Близько тижня тому, висвітлення мало не всіх подій із центральних каналів про Маріуполь починались із тези: «…нагадуємо, у цьому місті нещодавно звалили пам’ятник Леніну…». Про що це може свідчити?
Ось тільки декілька яскравих цитат Леніна.
«При едином действии пролетариев великорусских и украинских свободная Украина возможна, без такого единства о ней не может быть и реч».
(В.Ленин. Критические заметки по национальному вопросу. Октябрь-декабрь 1913 г. Полн.собр.соч. т.24, стр. 128.) Під таким красномовним підписом стояв пам’ятник Леніну в Києві до зими 2014 року.
«Нисколько не отрицая в принципе насилия и террора, мы требовали работы над подготовкой таких форм насилия, которые бы рассчитывали на непосредственное участие массы и обеспечивали бы это участие», (Ленин, ПСС, т. 6, с. 386)
Вочевидь зрозуміло, що вирваними з контексту їх не назвеш. Вождь пролетаріату неодноразово бризкав отрутою на Україну. Та де ж там, найстрашніше, що його цитати, поміщені в ПСС, так вдало виконувало ЧК. Як наслідок: розверстки і голодомори, що забрали мільйони українців. Сьогодні ми плачемо над Небесною Сотнею, над полеглими воїнами на сході та півдні, а за тими мільйонами ніхто не заплаче. Єдині свідки та символи тих подій – вкарбовані в бронзу пам’ятники «Владіміру Лєніну», що і до цього дня зостались стовбичити в містах те селах нашої України.
Яка ж їхня роль? Невже це дійсно груда металу, яка нікому не потрібна? Звичайний символ минулої історії? Так, символ, але символів незвичайних не буває. Пригадаймо, ціною якої кількості життів, під ризиком власної смерті українські військові закріплюють жовто-блакитні прапори над містами у східних областях. У більшості випадків, зачистити місто над яким майорить наш стяг – лічені години. Паралелі,шановний читачу, проводь сам.
Грудень 2013-го та січень-лютий 2014-го ввійшли в історію всесвітньої мережі Wikipedia, як Ленінопад. За січень 2014 року в Україні знищено найбільшу кількість пам’ятників. Вдосталь напившись кремльовської пропаганди, відпір патріотам давали східні області. Знову яскраво: «Потерять Украину – потерять голову!», (В.І. Ленін): ну звісно ж, «Потєрять Лєніна – потєрять Україну (автор)». Хто вчора захищав пам’ятки совкової Росії, вже сьогодні із зброєю в руках веде сепаратистську діяльність.
11 серпня 2014 року, губернатор Вінниччини Анатолій Олійник сказав «вікову» цитату, немов устами чиновників ющенського розливу: «Сьогодні з боку громадських активістів все частіше лунають заклики повалити всі пам’ятники Леніну на теренах Вінницької області, зробивши тим самим черговий крок у ліквідації символів тоталітарного режиму. Такі дії, може, й вірні, але хочеться почути думку громади. Зносити і ламати всі скульптури продемонструвало би те, що ми не хочемо чути інших людей…».
Маю глибокі сумніви, вінничанам хочеться запитувати порад у сепаратистів, тим самим ставлячи під ризик суверенітет нашої області, що й провокує Анатолій Олійник.
Сподіваюсь надмірний пацифізм найближчим часом остаточно покине українські серця і ми дамо гідну відповідь російському окупанту. Однак найкраще коли ми почнемо відразу із себе, хто житель села, району чи містечка, зберіться гуртом і виконайте законне рішення: Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», Указ Президента України від 28 березня 2007 року «Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» та Указ Президента України від 12 червня 2009 року «Про додаткові заходи щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні».
Викинемо байдужість і рабство із своїх сердець!
Михайло РЮХОВ
