Сьогодні День Перемоги має інше значення, ніж в минулому році. Особисто для мене воно змінилось. Особисто я розумію вже сьогодні, що довелось пережити молодим хлопцям, простим людям у далеких 1941-1945 роках. Сьогодні ми, вшановуючи живих ветеранів чи згадуючи загиблих, щиро і від усього серця молимося Господу про те, щоб вберіг нас від повторення того жаху! Набридло, що долі сотень тисяч живих думаючих людей залежать від настрою та планів всього однієї людини! ТАК НЕМАЄ БУТИ!!!
Сьогодні ми повертаємось у спогадах в минуле!!! Це важко, це неможливо без сліз!!! Але… повернусь і я!!!
Мій прадід теж загинув на війні. Пішов і не повернувся... На жаль, я знаю про нього лише з розповідей бабусі (хоча й вона втратила його ще зовсім маленькою). Мені хочеться сьогодні писати про мою прабабусю Тетяну. Її я добре пам'ятаю сама, вона зробила неоціненний вплив на моє виховання, вона була ВЕЛИКОЮ ЖІНКОЮ.
Зовсім нещодавно моя бабуся (її донька) розповіла нам про ті два важкі післявоєнні роки. Закінчилася війна, чоловіки повертались додому. Та не всі... Дві дівчинки, 8 та 10 років бігли "на шлях" зустрічати свого рідного довгожданого батька. Вони мчались з усіх сил, щоб приблизити цю щасливу хвилину. На зустріч їм йшли усміхнені змучені чоловіки, поруч дружини, а на руках діти.
Прибігли... Чекали... Довго... Не дочекались... Загинув...
Бабуня Таня дуже важко сприйняла цю звістку. Це було справжнє кохання! Велике, сильне, всепоглинаюче. І так важко було його втратити. Бабуня злягли, відказали ноги. Вони лежали безпомічні, знесилені, і, напевно, втратили віру в життя! Якби не дві дівчинки, дві донечки! Вони ж бо ще нічого не розуміли. За ними приглядали сусіди, та й уже трішки самі себе могли обходити. Бабуня Таня звернулися до лікарів! Не допомагало! Звернулись до народних методів! Трішки стали підніматись з ліжка. На моє глибоке переконання, тільки сам Господь Бог допоміг бабуні встати з ліжка. А ще, піклування за своїх донечок. Хтось же мав виховати їх, поставити на ноги, дати свій квиток у життя. Тепер вона мала зробити це за двох: за неї та за покійного чоловіка.
Йшли роки! Немало страждань випало ще на долю покійної бабуні Тані. Довелось пережити ще й голодомор! Але щоразу, коли було дуже важко, ніби хтось подавав невидиму руку допомоги! Вона підводилась, розправляла плечі та йшла вперед, по всьому життю пронісши в серці кохання до того одного, любимого.
Пишу і в пам'яті постає невеличка бабуніна кімната, де вона після кожного прийому їжі молилась Господу. Дякувала, просила сили та здоров'я для усіх рідних. І в неї були ці сили. Вона прожила славних 94 роки! І, здається, ні про що не жалкувала. Окрім того, що чоловік її покинув так рано!
Бабуню, я точно знаю, що ви дивитесь на нас звідти, з небес. Будьте певні, ми з усіх сил намагаємось гідно нести ім'я вашого роду та пам'ятаємо про вас щохвилини! Ваше життя переконує: сила жінки в її мудрості! Хай земля Вам буде пухом.
P.S. Статтю про бабуню я написала минулого року, але не можу сьогодні не поділитись нею! При тому, що сьогодні вона має ще більш сильне значення! НАШ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД НЕПЕРЕМОЖНИЙ!!! ВІРЮ!!!
