Бувають моменти в житті, коли хочеться залишитись одному і нікого не бачити…
А бувають моменти, коли йдеш містом, а навкруги квітучі зелені дерева, ти вдихаєш запах свіжих вулиць, крокуючи в темпі музики, що лунає з будівель, закриваєш очі, і складається враження, що ось-ось і полетиш…
Це задоволення дарує любов до життя. Іноді я його називаю - «Тримай хвилю!». Головне зловити момент наближення цієї хвилі, застрибнути на неї, і пронестись із задоволенням, не жалкуючи про те, що рано чи пізно, вона винесе тебе до берегу. Але і там є багато інших радощів. Головне їх розгледіти!
От наприклад, викинула тебе хвиля на берег і ти виснажений, в гарному розумінні цього слова, думаєш, чи не зануритись тобі знову в хвилюючий синій океан і не зловити нову хвилю, і в цей момент твої ноги лоскоче ніжна ігриста піна. І тут, ти розумієш, ось, і є він – справжній безодній океан життя!
Ніколи не потрібно жалкувати про те, що вже минуло, яким би гарним воно не було. Невідоме майбутнє може виявитись кращим неперевершеного минулого.
Переконана, що потрібно жити насолоджуючись життям, кожною хвилиною проведеною в колі рідних людей, щоразу просто ідучи вулицею, щоразу наспівуючи мотив пісні, щоразу працюючи над улюбленою справою, щоразу пізнаючи те, що до цього було невідомим…
І хоч дана публікація мало подібна до блогу, але я вирішила написати те, що відчуваю зараз, сподіваючись, що хтось прочитавши ці рядки захоче змінити своє життя на краще, а точніше ставлення до нього.
