ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ. Ольга Твєрдохлєбова: «нагородили посмертно, а я - жива»

ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ. Ольга Твєрдохлєбова: «нагородили посмертно, а я - жива»
Вінничанка Ольга Твєрдохлєбова у 18 років стала розвідницею, потрапивши у 1943 році у тил ворога – в Польщу. Першу нагороду - медаль «За відвагу» - у 1944 році їй дали... посмертно, бо вважали, що вона загинула. А у 1946-му, коли з’ясували, що розвідниця жива, її викликали у Москву і там вручили нагороду

У Ленінградському військовому училищі зв’язку, куди вінничанка Ольга Твєрдохлєбова (дівоче прізвища Распопова) поступила у 1941 році, виправивши дату народження з 1925 на 1923 рік, готували також радистів-розвідників. Дівчина потрапила у групу з вивчення польської мови. Навчання відбувалося за скороченою програмою. На початку 1943-го Ольгу і ще двох випускниць закинули у польське місто Ченстохова. У документах значилося, що її прізвище Андрусьєва, звати Ася. Нібито Ася повертається з Німеччини на Україну. В Німеччині працювала на бауера і він відпустив її додому.

- Того німецького пана я ніколи в очі не бачила, але знала про нього все, - каже колишня фронтовичка. – Якого кольору очі й волосся, який на зріст, яка статура і т.д. Навіть які картини висять у кімнатах його будинку. При собі був документ, що німець справді відпустив мене, а не втекла від нього. 

У Польщі Оля-Ася виконувала завдання аж до звільнення країни радянськими військами. Далі разом з одним із підрозділів зв’язку дійшла до Берліна і залишила свій автограф на Бранденбурзьких воротах.

- Високий на зріст солдат підняв мене на руки, і я написала два слова: «Перемога! Ура!» Під ними залишила своє прізвище і назву міста Вінниця. Було це 8 травня. Стояв дуже теплий день. Дотепер бачу перед очима все, що відбувалося тоді у Берліні. Раділи і плакали водночас. Мені було чого сумувати: під Сталінградом у 1943-му загинув батько. Про старшого брата, який теж воював з ворогом, не знали. Молодший брат загубився під час бомбардування поїзда, в якому перевозили його з мамою в евакуацію. Виходило, що із трьох дітей я залишилася одна з мамою.

Після війни у званні капітана Ольга повернулася у Вінницю. Про службу у розвідці їй було категорично заборонено розповідати. Хто запитував, казала, що на фронті була радисткою. І тільки через 20 років після війни, у 1965-му, коли її зняли з обліку у розвідуправлінні і поставили на облік у військкоматі, фронтовичка отримала право розповідати про те, які завдання насправді виконувала на війні.

У День Перемоги по Берліну ходив слон

- Це правда, що вулицями Берліна ходив величезний слон, - каже Ольга Твердохлєбова. – Сама годувала його шматочками цукру-рафінаду. Багато хто робив так само. А ще мавпи стрибали, ніби у джунглях. Їх ми теж бачили. То були звірі з місцевого зоопарку. Зоопарк розбомбили, от вони й опинилися на волі. Наша комендатура мала великі проблеми. Справа в тому, що їм довелося відловлювати й хижаків – левів, тигрів, а також гадюк.

Що робилося в ті дні у переможеному Берліні, словами не передати. Ми раділи й плакали, обіймалися, танцювали. Біля Брандебурзьких воріт поставили трибуну. На неї піднялося наше командування – Жуков, Рокосовський, Конєв, а ми проходили поруч з вигуками «Ура! Перемога!» Всі були окрилені тим, що ми, радянські солдати, у німецькій столиці, а не фашисти у Москві.

10 травня під’їхала польова кухня, ми приготували котелки, дістали ложки, запах каші з тушонкою було чути далеко. І раптом на цей запах почали сходитися німецькі діти. Вони йшли в основному з підвалів, бо більшість будинків була зруйнована. Переляканими, голодними очима дивилися на нас. Більшість солдатів так і не пообідали в той день. Майже всю кашу кухар віддав дітям. У відповідь вони вигукували: «Сталін – гут, Гітлер – капут!»

А ось до самого рейхстагу наш підрозділ зв’язку не добрався. Ми дислокувалися в іншій частині міста. Тому рейхстаг не довелося побачити, зате стільки написів на будинках, як це було у Берліні, теж ніколи не бачила.

Нагородили посмертно, а я – жива

Фронтова медаль «За відвагу» - перша нагорода розвідниці. Щоправда, у нагородному листі значилося: «нагороджена посмертно». Коли з’ясували, що розвідниця жива, її викликали у Москву і там вручили нагороду. Було це через рік після війни, у 1946-му. А нагородили у 1944-му. Тоді троє розвідниць отримали наказ перейти лінію фронту. По дорозі потрапили під обстріл. Бойові подруги загинули, Асю поранило. Її підібрали санітари. Доставили в госпіталь. Так вона врятувалася. Два рази зазнавала поранень і обидва рази доля дарувала їй життя.

- Може, мене кулі обминали, бо була мала й худа, - усміхається співрозмовниця. – На мою ногу навіть чоботи не можна було підібрати. Не було в старшини таких малих розмірів. Носила на два розміри більші. А коли була в розвідці, то ходила в цивільному. Волосся зазвичай заплітала у дві тугі косички. На підлітка змахувала. В окупованій Польщі дехто з фашистів називав мене «кіндер», тобто дитина. Не раз це рятувало від біди. Хто міг подумати, що дитина з ангельським личком насправді радянська розвідниця? Сповна використовувала природні здібності своєї феноменальної пам’яті.

Ольга Твердохлєбова й нині тримає в пам’яті свій ідентифікаційний код, номери телефонів знайомих, рідних.

- У Ченстохові у місцевому костьолі ксьондзом служив наш розвідник, - розповідає фронтовичка. - Ми разом працювали. Він допомагав нам знайти житло. Коли була необхідність, переховував у костьолі. Там було стільки ходів, що заблудитися можна. Наше завдання – збирати необхідні розвідувальні дані про розташування фашистських підрозділів і по рації передавати іншим зв’язковим. Безпосередньо з Москвою не працювали, бо передавач не був настільки потужним. Першим завданням було з’ясувати, де знаходиться один з працюючих заводів і що на ньому виробляють. Фашисти замаскували його в лісі під споруду «Червоного хреста». У місцевому костелі ксьондзом був наш розвідник. Щоб передати інформацію, виїжджали в ліс за місто. Їхали на велосипеді. Рацію ховали на дно корзини. Зверху прикривали продуктами харчування. Пригадую, як перший раз визначали, хто з нас трьох має передати інформацію. Кинули на пальцях – і робити це випало мені. Фашисти оперативно пеленгували сигнали передавачів. Ми про це знали, тому роботу треба було зробити чим швидше. Здавалося, я поспішала, як могла. Але як тільки виїхала з лісу, назустріч на всіх парах мчали фашисти на мотоциклах. Зупинили, швидко перевірили документи, заглянули в корзину, зверху лежали яйця, сказала, що везу продукти для ксьондза. Вони дуже поспішали, тому не стали довго затримуватися. Зате я тоді так швидко крутила педалі, щоб скоріше добратися до міста. Добравшись, велосипед втопила в річці. І взуття викинула у воду, щоб собака не взяв слід. У костелі було надійне місце і ксьондз мене сховав там.

Повернувшись, фашисти таки шукали юну велосипедистку. Не знайшли.

- Кожне наше завдання межувало з ризиком для життя, - каже Ольга Іванівна. – Фашисти постійно шукали ворогів, вони знали, що працює наша розвідка, диверсанти, тому перевіряли усіх, хто викликав найменшу підозру. На щастя, у пазурі ворогів ми не попали. Однак дівчата загинули від вибуху снаряду. А в мене після поранення і контузії з’явилися на голові перші сиві волосини.

Рештки збитого літака перетягнули на подвір’я

У 1969-му році Ольга Твердохлєбова дізналася про місце загибелі на фронті старшого брата Бориса. До того вважалося, що він пропав безвісти.

- Мені подзвонила сусідка, - розповідає Ольга Твердохлєбова, - і схвильованим голосом каже, щоб ввімкнула телевізор, там йде передача про мого брата. Я ніяк не могла зрозуміти, про якого брата. Молодший брат у нас, на щастя, знайшовся у 1947-му році. Ще перед війною ми всі домовилися, хто залишиться живим, має повернутися у Вінницю. Ми проживали на вулиці Ширшова. Володя, так звали молодшого брата, добився додому через два роки після війни. Можна окрему книжку писати, скільки горя сьорбнув він за роки розлуки з мамою, рідними. Під час бомбардування поїзда маму поранило і її забрали санітари. А Володя опинився в іншому вагоні. Коли його запитали прізвище, малий з переляку назвав Панченко. Чому? Бо перед тим почув, що таке прізвище говорив один з хлопців, який їхав з ним. Все-таки він добився додому. Бачили б ви, як ми з мамою раділи нашому Володику! Від радості мало не задушили в обіймах. Нема вже його нині серед нас.

Тому коли по телефону сказали, що показують передачу про брата, не могла зрозуміти, про що йдеться. З’ясувалося, що в Латвії слідопити знайшли могилу радянських льотчиків. В медальйоні одного з них значилося прізвище мого старшого брата Бориса Распопова. Я написала листа в Москву на телебачення. Дуже швидко отримала відповідь. У ній була адреса керівника групи слідопитів з міста Лієпая. Звали його Микола Кобець. Він колишній військовий, родом з України, після служби в армії залишився в Латвії. Разом з дружиною Анною запросив нас з мамою в гості. І вже тоді ми дізналися подробиці про те, як загинув Борис.

Недалеко від Лієпая є хутір Рейні. Місцева жителька була свідком повітряного бою між радянським і фашистським літаками. Бачила, як наш літак підбили фашисти і він впав на землю. Через деякий час до уламків під’їхали фашисти. Потім прийшли якісь люди, викопали могилу і поховали льотчиків. Кажуть, це фашисти наказали зробити. Минав час. По телевізору, в газетах інколи розповідали про те, як слідопитам вдалося віднайти героїв війни. Після однієї з таких передач хутірська латвійська жіночка розповіла слідопитам з Лієпаї про те, що бачила під час війни, показала місце захоронення льотчиків. Здивувала ще й тим, що притягнула на подвір’я частину уламків літака. І вони продовжували зберігатися в неї навіть після війни.

- Ми з мамою їздили на той хутір, зустрічалися з тією жінкою, вона дала нам один з уламків літака і я зберігаю його дотепер, як пам'ять про загиблого брата, - каже Ольга Твердохлєбова. – Коли відкопали могилу, то по медальйонах встановили двох – льотчика Петрова Петра Петровича і мого брата, який був авіастрілком. Третій загиблий не мав при собі медальйона. Він так і залишився безіменним. Їхні останки перепоховали на центральному військовому кладовищі у Лієпаї. Спорудили пам’ятник із зображенням солдата, який тримає в руках каску, схиливши донизу голову. Микола Кобець з дружиною не раз приїжджали до нас у Вінницю, ми їздили до них. Але вони вже пішли з життя. З їхніми дітьми ще трохи спілкувалися. Вони нам повідомили, що пам’ятник знесли, але плити з написами залишилися. 

 

Розказує школярам про війну

У нинішній День Перемоги до будинку Ольги Твердохлєбової під’їхала машина. Військові з полку зв’язку запросили її в гості.

- У полку мені вручили великий букет квітів, - каже фронтовичка. – Посадили у відкритий легковий автомобіль. І так повільно я об’їхала весь стрій. Солдати кричали «Ура!», а офіцери тримали руки біля козирка, віддаючи честь. Я часто виступаю у колективах. Не відмовляю ніколи. За півтора місяці до нинішнього свята Перемоги 60 разів виступала, переважно в школах, технікумах, інститутах, училищах. Є школи, де я побувала уже по три-чотири рази.

Фронтовичка каже, що в нинішньої молоді менше патріотизму, ніж це було до війни у їхніх ровесників. Але вони не винні. Таке виховання.

- Ми 21 червня 1941 року відсвяткували випуск, а 22-го, коли дізналися, що почалася війна, всім класом пішли у військкомат проситися на фронт, - розповідає Ольга Іванівна. – Нинішні діти так би не зробили. Мій будинок біля сьомої вінницької школи. З вікна видно, як на перерві чи після уроків хлопчики і дівчатка ховаються з цигарками. З цього приводу під час виступів кажу: «Хлопці, не одружуйтеся на дівчатах, які курять, бо вони вам не народять здорових дітей. Шкода, що вони слухають, а роблять своє далі. Мені, офіцеру, на війні видавали цигарки. Але я жодного разу навіть не спробувала, що воно таке».

Цілували Путін і Медвєдєв

Ольгу Твердохлєбову запрошували до Москви у грудні 2011 року - на святкування 70-річчя розгрому фашистів під Москвою. 

- Коли оголосили про присутність у залі делегації з України, зал піднявся і почав аплодувати, - каже пані Ольга. - В цей час Путін і Медведєв підійшли до нас. Кожному з чоловіків потисли руки, а жінок поцілували в щоки.

Кожен рік фронтовичку разом з ветеранами запрошують на зустріч в міськраду, обласну адміністрацію.

- Якось виходимо з приміщення міськради, а я голосно кажу до Гройсмана, щоб всі чули: «Володя, ти мене цілував, Джига цілував, Путін і Медвєдєв цілували, коли була в Москві, а Порошенко не робив цього», - усміхається співрозмовниця. 

Після цих слів, каже вона, Петро Олексійович підійшов і поцілував фронтовичку в щоку. 

- А я йому кажу у відповідь: «Петре Олексійовичу, як же від вас гарно пахне!» А він запитує: «Чим так пахне?» Я кажу: «Шоколадом, а чим ще?» Всі почали сміятися. Там, де я, там завжди жарти й сміх. Така я людина. Неспроста мене сусіди відрядили на передачу «Розсміши коміка». І я туди поїхала, та ще й п’ять тисяч виграла.

 

 90 років сідає на шпагат

В однієї з фронтовичок у будинку протікає дах.

- Ми збирали для неї гроші, але вона відмовилася брати, - розповідає Ольга Твердохлєбова. – Тоді мені порадили поїхати на передачу «Розсміши коміка», виграти там грошей і передати на ремонт. Так я й зробила. В ефірі про це сказала. Жінок-фронтовичок вже дуже мало.

- Раніше у нашому клубі «Жінки-фронтовички» було 70 ветеранів, а нині на засідання може прийти троє з паличками, ще п’ятеро є лежачих, от і все. Я їх провідую на свята, телефоную час від часу, бо ж керую клубом, - каже колишня розвідниця.

Незважаючи на роки, Ольга Іванівна така ж тендітна й активна.

- Кожен день роблю зарядку, - каже жінка. – У молодості займалася гімнастикою. Маю перший спортивний розряд. А мій чоловік Кім Твердохлєбов був майстром спорту з гімнастики. Перед святом Перемоги приїжджали тележурналісти з «Інтера». Попросили виконати вправу шпагат. Нині майже не роблю цього. Але для них погодилася.

У грудні Ользі Іванівні буде 90 років.

- Треба не лінуватися рухатися, за будь-яких умов, - каже ветеран. - Любити людей, допомагати їм, бути оптимістом, не заздрити, і тоді все буде гаразд із здоров’ям. Я можу позаздрити хіба що дівчині, в якої гарна коса.

Дороги життя у фронтовички і після війни не були встелені шовковою травицею.  Чашу горя випила сповна. На початку 90-х її сина, який був майстром спорту із самбо, мав військове звання капітана, недалеко від дому пізно увечері перепинили «відморозки», і завдали стільки ножових поранень, що лікарі не змогли врятувати фізично здорового чоловіка. Упродовж семи років жінка поховала п’ятеро рідних їй людей.

Був випадок, коли витягнули гроші з сумочки навіть під час її виступу перед людьми.

- Коли виступаю, я жестикулюю, - каже Ольга Іванівна. - У той день на проспекті Космонавтів біля літака зібралися учні профтехучилища. Дві незнайомі жіночки, які були на зустрічі, побачили, що мені заважає сумочка, взяли її потримати, а потім виявилося, що зникли не тільки гроші, а й посвідчення інваліда війни. Не було за що навіть хліба купити. У мене дуже гарні сусіди, вони не дали пропасти з голоду, допомогли продуктами, дотягнула до пенсії.

Нагороди Ольги Твердохлєбової

орден Червоної Зірки:

медалі «За відвагу»:

«За взяття Берліна»:

«За визволення Варшави»:

Інші історії вінницьких ветеранів читайте в рубриці "Вінницькі ветерани"

Коментарі
  • Anonymous

    Витя, не педалируй эту тему она никому не интересна. Хотя в контексте сегодняшней "борьбы с хвашизмом" - потянет
  • Anonymous

    ЕЕ ПУТИН ЛУПИЛ ПО ДЕСНАМ! ЭТО ЛУЧШАЯ ПОХВАЛА ДЛЯ СОВЕТСКОЙ РАЗВЕДЧИЦЫ
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Вінниці за сьогодні

20:58 Осінні канікули: через Вінниччину пустять три додаткові потяги. Куди поїхати? 19:35 Перехитрили суд. На волю вийшли звинувачені в нападі на тренера з бодібілдингу photo_camera 19:19 «Ваша сестра розуміє, що помирає». Про життя в очікуванні трансплантації photo_camera 17:58 П’яний водій на Volkswagen  влупився у припаркований ЗІЛ та це ще не все Від читача 00:43 Панельна дискусія "Протидія сексуальному насильству" 21 жовтня 2019 року 16:47 Найочікуваніша подія осені у світі дитячої моди – Kids Fashion Show Vinnitsya 19/20 (Новини компаній) 16:45 Їх пов’язав «КОРД» біля побитого заручника. Як міняли арешт корделівським бандитам 16:27 Силовика судять за хабар. Він позивається до СБУ, що не платить йому зарплату 15:59 «Великий бокс" на "Інтері": Олександр Гвоздик готовий до титулу абсолютного чемпіона 15:30 У Вінниці водій Peugeot на зебрі збив школяра. Подробиці про ще 3 аварії (ВІДЕО) 14:19 "Бабине літо" намірилося перейти в "бабину зиму": про погоду до кінця тижня 13:47 Боднарчука, що стріляв на заправці, не взяли під варту. Після суду в нього кидали яйцями play_circle_filled photo_camera 13:29 Опалювальний сезон у Вінниці: теплоносій подано на 303 будинка 12:29 На Вінниччині накрили нарколабораторію. Її облаштовував залежний у гаражі 12:10 Фонтан ROSHEN закривають через два дні. Хто виступатиме — таємниця 11:40 Де вінничани сидять без гарячої води? Перелік будинків, де прорвали труби 10:56 У Сутисках хлопчик впав у 8-метрову яму. Він у важкому стані в реанімації 10:30 «Не маємо права відступати» Вінницька облрада звернулася до Зеленського про неприпустимість формули Штайнмайєра 10:19 Цей день, 18 жовтня: яке сьогодні свято, прикмети та забобони 10:04 Правила догляду за журнальними столиками (Новини компаній)
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
keyboard_arrow_up