«Відбуває довічне». Як на Вінниччині шукали хату для схованки убивці Георгія Гонгадзе
- Минає ще одна річниця одного з найбільш резонансних убивств в історії незалежної України.
- У ніч з 16 на 17 вересня 2000 року тодішній генерал-майор міліції Олексій Пукач убив відомого журналіста Георгія Гонгадзе.
- Під час переховування від слідства Пукач проживав з нашою землячкою, яка називала його іменем свого покійного чоловіка.
- Журналіст «20 хвилин» згадує поїздку у село, де шукали хату для генерала, який перебував у розшуку.
Убивство журналіста Георгія Гонгадзе, засновника інтернет-видання «Українська правда», неспроста називають резонансним. Не тільки тому, що його скоїв генерал-майор міліції Олексій Пукач. На той час він працював начальником департаменту зовнішнього спостереження Міністерства внутрішніх справ.
«В ніч з 16 на 17 вересня 2000 року Пукач, діючи на вказівкою міністра внутрішніх справ Кравченка та інших посадовців, скоїв зумисне убивство журналіста Гонгадзе за змовою групи осіб у зв’язку з виконанням потерпілим громадських та журналістських обов’язків», — це фрагмент із заяви Генпрокуратури України.
Гучною цю справу зробило повідомлення Пукача на суді. Він сказав, що визнає свою вину тільки у тому разі, коли на лаву підсудних сядуть Кучма (тоді президент держави –Авт.) і Литвин (голова адміністрації президента – Авт).
Щоправда, згодом змінив свої показання. Стверджував, що вбивство Гонгадзе є випадковістю. Не заперечував, що разом з підлеглими Олександром Поповичем, Миколою Протасовим та Валерієм Костенком 16 вересня 2000 року викрав журналіста та вивіз його до лісу неподалік від села Сухоліси Білоцерківського району. Пояснював, що зробили це для того, аби змусити Гонгадзе співпрацювати з міліцією для розкриття злочинного угруповання. За новою версією Пукача, Гонгадзе вбив його водій Олександр Попович. Зробив це випадково. Вдарив каблуком черевика в шию та зламав йому кадик.
Перший раз Пукача затримали у 2003 році. Суд відпустив його з-під варти на підписку про невиїзд. Після цього підозрюваний зник. Його оголосили у розшук. Вдруге затримали тільки через шість років — у липні 2009 -го. Сталося це у селі Молочки Чуднівського району на Житомирщині.
Саме тоді, після затримання, дізналися, з ким проживав оголошений у розшук Пукач. Жінка, яка була поруч з ним, — наша землячка, родом із села Куманівці Хмільницького району. Звати її пані Лідія.
Якраз у той час журналіст «20 хвилин» їздив у Куманівці, аби більше дізнатися про неї. Дотепер пам’ятаю, що вдалося почути від її земляків у Куманівці. Чому вона називала генерала не своїм іменем? Що ще розповіли рідні і земляки пані Ліди?
«Де він взявся на нашу голову?»
У Куманівцях місцеві підтвердили, що пані Ліда дійсно їхня землячка. Але те, що проживала з міліцейським генералом, про це дізналися тільки після його затримання, коли його показали по телевізору. Виявилося, що насправді це ніякий не Петро, як казала на нього Ліда, а той само Олексій Пукач, якого розшукували за підозрою у вбивстві журналіста Гонгадзе.
— Ліда давно виїхала з села на Луганщину, там вивчилася, вийшла заміж, — говорили місцеві. — Її чоловік працював на шахті. Після того, як він помер, жінка хотіла купити хату в селі, щоб перебратися ближче до сестри й брата.
Пригледіла будинок землячки Ганни Трофімішиної.
Пані Ганна розповідала тоді журналісту, що Ліда приїжджала з Луганська дивитися хату, яку їй тут підібрали рідні. Все їй сподобалося: три великі кімнати, кухня, 50 соток городу, сад, погреб. У будинку є газ. За словами жінки, вже й про ціну були домовилися. Але треба було трохи зачекати. Мали бути поминки за дочку Ганни Трофімішиної. Уже після того пропонували оформити документи. Але Ліда не стала чекати. Поїхала до брата на Житомирщину. Там купила житло. Там проживає.
— Як вона зійшлася з генералом Пукачем? — запитував у земляків пані Ліди.
Найбільш детально про це розповів її брат пан Володимир.
— Покійного чоловіка Ліди звали Петро, — говорив Володимир. — Його двоюрідний брат — той самий генерал Олексій Пукач. Думаєте, при такій високій посаді і званні він їм допомагав? Якби не так. Це я їздив, коли вони будувалися, щоб підставити плече, а генерал тоді про родичів не думав. Зате після суду згадав про них. Коли Пукача відпустили на підписку про невиїзд, прибився до сім’ї двоюрідного брата і моєї сестри Ліди, вони жили в селі в Антрацитівському районі Луганщини. Прийняли його у своєму будинку. Але так сталося, що чоловік Ліди Петро помер. Після цього сестра виїхала звідти, то й він за нею потягнувся. Хотіли оселитися у Куманівці, хату підібрали, але треба було трохи почекати з оформленням документів. Ліда не стала цього робити. Поїхала до другого брата на Житомирщину. Там купила і оселилися. Ну, він уже з нею.
Після короткої паузи чоловік мовив спересердя: «Де цей Пукач взявся на нашу голову?».
Чи приїздив Пукач у Куманівці?
Ще одне запам’яталося під час розмови з паном Володимиром. Чоловік уникав відповіді на питання, чи приїздив Пукач у Куманівці. Натомість повторював, що його тут не було.
Іншу думку висловлював дехто з місцевих, з якими розмовляв журналіст.
Співрозмовники казали, що у затриманому генералові, якого показували по телевізору, упізнали того самого чоловіка, який одного разу навідувався в їхнє село. Тільки дивувало те, що тут його називали Петром. Ліда казала, що він Петро.
— А ви розмовляли з ним? — запитую в однієї жінки, яка розповіла про це.
— Про що мала з ним говорити? — каже вона. — Бачила, як приїжджий стояв і балакав з чоловіками, я збоку бачила це.
— Отой тракторець, що показували по телевізору, коли заарештовували генерала, стояв у нас на одній вулиці, — згадував чоловік з Куманівців, — Ним приїжджав у село Пукач, тоді нам говорили, що це Петро, чоловік Ліди. Після його арешту можна було здогадатися, чому їхав саме тракторцем. «Гаішники» не будуть зупиняти. Від нас до Любара можна польовими дорогами добратися. Далі уже до села Молочків. Трактор колісний, можна їхати.
Про затримання генерала у селі говорили з іронічною усмішкою. Мовляв, чи міліціонери всіх так шукають, як цього генерала?
— Хіба міліція не знала, що в генерала в Луганську є двоюрідний брат? — запитував один з чоловіків у Куманівці. — Якщо їм треба когось взяти, то зразу йдуть до родичів, знайомих. Колись стикався з таким. А тут чоловік жив в одному селі, потім переїхав в інше, пас худобу, ходив рибу ловити, а вони розказують, що він у міжнародному розшуку... Щось тут не те.
Де нині убивця Гонгадзе?
Пукача засудили до довічного позбавлення волі. Таку міру покарання визначив Печерський районний суд Києва. Вирок ухвалено 29 січня 2013 року. Він подавав апеляцію. Але Апеляційний суд не задовольнив скаргу на перегляд вироку. П’ять Пукач писав скарги до Верховного суду. Добивався скасування вироку або повторного розгляду справи в Апеляційному суді.
Верховний суд не змінив вироку, залишив покарання в силі. Документ Верховного суду датовано 2 липня 2021 року.
У липні 2026 року Велика Палата Верховного Суду відмовилася відкривати провадження за заявою Пукача про перегляд вироку.
Його ув’язнили в установу виконання покарань №26 у місті Чортків Тернопільської області. 1 січня йому виповнилося 73 роки.
Знайшли у лісі за 100 кілометрів від Києва
Тіло вбитого Георгія Гонгадзе знайшли 2 листопада 2000 року. Воно лежало у ямі в Таращанському лісі, що за сто кілометрів від столиці. Офіційно прокуратура підтвердила, що знайдене тіло належить журналістові, лише 3 вересня 2002 року. Рештки черепа виявили аж через дев’ять років після убивства на Київщині.
До слова, через п’ять років після убивства Гонгадзе не стало тодішнього міністра МВС Юрія Кравченка. Його знайшли мертвим 4 березня 2005 року на власній дачі у Кончі-Заспі під Києвом. У тілі виявили два вогнепальні поранення в голову: одне у підборіддя, друге — у скроню. Незважаючи на це, на загал повідомили, що міністр покінчив життя самогубством. Тобто два рази вистрелив у себе? Кравченку на той час було 53 роки.
Через п’ять років після цього помер ще один свідок у справі Гонгадзе — генерал-полковник міліції Петро Опанасенко. На той час він працював на посаді першого заступника начальника управління МВС у Києві. Помер на 58-у році життя через гострий інфаркт міокарда. За спогадами журналістів, коли Гонгадзе зник, Опанасенко говорив їм, що знайдеться, мовляв, «десь забухав-загуляв».
Убивцю журналіста Гонгадзе знайшли і покарали, а замовника убивства не назвали досі.
Вас може зацікавити:
«Бувало, поранений кричав «Добий мене!»: командир відділення санроти помер на бойовому посту
Убивця орендував квартиру у домі, де жив розвідник: через 9 років помстилися за генерала з Вінниці
«Коли мені вже буде 18, щоб йти бити кацапів». Книга про Сашу Постернака, який загинув у 19 років
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
