україні) на 25 років в обмін на дисконтну картку Газпрому: по 100 баксів за кожну тисячу кубометрів. Ексклюзив. Але ніхто не пояснив народу, що ця дисконтна картка дозволила не знизити ціну на газ як трубили синьо–білі заради політичної привабливості, а залишити її на попередньому рівні.
Ціна для промислових підприємств - 228 доларів за 1000 куб. - точно як у 2009 році. Тобто ні про яке реальне зниження ціни на газ насправді не йшлося. Так, це важливо, що ситуація не погіршилась, але вона і не поліпшилась. І проблеми по «Нафтогазу» як були, так і залишились.
Свого часу Юлія Тимошенко, домовляючись з МВФ, також пообіцяла підняти ціну на газ для населення. Це було записано в Меморандумі. Більше того, Нацкомісія регулювання електроенергетики це зробила. Потім, отримавши кредит, суд скасував цю постанову. Сьогодні Уряд знову веде переговори з МВФ, і останній, знаючи, як його можуть «кинути», кажуть, не хоче йти на будь–які поступки, чим убив сподівання на будь-які альтернативи підвищенню тарифів на газ.
Воно і не дивно, у закордоння лише при вигляді великих капіталів глибока людська повага прокидається. Особливо, якщо вони, первородні бабки, від крові просохли, акуратно вже відмиті, й не спричиняють напруги його, закордонню, демократичній совісті.
Йому (закордонню) абсолютно байдуже до того, що протягом багатьох останніх років у нас ніхто поряд з підвищенням тарифів не дбав про ріст рівня життя наших багатостраждальних громадян. І що рівень розуміння проблематики нашою елітою виявився на нулю.
Здається, що тариф якась така собі абстрактна категорія, за якої гроші встановлюються невідомо за яким механізмом. Проте фахівці заперечують, мовляв, тариф – економічна категорія, яка має відповідну формулу розрахунку. Проблема тільки в складових,які мають бути для всіх однакові, а в нас навіть для населення газ диференціюють. Ті, хто споживає до 2,5 тисяч кубометрів, має платити 72,74 за 1 куб. або 725 грн. за тисячу кубів з лічильником, без лічильника – 798 грн.
До 6 тисяч – 1098 грн. за тисячу куб. з лічильником, 1207грн. без лічильника, тобто 150 доларів. 12 тисяч кубометрів – 2248 і 2473 грн., або 300 доларів і понад 12 тисяч кубів - 2685 і 2954 грн.
Зазначимо, що мова йде поки що про газ, який використовується на приготування їжі. І що виходить, хто менше їсть, той менше платить. Можливо, це якийсь різновид соціальної справедливості, але знову ж таки створює проблему. Господар візьме поставить чотири лічильники, де на кожному буде по 2,5 тис. кубів, тобто реально буде спожито 10 тис. кубів, а платити господарі будуть по тарифу 2,5 тисяч.
Тепер про саму оплату. Одночасно разом із прийняттям постанови про підвищення ціни на газ, уряд прийняв і зміни до закону про субсидії, збільшивши кількість тих, хто має право на компенсацію від держави.
- Країна стоїть на порозі прийняття не популярних рішень. Перед виборами це непростий крок, але правильний, - каже заступник міського голови Вінниці Андрій Рева. - Більше того, технологічно зроблено виважено. Підняли тарифи й тут же розширили коло людей, які мають право на субсидії та спростили систему їх отримання. У Вінниці тих, хто отримує субсидії - 10 тисяч чоловік – це при 20% плати за комунальні платежу від сукупного доходу сім’ї, а тепер їх буде близько 15 тисяч. Тому що знизився бар’єр, за якого сім’ї мають право на субсидії - 15% від доходу для працюючої сім’ї і 10% - для пенсіонерів (було 15%). А це значить, що збільшиться дохід тих, хто вже отримує субсидію. Як це не дивно, але в даному епізоді вийшло гасло – багаті заплатять за бідних на практиці.
Те, що в Україні газ у побуті обходиться дешевше, ніж він обходиться державі, то це, звичайно, неправильно. В принципі в багатьох державах діють дотації, субсидії. Питання в тому, наскільки вони будуть цільовими і наскільки будуть враховані інтереси тих людей, які знаходяться в фінансовій скруті.
Адже крім міських, є ще сільські жителі. Більшість з яких взагалі не можуть навіть претендувати на субсидію. Оскільки села не відповідають адміністративним формуванням, що підпадають під дію закону про субсидію. Тому субсидія порушила ще одну проблему нерівності між сільським та міським населенням. І як тепер буде викручуватись, скажімо, сільський медик із зарплатнею в одну тисячу (це в кращому випадку) гривень. Тоді вже краще зарплату видавати патронами. Тим більше, що черговий 17-й рік не за горами.
Своїх критикують і коаліціянти. Народний депутат від фракції Компартії України Олександр Голуб сказав:
- Не вичерпані внутрішні резерви, і ми знаємо, що Україна видобуває необхідну кількість газу, яка може використовуватися населенням за низькими цінами, тому в цих умовах це необдуманий крок, який матиме серйозні політичні наслідки.
Але нашого газу видобувається на рівні 21 млрд. кубометрів на рік. У минулому році ми в Росії закупили близько 33 млрд. куб. Реально виходить, що Україна споживає газу на рівні 55 млрд. кубів. До речі, при прем’єрі Єханурові ми імпортували тільки 55 млрд. кубів, а зараз на всі 55 живемо. То що виходить? У нас так сильно впало виробництво за цей час, чи просто менше почали красти, і експортувати?
До речі, що відбувалось – ми імпортували газ сюди, продавали промпідприємствам і населенню. А перекоси цін були такі, щоб лише звести кінці з кінцями. І залишки свого газу експортували на захід, відповідно гроші ці осідали в кишенях у тих, хто має ліцензію на розробку того чи іншого родовища.
Проблема насправді не в кількості газу,який видобувається в Україні, а в тому, кому він належить. Газовий баланс складає Нафтогаз, Уряд його затверджує. Куди що пішло, як проконтролювати? Не зрозуміло. Просто ціни різні і всі платять по-різному і до тих пір, доки буде такий перекіс у цінах, кінців не виведеш.
Тобто нагальна проблема для національного газовидобування - побачити собівартість газу, аби відправити на споживання для свого населення за максимально низькою ціною. Хтось так збирається робити, чи ні?
Жах, яка безжальна наука: не можна безкінечно обкрадати, нічого не віддаючи. Тобто, як показує вітчизняна практика, безкарно можна грабувати лише державу та її народ. Але ні землю, ні надра, ні моря постійно обкрадати не можна. І гробити також. Тому що тут інші закони, інша «правова система», і відомщення прийде невідворотно. Біда лише в тому, що обкрадають одні, а платять і платять інші. При чому дуже дорого платять.
А втім, ці обдурені життя у нас рахують, доки не зариють. А потім стирають пам'ять, як дошку, звільняючи місце наступному мартирологу і черговому скорботному лицемірству. Треба щось з цим робити.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google