Діяльність державних підприємств має контролювати громадськість

Моя оцінка скандалу навколо продовження контракту Кабміну з керівником НАК «Нафтогаз України» Андрієм Коболєвим, який за 2018 рік отримав майже 2 мільйони доларів зарплати.

Підписуючи новий контракт, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман наголосив, що зарплата керівників НАК «Нафтогаз-Україна» буде зменшена на 50%, а всі премії зняті. Контракт цього разу з Коболєвим уклали не на три роки, а на рік та прописали, зі слів того ж таки прем’єра, певні вимоги: збільшити видобуток газу компанією "Укргазвидобування», забезпечити відокремлення газотранспортної системи та сертифікувати  її за європейським законодавством, а також продовжувати транзит газу через Україну до ЄС, наполовину зменшити зарплатню.

Цікаво, що текст контракту ніде не оприлюднили. А відтак є всі підставити ставити під сумнів прописані у ньому словесні вимоги Гройсмана, оскільки вирішальне слово у нарахуванні зарплат та й не тільки за наглядовою радою Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Саме вона встановлює суми зарплат та подає відповідне рішення на підпис Кабміну. І все це робиться на підставі статуту підприємства.

Можна встановити будь-яку зарплату і на приватному підприємстві, і комунальному, і держаному. Менеджер може коштувати по-різному, кожен сам собі встановлює вартість. Але у нас в державі не розписані норми та правила, за якими необхідно визначати вартість того чи іншого менеджера. У даному випадку все вирішує наглядова рада підприємства, керуючись статутом підприємства.

Але тут є інша підводна течія: десь півтора-два роки тому держава махнула рукою на газотранспортну систему України, і з усього видно, що готує її до продажу іноземцям. Для того, щоб контролювати цей процес, і призначили наглядову раду, яка в свою чергу призначила главі компанії таку зарплату для того, щоб Коболєв робив так, як потрібно владі. Уряд не приймає рішення, а затверджує. Уряд не має права не те, щоб затверджувати, а навіть міняти зарплати.

А взагалі потрібно глибше дивитися на цю проблему: на скільки у нас організовано контроль за обігом коштів, які  заробляє народне (державне) підприємство. У нас всі підприємства, що належать народові, - прибуткові, хоча їх спеціально роблять неприбутковими, або контрольовано неприбутковими. Чому не приймають закон про виведення капіталу? Тому що він дасть змогу побачити, як рухаються гроші на підприємстві. А в нашому податковому законодавстві, яке існує ще з 1991 року, все сховано. І будь-яке підприємство можна зробити збитковим.

Поступово хочуть викупити нашу газотранспортну систему або контролювати її під різними фінансовими та правовими схемами. До прикладу: у Білорусії газотранспортної системою володіє Росія. У нас, щоб не продавати Росії чи іншій іноземній компанії, для уникнення суспільного резонансу та супротиву, роблять через різноманітні скриті схеми.

Не повинно бути так, що уряд не мав можливості приймати рішення щодо встановлення рівня зарплат на державних підприємствах. Уряд має це контролювати. Просто так хтось прописав статут, і ніхто не може його переступити. Потрібно внести зміни у статут щодо обмеження розміру заробітних плат, визначення контролю уряду на прийняття рішень “Нафтогазу”. Це не просто державне підприємство, це народне підприємство. Але чомусь можновладці переконані, якщо підприємство державне, то безпосередньо їхнє. Ні, воно належить народу, ми платимо податки в державний бюджет, з якого і йдуть гроші на утримання підприємств, зарплати. Це народна власність, і народ має приймати рішення, а не наглядова рада. Українці мають знати, скільки майна у підприємства, інформація має бути повністю відкритою. Частка кожного з нас там є, і кожен українець є умовним акціонером того чи іншого державного підприємства. При державних підприємствах має функціонувати громадська рада, до складу якої входитиме представник села чи ОТГ, на території якого знаходиться державне підприємство, представники району та областей України. Вони мають  контролювати всі рішення, мати доступ до документообігу і їхнє слово має бути враховане при нарахуванні зарплат. Інакше ми ніколи не знатимемо про статки державних підприємств, про обіг наших з вами коштів, а з нас і далі робитимуть дурнів, піднімаючи тарифи для порятунку так би мовити збиткових підприємств, керівництво яких отримує по 2 мільйони доларів на рік.