11 годин поспіль щедрували заради пораненого солдата-сироти

Олег Стеценко, боєць 72-ої бригади, зараз одужує у Вінницькому санаторію військово-медичного центру. Він сирота, і саме йому щедрувальники з села Монастирське передали гроші, які зібрали

Про рекордний  марафон щедрувальників і про те, як знайшли пораненого сироту-солдата, якому передали зібрані гроші, журналісту RIA розповіла один з організаторів акції, завідувач бібліотеки села Монастирське Тетяна Непийвода.

— Коли ми починали свій щедрувальний марафон, нічого не знали про цього мужнього хлопця – Олега Стеценка, — розповіла Тетяна Непийвода. – Ні про те, що служить у 72-й окремій механізованій бригаді, тій само, яка нині мужньо веде бій з російськими окупантами біля Авдіївки. Не знали, що Олег круглий сирота. Не знали, що поїдемо до нього у госпіталь у Вінницю, де нині лікується після поранення. Усе відбувалося, як в кіно.

Давайте допоможемо
У Монастирському на новий рік була ялинка. Під час її відкриття сільський голова Сергій Мельник звернувся до односельців з пропозицією зібрати допомогу тим, хто захищає країну на Донбасі. «Нам тут тепло, маємо, що їсти-пити, а там у хлопців нема такого комфорту, давайте підтримаємо їх», — закликав односельців керівник громади.

— Найбільше мене вразило, що взяти участь у збиранні допомоги вирішили молоді хлопці й дівчата, — розповіла завідувачка бібліотеки Тетяна Непийвода. – Наймолодші з них Юра Придулюк і Тарас Мелковський ще навчаються у школі, їм не більше 15-ти років, а вони сказали, що підуть із старшими. Усього зібралося десятеро активістів. Завідувач клубу Юрій Слюсаренко взяв свій автомобіль, куди ми складали все те, чим ділилися люди – закрутки, домашні м’ясні консерви, картоплю, моркву, буряки. Художній керівник Наталія Лютенко провела репетицію на предмет виконання «Щедрика» Миколи Леонтовича.

Щедрувати почали з ранку. Перший раз заспівали у сільській раді. Потім побували в інших сільських установах. А тоді вирушили від хати до хати.

— Було дуже мокро під ногами, сніг перетворився у кашу, у всіх промокло взуття, тому змушені були йти додому перевзуватися, але ніхто, як кажуть, не здався, всі залишалися до кінця марафону, — розказує Тетяна Непийвода. – Ми поставили собі за мету обійти все село. Воно у нас невелике, менше тисячі жителів. Але в останній хаті щедрували, вже коли стемніло, годинник показував восьму вечора. Думаю, що ми встановили своєрідний рекорд з тривалості щедрування. Не впевнена, що ще якийсь із гуртів щедрував протягом одинадцяти годин поспіль.

За словами співрозмовниці, у жодній хаті їм не відмовили у щедруванні, так само жоден господар не відпустив без винагороди за почуту щедрівку. Коли дізнавалися, що збирають кошти на допомогу бійцям АТО, то ще й опускали гроші у скриньку. У одній хаті бабуся вийшла назустріч на милицях. Послухала спів щедрувальників, дізналася, для кого збирають гроші, сказала зачекати. Через деякий час так само повільно повернулася й опустила у скриньку двосотенную гривневу банкноту. Її відмовляли не робити цього. Бо це великі гроші для старенької жіночки. Вона ж наполягла на своєму. Усе повторювала, що дуже болить серце за кожного вбитого, хоч вона їх і не знає, але ж вони чиїсь сини чи батьки.

Коли стомлені, із захриплими голосами підрахували зібрані кошти, виявилося, що нащедрували 5640 гривень.

— Ті з односельчан, яких не застали вдома, наступного дня самі прийшли у сільраду і принесли свою часточку допомоги солдатам, — розповіла Тетяна Непийвода.  

Передайте пораненому сироті
— Ми не знали, кому саме можна передати зібрані гроші, — продовжила Тетяна Непийвода. – Вирішили порадитися з волонтеркою з сусіднього селища Брацлав вчителькою Світланою Гусляковою. Знаємо, що вона разом зі своїм чоловіком Володимиром неодноразово бувала в АТО, спілкується з солдатами.

У Вінниці у військово-медичному центрі лікується 23-річний поранений боєць Олег Стеценко. Це про нього розповіла волонтер Світлана Гуслякова. Активісти з Монастирського перейнялися долею хлопця. Він сирота з дитинства. Служить за контрактом у 72-й механізованій бригаді. Їхній підрозділ нині під Авдіївкою на Донеччині. Там Олега поранили. Спершу його доставили у Харків, звідти — до Вінниці.

— Ми напекли домашнього печива, рогаликів і поїхали провідати незнайомого нам бійця, — каже Тетяна Непийвода. – До Вінниці добралися на автомобілі волонтера Володимира Гуслякова. Він підвіз нас. Провідали поранених, які лікуються нині в госпіталі. Пригостили їх домашньою випічкою. Найдовше розмовляли з Олегом Стеценком. Дізналися, що родом він з Черкащини. Змалку залишився сиротою. Виховувався в інтернаті. Був активним учасником Майдану. Потім підписав контракт із Збройними силами. У нього важке поранення руки. Взяли його контакти, по можливості будемо далі підтримувати хлопця. Поки що передали йому всю суму, яку нащедрували.

Коли гості з Монастирського прощалися з пораненим бійцем, пані Тетяна запросила його приїхати до них у село. Після лікування знайти можливість побувати у Монастирському. Скромний хлопець зашарівся перед чужими людьми. Погодився. Пообіцяв заїхати. Тільки б скоріше лікарі допомогли йому стати на ноги.

Я зустрів рідних людей
— Найбільше моє бажання знову повернутися до хлопців у бригаду, — сказав Олег Стеценко. – Нині їм там особливо непросто. Дивлюся по телевізору, що там робиться, і здається, зараз би піднявся з лікарняного ліжка і поспішив на вокзал, щоб їхати до побратимів. Але лікарі ще не пускають. З рукою не все добре. Маю ще лікувати її.

Коли згадує про гостей з Монастирського, на його обличчі з’являється усмішка, в очах видно доброту. Не приховує, що знайшов для себе рідних людей. Каже, батьків немає, тому кожна людина, яка переймається його долею, віддає частинку свого тепла, стає для нього ріднею по духу.

— Я обіцяв тим людям заїхати до них після лікування, тому маю дотримати слова, — сказав боєць. – Дуже дякую їм за грошову підтримку, а ще більше – за моральну підтримку, що додає сил для швидшого одужання. Гарні у вас тут люди. Важливо, що вони роблять усе щиро, з душею. Ніхто їх не змушує до цього. Дивишся на них – і думаєш, що ти не один навіть тоді, коли не маєш рідних. Така підтримка вселяє віру в те, що за них будемо стояти, як кажуть, горою, будемо захищати до останніх сил.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.