У квітні минулого року Прем’єр-міністр Володимир Гройсман написав у Twitter, що впродовж найближчих п’яти років на ремонт українських доріг виділять 300 мільярдів гривень. За минулий рік уже пішло 42 мільярди – результат разючий: українські дороги мають вигляд, як після обстрілів «Градом».
Куди ж ідуть ці гроші? І чи можемо ми сподіватися, що дороги таки доведуть до європейських стандартів, як того вимагає реформа інфраструктури? Навряд чи. Як крали, так і крадуть, як брехали, так і брешуть. А дорожники не перестають нарікати на дефіцит грошей навіть при рекордному за всю історію незалежності України фінансуванні.
15 мільйонів гривень за кілометр
Бо фінансування збільшується, а кілометраж відремонтованих доріг аж ніяк не відповідає затраченим коштам. За останні два роки на ремонт доріг було витрачено на 15,5 млрд гривень більше, ніж за попередні роки. А кількість відремонтованих доріг збільшилась всього на 275,5 км.
Реформатори прикриваються підняттям вартості ремонтних робіт і матеріалів. Мовляв, вартість, починаючи з 2016 року, виросла у 2,1 раза: було 5,9 млн грн за кілометр, а стало 12,6! Але і це не остаточний щабель росту: у 2019 році «Укравтодор» братиме майже 15 млн грн за кілометр. Хоча експерти запевняють, що вартість завищена у п’ять разів.
В тому, що гроші крадуть, і сумніву немає. Взяти хоча б те, що дорожники та реформатори, звітуючи про результати ремонту, заблудились у трьох соснах. Міністерство інфраструктури прозвітувало про 3,8 тисячі кілометрів відремонтованих торік доріг, а в звіті «Укравтодору» інша цифра - 1,5 тисячі кілометрів. «Під танки» кинули заступника міністра інфраструктури Олександра Каву, який їздить країною, інспектує ями на дорогах і розповідає про «маніпуляцію фактами та брехню».
Яка ж це маніпуляція фактами, коли доріг немає, гроші осідають в офшорних фірмах, які виграють тендери та якось там ремонтують дороги, а парламентарі геть забули про свої контролюючі функції, бо в них вибори на носі?! Це при тому, що українці щодня пишуть про стан доріг у соцмережах і викладають відео і фото бездоріжжя, а журналісти проводять розслідування та оприлюднюють факти крадіжок бюджетних грошей на ремонті доріг. Але це аж ніяк не торкає наших реформаторів і чиновників. Бо їм аби кричати про закладені 300 мільярдів гривень. Заклали так, що разом з цими мільярдами злізуть і дороги.
Зросли й відкати - до 60 відсотків!
Про який розвиток інфраструктури може бути мова, про який зелений туризм, про який розвиток якихось транзитних магістралей! У нас не реформи, а абсолютно зворотний процес. Якщо раніше на ремонті доріг були «відкати» по 20-30 відсотків, то тепер — усі 60! Ця інформація відкрита, є у матеріалах журналістських розслідувань, але ніхто на це не звертає уваги. Плюс зарплати чиновникам у кілька сотень тисяч гривень, премії.
У 2,2 раза, тобто на 12,2 млрд у минулому році в порівнянні з 2017-м виросло і фінансування «Укравтодору». Тобто збільшення фінансування на 12,2 млрд гривень призвело до збільшення протяжності доріг на 56 кілометрів. Виходить, що кожен кілометр потягнув з бюджету додаткові 218 млн гривень. Гроші осідатимуть у чиїхось кишенях, а міністерство інфраструктури і далі інспектуватиме ями.
Розсекретити «Укравтодор» та встановити трирівневий контроль
Щоб вирішити проблему українських доріг, потрібен час і гроші. Ні за два, ні за п’ять років всю автодорожну магістраль України не відремонтувати. У нас доріг загального користування, які знаходяться на балансі «Укравтодору», 163 тисячі кілометрів, і 90% (!) з них повністю зношені. Щоб капітально їх відремонтувати, а точніше побудувати, потрібно як мінімум 10 років та 1,5 трильйона гривень. Про красти й мови бути не може!
Далі постає питання якості виконаних робіт підрядниками. Хоча Кабмін і наголошує на тому, щоб підрядники давали гарантію на 5-10 років на якість доріг, насправді ніхто не контролює ті ями. Внаслідок недбальства, яке б мали усунути за свої гроші підрядники, їх знову вписують у поточний ремонт і знову виділяють гроші з бюджету.
Ну, і найголовніше, а хто контролює роботи і їх якість? Сам же «Укравтодор». А де незалежні експерти, де та інституція незалежних аудиторів, про яких говориться в підписаній угоді про асоціацію з ЄС? А ще в угоді чітко прописано, що держава має гарантувати незалежність цих аудиторів. Та кому вони потрібні? Державі, «Укравтодору», підрядникам? Нікому, бо як же тоді красти?!
Аж п’ять років «реформування» виписували законопроект, який ставить усіх незалежних аудиторів у повну залежність від Міністерства інфраструктури.
Отож без мінімального трирівневого контролю тут не обійтись. Звісно, що мають бути інспектори з «Дор’якості». Але вже три роки носяться з системою контролю, до якої планувалось залучення сертифікованих інспекторів міжнародної федерації інженерів-консультантів, на запуск якої немає політичної волі. Ну, і без контролю з боку громадських організацій ніяк. Саме громадськість мала б не лише показувати розбиті дороги, але й доносити людям, хто відповідає за той чи інший шматок ремонту дороги, хто укладав договори з підрядником, хто ставив підписи. Ось тоді-то і матимемо дієвий інструмент впливу на владу, чиновників, виконавців.
Маємо також відкрити документи «Укравтодору», який (вдумайтеся!) через стратегічність засекретив майже 70 відсотків документів. Тому й ремонт доріг в Україні при цій владі так і робився за принципом: аби не повбивались.
