Сьогодні мені доведеться співати. Та ще й на камеру, – думаю я та переводжу погляд та екран телефону, де висвітився номер Андрія. «Привіт. Я вже підїжджаю. За кілька хвилин буду біля вас».
Все відбувається за лічені хвилини. Так, Міша, зберися, нічого страшного у цьому немає. Ну, подратую я трішки людей своїм не надто гармонійним голосом, але ж це терпимо. Головне, що за допомогою цього багато хто дізнається про задум того самого Андрія, до якого ми з колегою вже спускаємося на ліфті.
У дворі нас зустрічає кремезної статури чоловік. Побачивши нас він починає широко усміхатися, а його обличчя стає таким добрим, що мені мимоволі захотілося його обійняти. Впізнаю в ньому Андрія.
Ми знайомимося, а за кілька хвилин він показує свою «ластівку» – чорну KIA. На ній він і реалізує свій задум – караоке-таксі. Колись Андрій працював діджеєм, тож з легкістю облаштував салон усім необхідним для комфортного співу. Тут є мікрофони, стереосистема, планшет для читання текстів, купа незрозумілих мені дротів та GoPro – на неї все дійство і фільмується.
Андрій підробляє в Uber’і, тому співають в його автівці переважно клієнти компанії. Більшість поїздок починаються із запитання: «Чи не хочете ви заспівати?». Одні соромляться, інші просто не в настрої або поспішають, тому співати виходить далеко не завжди. Якщо ж клієнти погоджуються, Андрій вмикає камеру, під’єднує мікрофон, фонограму, дає по газам і пасажири співаючи їдуть у потрібному напрямку.
– Все почалося з випадку, коли я віз одну дівчину. Вона чомусь була засмученою. Ну, я і увімкнув, щось типу «Девчонки-девчоночки». А потім не втримався і сам почав підспівувати. Спочатку тихо, а потім думаю, стоп, а чого мені соромитися, якщо людині подобається? І як дав, – сміється таксист. – Настрій з’явився одразу. Вона потім питала, а що ви ще можете? А я все можу. Співав до самого дому.
Співати Андрій й справді полюбляє. Крім того, що співає вдома, у машині, на вулиці, він брав участь й у різних вокальних телепроектах. У 2005-му переміг у «Караоке на Майдані» та пройшов до проекту «Шанс», де ведучими були Андрій Кузьменко та Наталя Могилевська.
У 2015 році разом із донькою Тетяною приїхали підкорювати «Х-Фактор». Це стало першим випадком в історії передачі, коли батько та донька виступили в дуеті.
– Люди їздять різні, тож і співаємо постійно різне. Ті, хто не співає, можуть читати реп, – сміється Андрій. – Я не дуже задоволений кількістю співаючих людей. Думаю багато просто соромиться. Мені б хотілося, щоб моє таксі стало для них поштовхом до творчості.
Андрій під’єднує апаратуру, розправляє останні дроти і дає мені до рук мікрофон: «Все, можемо співати».
– Тільки я маю попередити, що зовсім не вмію цього робити, – зізнаюся та починаю сміятися.
– А не треба співати. Можемо разом зачитати, якщо хочеш, – спокійно відповідає мій новий знайомий – Так, значить тобі «Бумбокс» подобається? Чи може «Пятница» ?
– Та мені без різниці.
– Взагалі красень. Усі б такими клієнтами були, як журналісти.
– Давай «Солдата».
– Клієнт просить «Солдата», – говорить у простір Андрій та потискає плечима. – Куди ж я подінусь. Бажання клієнта – завжди закон.
Салон наповнюється давно знайомими гітарними акордами та всім відомими: «У-е У-е У-е»... Я добре знаю свої вокальні здібності, тому спочатку трішки ніяковію від власного голосу, що лунає з колонок. А потім в голову влітає думка, що Андрій, сподіваюся, чув і гірші голоси, тому я на всі груди дозволив собі затягнути «О-о-о-о-о-о-о» і «Айм э солджа, айм э солджа».
– З тих людей, які справді гарно співають я не беру грошей. Ще хочу якусь систему преміювання вигадати, типу футболки дарувати, чи там значок, – захоплено розповідає Андрій, коли ми зупиняємося на черговому світлофорі. Андрій говорить і за інші проекти, що хоче реалізувати. Наприклад, про караоке-батли між учнями різних шкіл: «Це взагалі ідея-бомба. Уяви, як від цього діти будуть кайфувати. Мені це до сліз цікаво», – у цей момент мені справді здається, що його очі стали червоними.
– Караоке-таксі, це бізнес? – запитую, коли ми паркуємося біля одного з гіпермаркетів міста.
– Це більше відпочинок, – дивлячись у дзеркало заднього вигляду відповідає Андрій. – У мене така фішка, що я багато чого починаю робити. Мабуть, хист до цього є. Ти би бачив обличчя людей, коли у 96-му я робив цифрові фотографії розмірами з поштову марку.
– А яка зазвичай реакція пасажирів на пропозицію заспівати?
– Часто відмовляються, але просять мене їм заспівати. Буквально днями віз дівчину, яка сказала, що не вміє. То почав я співати. Вона взяла номер мого телефону, а потім о 12 ночі зателефонувала, щоб спитати, як мене знайти в інтернеті. Людям таке подобається.
– На цьому я поки що не заробляю, а тільки витрачаю. Одна тільки камера, це вже 500 доларів. Але я вірю в успіх своїх починань. Рідко думаю, коли ж мені будуть повертатися ті гроші, і чи взагалі вони повернуться, – відверто говорить таксист.
Для Андрія найважливішим є зворотний зв’язок з людьми. Йому приносить задоволення, коли вони підписуються на його канал, залишають коментарі чи просто кажуть, що поїздка їм дуже сподобалася.
Підписатися на канал Андрія CRAZYTAHO KARAOKE
– Іноді мені телефонують клієнти, щоб поспівати. Але просто так я не можу кататися, мені потрібно годувати родину, у мене четверо дітей, – говорить Андрій. – Подивись, у мене 83% прийнятих замовлень. Просто я часто бачу, що людину ніхто не бере, мені стає її шкода, і я можу поїхати за нею за 11-12 кілометрів. Це зовсім невигідно. Мені казали, що приймати треба до 1,5 км, все інше мінус.
Андрій занурюється у свій планшет, а потім повертається та питає, що ми будемо співати. Розпочати вирішили з української класики, з «Червоної рути», а закінчити, звісно, Олегом Винником.
Що думаєте про караоке-таксі?
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 16 від 16 квітня 2025
Читати номер