Ще два дні назад мій наступний запис в блозі мав починатись так «Якась повна ненависть до всього російського повністю зайняла усі наші думки! Через наші думки і сприйняття ці відчуття передаються нашим діткам. Отут пропоную задати собі запитання: а чи пояснюємо ми те, що відбувається своїм дітям чи просто передаємо їм ту ненависть, яку самі переживаємо?»
Але попри зайнятість та невідкладні справи, я його не дописала. І… сьогодні я вже буду писати абсолютно про інше.
Загинули 80 безневинних діток. 80 діток… Про яке пояснення тут вже говорити. Весь світ в шоці. Весь світ в траурі. Загинуло 80 безневинних діток! І, навіть, не з України (до чого вже весь світ звик), а з інших країн.
Я намагаюсь не обговорювати тему Росії! Я намагаюсь стримуватись у висловлюваннях та щиро вірю, що Господь розсудить, що Господь справедливий! Я намагаюсь десь в глибині душі все ж довести собі, що Путін не такий вже поганий, що він не хоче вбивати людей, що він….
А вже не можу. Вже не вірю. Вже не хочу заглядати в глибину душі. Бо там крик і відчай. 80 безневинних діток! Ні в чому не винних. Яким би жити і творити. Яким би будувати і мріяти. Яким би бути…
І що тут вже поясниш своїм власним. Коли вони відчувають, коли вони бачать, коли вони знають. Коли на поверхню вийшло суцільне зло, якому дуже важко протистояти. І сьогодні навіть мені.
80 безневинних діток. Люди, схаменіться, Господи розсуди і допоможи. Дай сили не втрати цю останню іскорку надію, що все ж справедливість буде, що це закінчиться, що врешті-решт перестануть гинути люди і…діти.
80 безневинних діток. Хай з миром спочивають ваші душі. Ми плачемо з усім світом. І молимось. Це, напевно, єдине, що ми можемо сьогодні робити.
Работа ума позволяет посмотреть на ситуацию не так так преподносят СМИ.