«Хочу розфарбовувати буденність яскравими барвами»: про що пише вінницька поетеса?

У матеріалі використані фото з facebook-сторінки Валентини Капшук

Вінничанка Валентина Капшук пише вірші, часто виступає на різноманітних творчих вечорах і читає авторську поезію не лише в рідному місті. Вона зізнається, що спробувала себе у письменстві не так давно, але ця справа відразу припала до душі.

— Моя мама теж писала поезію, — розповідає авторка. — Напевно, саме від неї мені передалась така жага до творчості. Спочатку було просто цікаво спробувати, та дуже швидко відчула, що поезія мене підкорила.

Першого вірша Валентина Капшук написала лише вісім років тому. Та за цей час вона встигла чимало: створити понад 400 поетичних творів, опублікувати три збірки й вже готуватись до виходу четвертої.

— Першу книгу «Шлях до світла. Ноти душі...» я випустила у 2018 році, потім були збірки «Моменты жизни» та «Внутри», — говорить поетеса. — Останню випустила ще в грудні 2020-го, але через карантин, презентація відбулась місяць тому, у лютому.

Пропонуємо переглянути відео Марії Підгородецької з презентації книги.

— До прикладу, третя збірка була досить спонтанною, я видала її всього за п’ять місяців, — пригадує Валентина Капшук. — А ось над першою довелось попрацювати набагато довше. Я співпрацювала з художником, тому ми спільно обирали твори, які мали увійти до книги, все узгоджували...Загалом ця підготовка тривала близько двох років. 

Вона також додає, що з часом стала менше хвилюватися перш ніж показати свої твори світу.

— Думаю, зараз я стала більш впевненою у собі, бо раніше трохи сумнівалась. Особливо, коли готувала першу книгу, — каже вінничанка. — Та все ж мені дуже допомогло, що спочатку я багато виступала й читала свої вірші різним слухачам. Тобто, ще до виходу книг, я чула реакцію аудиторії, відчувала їхню підтримку й бачила, що їм справді подобається. Напевно, тому й наважилась опублікувати свій доробок без особливих вагань. 

«Я пишу про життя»

Поетеса зізнається, що для своєї творчості обирає життєві теми.

— Я пишу про життя, про цілі й подолання труднощів, про щастя і любов, — перераховує вона. — Хочу віршами передавати свої переживання і ділитися тим, що вже зрозуміла за своє життя, бо в житті було чимало різного.

БЫЛОЕ

Вспомнив старые улицы – улыбнуться,

Прокрутив воспоминания как седую ленту

Настоящего коснуться…

И ждать следующего момента...

Раскрыв объятия благодарности,

Подбросив листву под ногами

И вспомнив о человечности,

Которую воспитываешь годами…

Отпустить прошлое-былое…

Которое уже где-то в небе,

Унесенное тем же ветром, другое,

На нем есть разорванные цепи…

И немного грусти в глазах,

О чем-то очень важном,

Пусть и она дарит надежду на чудеса

В будущем, всем отважным.  

— У першій збірці чимало віршів про подолання труднощів і зміни в житті. Друга — це життєві спостереження, а ось третя вийшла найбільш особистою, — говорить наша співрозмовниця. — Вона про стосунки...Зазвичай таким не діляться з іншими, але я вирішила ризикнути й довіритись своїм читачам. 

І, за її словами, ризик виявився виправданим. Саме збірка «Внутри» знайшла найбільше відгуків.

— Можливо, це пов’язано з тим, що читачі впізнали на тих сторінках себе і свої потаємні переживання, — розмірковує Валентина Капшук. — Попри те, що книга вийшла зовсім нещодавно, її вже майже розкупили. Тому я думаю зробити ще один тираж, поки збираю наступну збірку.

Уходят те, к кому близка душа...

Уходят, с холодом на сердце и свободой,

И, даже если вслед кричать

Мы не изменим нравы их - «погоду».

Уходят те, кто предан долго был,

Кто дорожил минутами, часами,

Кто важные моменты не забыл,

И добротой окутывал, словами...

Уходят бывшие - кто возвращался вновь,

И даже постепенно привыкая,

Уходят даже те, кто знал любовь,

Их почему-то тоже истина простая...

А остаются единицы, вовсе нам

Чужие люди, с радостью , улыбкой,

Или родные, что нас могут насмешить,

И никогда не назовут всю связь ошибкой.

А остаются вместе навсегда

Те, кто нас слышит , честно понимает,

И пусть летят себе снежинками года,

А остаются те, кто хорошо нас знает.

Крім того, Валентина Капшук намагається подарувати читачам трохи позитиву й світла. Каже, це дуже важливо у наш складний час.

— А про політику чи щось подібне я не пишу зовсім, зараз такі теми можуть викликати багато суперечок, — додає вона. — Та й взагалі намагаюсь менше дивитись новин, щоб не занурюватись у весь той негатив. Тому й своїм читачам не бажаю нести негативний посил, а навпаки розфарбувати цю буденність яскравими барвами.

«Кожен сам за себе»

Поезія — мистецтво вічне й у кожен час знаходить відгук у серцях людей. Зараз, за словами Валентини Капшук, нею більше цікавляться молоді люди.

— У нас справді багато зацікавленої і активної молоді, яким небайдужа нова українська література й сучасні автори, — переконана вона. — Також на різні поетичні заходи часто приходять відомі вінницькі поети, які не проти послухати колег і познайомитись ближче з новими обличчями. 

Досвідчені майстри слова часто допомагають молодим поетам з виступами й рекомендаціями, а з публікаціями — досить рідко.

— Я намагаюсь сама себе просувати, бо допомоги з боку справді мало, — зізнається наша співрозмовниця. — У фінансовому питанні та якомусь поширенні — кожен сам за себе. Тому частіше за все, випускаю книги власним коштом. Єдине, пощастило з другою збіркою. Моя подруга, яка живе за кордоном, зробила подарунок і профінансувала збірку. 

Додалось часу для творчості

Вінницька поетеса розповідає, що карантин на її творчість особливо не вплинув і додає, що муза в часи самоізоляції приходила навіть частіше.

— Якщо чесно, необхідність сидіти вдома на початку карантину взагалі добре позначилась на творчості, — сміючись, говорить Валентина Капшук. — У мене з’явилось справді вдосталь часу для писання. Карантин подарував таку можливість спокійно творити й переносити всі свої переживання на папір. 

А ось багато живих виступів довелось скасувати.

— Поки триває карантин, то таких літературних зустрічей майже немає, — зазначає вона. — Мені навіть не вдалось презентувати другу збірку…

Все йде з середини

Валентина Капшук переконана, що кожному поету потрібно покращувати свій словниковий запис, тому вона весь час шукає й вивчає нові слова. Хорошим тренуванням майстерності також стане вміння помічати все, що нас оточує, бо життєві події часто підказують гарні образи й вдалі рими.

— А взагалі все йде з середини, тому дуже важливо чути себе.  Я навіть не можу пояснити, як пишуться вірші, бо слова часто з’являються десь дуже глибоко — і це прекрасно, — ділиться вона відчуттями.

НЕ ПРЯЧЬ СЕБЯ!

Не прячь себя, лицо и нравы,

Откройся. Страшно? Ничего!

Не все живущие есть правы,

Не все находят то... свое.

А что терять? В пол шага жизнь,

Планируй так же и любовь,

Не стой как выбывшая тень,

Очнись от ложных тех оков.

О, сколько счастья! Присмотрись...

Твой страх ничтожен, очень слаб,

В глаза судьбе лишь улыбнись,

Ты – повелитель, нет, не раб!

Открывшись, чувствуешь свободу,

Какая разница на нравы,

Ты сам себе несешь погоду,

Те, кто очнулся, так же правы.

Лети! Отбрось свои сомненья,

Ведь жизнь «в полшага», поспеши.  

Читайте також:

«Вчитися потрібно все життя»: що говорить 72-річна вінничанка про Центр освіти дорослих

Юні вінничани можуть стати стипендіатами конкурсу від гурту «ТіК». Що для цього потрібно?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.