Іван Покотило був незаконно засуджений до смертної кари в кінці 90-х років минулого століття за нібито організацію “бандитських розборок” та замовлення вбивства.
Справа Покотила - одна з трьох справ, яка є показовою та була обрана для обговорення на науково-практичній конференції «Питання довічного покарання в контексті міжнародних стандартів. Українські проблеми і перспективи» у стінах університету ім. Т.Г. Шевченка у Києві, яку провела Харківська правозахисна група.
Івана Покотила засудили до розстрілу за нібито за замовлення вбивць п’ятьох людей. Пізніше вирок змінили на пожиттєвий строк… У матеріалах кримінальної справи відсутні докази його провини, мотив злочину.
Він - українець, який народився в УРСР, ніс військову службу в Прибалтиці і після розвалу СРСР почав займатися бізнесом. Успішного бізнесмена в 1995 році знав майже весь Кам'янець-Подільський. Багато хто йому заздрив і, звичайно, “зазирався” на його бізнес. Були і “пропозиції уступлення” 50% його бізнесу на користь особистостей з великими зірками. Але з його сторони, звісно, була жорстка відмова.
Бандитські розборки та вбивство 5-и прибалтів дійсно мали місце в 1995 році. Однак до вбивства не мав ніякого відношення Іван Покотило. Він не мав мотиву замовляти розборки, які привели до масового вбивства. Однак за жорстку відмову у “пропозиції уступлення” 50% бізнесу, повязуючи знайомством Івана Покотила з обома конфліктуючими сторонами, Іван Покотило втратив свій бізнес взагалі, був засуджений до розстрілу та зараз відбуває довічне покарання.
Співробітники правоохоронних органів викрали його, катували, аби вибити зізнання, возили як безхатька по ізоляторам тимчасового утримання півтора місяця, залишили без належного правового захисту, без належного ознайомлення з матеріалами кримінальної справи відправили матеріали кримінальної справи до суду.
З-поміж катувать, незаконного затримання, порушення права на захист, порушення принципу безпосередності дослідження доказів, нами було виявлено, що в справі ще в 1998 році з'явився 15-й том, який не був предметом дослідження ні на досудовому слідстві, ні під час судового розгляду. Про даний том знали всі - слідчий, прокурор, суддя, всі, крім обвинуваченого. Засуджений про це дізнався лише в 2016 (!) році. В цьому 15-у томі містяться матеріали міжнародного окремого доручення, яке отримано слідчим вже після направлення справи до суду, надано до суду, однак повністю протизаконно залишено поза увагою, - нібито його взагалі немає. Саме цей том справи та документи в ньому доводять відсутність мотиву Івана Покотила на замовлення масового вбивства та його непричетність до скоєння злочину. Мені як його адвокату й досі не вдається змусити систему відправити її на перегляд в зв’язку з нововиявленими обставинами.
Протягом півтора року нами вже відкрито дев’ять кримінальних проваджень за фактами катувань та фабрикації матеріалів справи, невнесення відомостй в ЄРДР проти колишніх співробітників міліції, прокуратури та суддів. Однак система не йде проти себе, і усі провадження зависають у повітрі.
Усі ці особи мають бути притягнутими до кримінальної відповідальності. Доводиться визнати дії правоохоронців, слідчих, прокурорів, суддів злочинними, щоб були підстави переглянути основну справу по Івану Покотило. А система проти себе не хоче працювати - “Ворон ворону око не виклює”.
Ми не маємо ставати мовчазними співучасниками, якщо дозволяємо несправедливе ставлення до будь-кого. Народні обранці, цілком справедливо обурюючись щодо незаконного засудження українців у Росії, тим часом демонструють подвійні стандарти, толерують упередженість, порушення прав людини та несправедливість в Україні, зволікаючи із запровадженням механізму виправлення судових помилок, чим прирікають невинно засуджених на повільну смерть у несправедливому ув’язненні. Тому в кримінальному судочинстві України має бути передбачено простий спосіб перегляду судових рішень задля дотримання справедливості судочинства та “права на надію”.
За даними дослідження Харківської правозахисної групи, кожний сотий довічно засуджений в Україні відбуває покарання без вини і без права на перегляд справедливим судом. У той же час кожний десятий засуджений за перевищеною кваліфікацією злочину, що також є несправедливим судовим рішенням. А по виправдувальних вироках у нас майже нульовий відсоток.
Говорячи взагалі про результат реформ, слід зазначити, що фактично ніякої судової реформи ні в 2010 році, ні в 2015 році не відбулося, суддів і судову систему переформатували під підпорядкування конкретним особам, владі. Судової влади, як окремої гілки влади, не відчувається.
Валентина Кравчук
Дмитрий Мирошник
Мария