«Вона була з Брацлава»: наша землячка бачила, як створювали першу у світі картину про Голодомор
- П’ять років тому в Україну повернули з Америки найбільш відому у світі картину про Голодомор — «Рік 1933».
- Хто її автор і що писала про картину наша землячка, яка бачила, як створювали художнє полотно?
Недавно в Україні вшановували пам’ять жертв Голодоморів. Дослідниця історії Поділля Тетяна Мартинюк з Могилів-Подільського опублікувала на своїй сторінці у Фейсбуці інформацію про першу у світі картину про голод в Україні під назвою «Рік 1933».
Це одне з найвідоміших у світі мистецьких полотен про Голодомор на українській землі. Його автор український емігрант, ветеран армії УПА художник Віктор Цимбал. Свою роботу він завершив у 1936 році. Працював над нею в еміграції у столиці Аргентини Буенос-Айресі.
До 2020 року цей мистецький твір зберігався в Америці, в Українській вільній академії наук (УВАН). 21 лютого 2020-го УВАН передала картину у дарунок Національному музею Голодомору-геноциду у Києві. Там картина отримала чільне місце. У 2023 році художнє полотно від реставрували, а наступного року, 17 грудня, роботу внесли до Державного реєстру національного культурного надбання. У листопаді нинішнього року відреставровану картину представили на огляд відвідувачів музею.
Зв’язкова армії УПА
Тетяна Мартинюк звернула увагу у своєму дописі, що очевидцем написання роботи була наша землячка — Тетяна Михайлівська-Цимбал.
Дослідниця нагадала, що автор картини «Рік 1933» Віктор Цимбал чоловік нашої землячки Тетяни Михайлівської, яка після одруження додала до свого прізвища ще одне — Цимбал.
Тетяна Мартинюк встановила, що народилася пані Михайлівська у Брацлаві, а початкову освіту здобула у Могилів-Подільському. Ця мужня жінка залишилася в історії активною учасницею українських національно-визвольних змагань 1917–1921 років. Вона виконувала завдання зв’язкової. Доставляла важливу інформацію з міста над Дністром до Києва. Збереглися спогади Тетяни Михайлівської-Цимбал про те, як вона виконувала окремі завдання. Жінка також описала деякі події визвольних змагань у нашому краї, учасником або очевидцем яких була вона.
У дописі Тетяни Мартинюк згадується про подальшу долю нашої землячки Тетяни Михайлівської-Цимбал. Після поразки армії УНР в боротьбі з російськими більшовицькими загарбниками вона емігрувала за Дністер, у Румунію. Виїхала з першим чоловіком полковником Армії УНР Іваном Уховим. У 1923 році перебралася до Аргентини, де згодом взяла другий шлюб із українським художником-емігрантом Віктором Цимбалом, отримала подвійне прізвище. Серед української діаспори в Аргентині її знали як активну громадську діячку, меценатку, освітянку і просто щиру людину. Найважливіше — вона разом з чоловіком залишалися патріотами рідної землі і поширювали правду про злочини комуністів проти українців..
В Америці картину зберігали 60 років
У 1960 році подружжя Цимбалів, Віктор і Тетяна, переїхали з Аргентини до США. Там художник передав картину Українській вільній академії наук. Зробив це у 1962 році, коли вшановували пам’ять замучених голодом українців. Всі ці роки картина зберігалася у фондах УВАН. Її неодноразово представляли на виставках. Тим часом родичі митця нагадували про мрію автора картини передати її в Україну, коли вона стане самостійною і незалежною. Його волю виконали у 2020 році: полотно перевезли з Америки в Україну.
Збереглися спогади дружини художника пані Тетяни, яка стверджувала, що працювати над роботою Цимбал розпочав невдовзі після того, коли дізнався про страшний голод в Україні. Завершив роботу у 1936 році. Підтвердженням цього факту є дві цифри, зазначені поруч з прізвищем автора «36».
Дружина художника залишила у спогадах ще один факт — про представлення картини на виставці. За її даними, це сталося невдовзі після написання роботи у 1936 році. Вона також назвала місце проведення виставки: галерея «Мюллер» у Буенос-Айресі. Це була персональна виставка українського митця-емігранта. Саме тоді багато аргентинців уперше дізналися про важкий злочин комуністичного тоталітарного режиму проти українців. З Аргентини цей факт облетів багато країн світу.
Полотно «Рік 1933» показували також на виставці у 1953 році. Вона також відбулася в Буенос-Айресі. Тоді виник скандал. Місцеві комуністи заперечували голод в Україні, тому вимагали прибрати картину з виставки. Словесні перепалки переросли у бійку.
Ці прокляті чотири літери — СРСР
Картина «1933 рік» є мистецьким актом викриття одного з найважчих злочинів комуністичної системи проти нашого народу. Таку думку оприлюднив провідний науковий працівник Національного музею Голодомору-геноциду Андрій Іванець. Науковець говорив про це під час презентації відреставрованої роботи Віктора Цимбала, яку виставили у музеї.
—Науковці обґрунтовано розглядають картину Цимбала як одне з перших зображень у візуальному мистецтві трагедії Голодомору, — зазначив Андрій Іванець.
На його думку, митця можна віднести до когорти «людей правди». Радянський режим всіляко заперечував голод. Натомість були люди, які розповідали світові про реальний стан речей. Серед них значиться прізвище Віктора Цимбала.
Крім створеної картини, він написав низку статей про жахливий голод. Їх друкували в аргентинській пресі.
Науковець Іванець навів фрагмент виступу художника під час відкриття виставки у 1953 році в Буенос-Айресі. Митець гнівно засудив дії тодішніх очільників СРСР.
—Цей страшний рік, як і ті прокляті чотири літери, назавжди залишаться в нашій історії як глибока рана, яку спричинили нашому народові московські окупанти на чолі з їхніми червоними шаманами во ім’я перемоги їхнього соціялізму, — говорив на відкритті виставки Віктор Цимбал. — Вони забрали у нас все: віру, незалежність, волю, радість, родину, спокій, добробут, традиції, мораль, чистоту, щастя… І в заміну за те на вістрях своїх багнетів принесли нам: неволю, гніт, руїну, упокору, злидні, зраду,знущання, муки і горе цілих генерацій. І разом з тим постійне нервове напруження і безконечний страх.
Як же актуально звучать слова українського патріота Віктора Цимбала нині! Сказані понад 70 років тому, а не втратили свого значення зараз, коли український народ знову потерпає від російських зайд. Тепер вони вбивають нас не голодом, а зброєю.
Читайте також:
«Вийшли з лікарні через інший хід»: як підполковник поліції у розшуку втік від своїх і ТЦК
«Знайдемо майстерню — тільки роби»: як військові дали студенту майже 200 тисяч і що сказали у банку?
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
