З любов'ю до рідного міста, або Як студентки вишивали книгу про Вінницю

У матеріалі використані фото з facebook-сторінки Лесі Старовойт

Студентки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського разом зі своєю викладачкою вишили книгу «Моя Вінниця». На кожній з її сторінок майстрині представили один із символів міста й тим самим розповіли про свої улюблені місця.

— Цю роботу виконали студентки, які навчаються за освітньою програмою «Початкова школа. Мистецтво» на факультеті дошкільної та початкової освіти імені Валентини Волошиної, — розповідає доцентка, завідувачка кафедри мистецьких дисциплін, дошкільної та початкової освіти Леся Старовойт. — У рамках практикуму з курсу «Основи мистецької діяльності» ми й вигадали створити такий творчий проєкт. 

За її словами, вирішили зробити таку роботу, яка була б цікавою як викладачам, так і студенткам. А ще — щоб її можна було потім сміливо «показати всьому світу».

Маленьке зізнання місту в любові

Майстрині обрали тему для майбутньої вишитої книги без вагань. Вони відразу погодились, що присвятити її мають рідному місту.

— Ми живемо у Вінниці, вона для нас найрідніша та, зрозуміло, ми її дуже любимо, — говорить Леся Старовойт. — Кожна з дівчат, яка працювала над книгою, вишивала одну сторінку й сама вирішувала, що ж вона хоче зобразити на ній. Хтось обрав улюблене місце, де завжди із задоволенням гуляє, хтось — символ району, де живе, а хтось вирішив відштовхуватись від своїх захоплень. 

Тобто у кожної з дівчат були свої мотиви, об’єднані любов’ю до Вінниці. Так на сторінках книги з’явились вишиті театр, перший корпус педуніверситету, арка на вході до Центрального парку, Атлант і ще чимало важливих об’єктів.

— Загалом «Мою Вінницю» створювали 15 студенток, які на той момент навчались на четвертому курсі, — каже викладачка. 

Кураторка проєкту додає, що юні майстрині також самостійно створювали схеми для своїх витворів.

— Ось так по одній сторінці й різними руками в нас і вийшла спільна книга про Вінницю, — ділиться Леся Старовойт. 

Завдання виявилось не з простих

Книга «Моя Вінниця» досить велика, кожен листок має формат А3. Як розповіла завідувачка кафедри мистецьких дисциплін, дошкільної та початкової освіти, працювати на такому полотні може бути складно.

— Дівчатам було справді важко, та все ж вони були в захопленні від роботи, — пригадує вона. — Мене, якщо чесно, дуже втішило, що ніхто з них не покинув свою сторінку незавершеною. Наші студентки дуже натхненно підійшли до роботи, тому результат нас всіх задовольнив. 

Додамо, що над креативним проєктом працювали пів року. 

Дівчата підійшли до роботи відповідально й спробували на своїх сторінках залишити авторський слід. Та щоб книга мала гармонійний вигляд, усі картини вишиті хрестиком.

— Ми взяли за основу хрестик, щоб усе було в одному стилі й одному напрямку, — пояснює наша співрозмовниця. — Єдине, ми дозволили собі додати на деякі робити декоративний елемент — малюнок по тканині. 

Вишивка потребує наполегливості

Складність роботи над «Моєю Вінницею» полягала в тому, що на великому полотні майстрині вишивали маленьким хрестиком. 

— Тому, щоб все вишити й заповнити полотно, потрібно було дійсно багато часу, — розповідає Леся Старовойт. — Крім того, дівчата вишивали не одним кольором. А працюючи з багатьма відтінками, важливо правильно їх підібрати, щоб все виглядало гармонійно, та не заплутатись під час вишивання. 

Не варто забувати також, що хрестик потрібно правильно викладати, щоб робота була охайною і щоб не плутались нитки. 

— Вишивка потребує уважності, концентрації, відповідальності, багато часу та креативного бачення, — підсумовує кураторка проєкту. — Якщо немає відповідальності й наполегливості — не варто розраховувати на хороший результат!

Далі — більше 

Леся Старовойт наостанок зізнається, що вже міркує над наступними великими проєктами. 

— Карантин нас трохи вибив з колії, але ми вже звиклися і зрозуміли для себе, як ще можна працювати над такими великими проєктами дистанційно. В нас вже є ідеї на майбутнє, — ділиться вона планами. — Поки не готова їх озвучити, бо дуже хочу, щоб нам усе вдалось. Скажу тільки, що це також масштабна робота, і, якщо все буде гаразд, то на День міста, у вересні, ми її презентуємо.

Що стосується книги «Моя Вінниця», то її планують передати до музею Вінницького державного педагогічного університету. 

Читайте також:

Гастроспадщина: як вінничани наповнюють сайт, що має познайомити світ з українською кухнею

«Хочу розфарбовувати буденність яскравими барвами»: про що пише вінницька поетеса?

«Від витоків до сьогодення»: у вінницькому музеї експонують бубнівську кераміку

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google