Свято у татусів. Добірка фільмів до Дня батька від 20minut.ua

Традиційно День батька відзначають в багатьох країнах світу в третю неділю червня. Цього року свято випало на 20 червня і збігається з Трійцею. Варто зауважити, що в Україні День батька з’явився лише у 2019 році, в той час, як в США його вперше відсвяткували ще 19 червня 1910 року.

Відзначити його запропонувала місіс Сонора Додд з міста Спокан, штат Вашингтон. Ініціювавши свято, Сонора хотіла виразити вдячність своєму батькові, а заразом й іншим турботливим батькам Америки, які беруть участь у вихованні дітей. Батька засновниці свята звали Вільям Смарт, його дружина померла після народження шостої дитини, але батько-одинак зумів успішно виховати не лише немовля, а й решту пятьох діток. Відомо, що Вільям Смарт разом з родиною проживав на фермі, чоловік був ветераном громадянської війни.

Національного характеру свято набуло у 1966 році, коли президент США Ліндон Джонсон оголосив третю неділю червня Днем батька. Поступово свято почали відзначати й в багатьох інших країнах

Ми підготували для вас добірку з шести фільмів про батьків. Сюди входять не лише ті картини, в яких батьківство біологічне, а й ті, де йдеться про батьківські почуття, які зовсім не обов'язково пов'язані кровною спорідненістю, але навіть навпаки, продиктовані нетиповими обставинами.

Крамер проти Крамера, 1979

В сюжеті драматичного фільму на очах в дитини розвалюється родина. Тед Крамер працює в рекламному бізнесі, чоловік з головою пішов в роботу. Намагаючись створити успішну кар’єру, він не помічає проблеми в сім’ї. Його дружина Джоана сидить вдома і виховує шестирічного сина, свого часу вона закінчила престижний коледж, але так і не змогла себе реалізувати у «дорослому» житті. Втомлена від байдужості чоловіка, Джоана тікає від родини, лишаючи дитину на батька.

Тим часом Тед намагається подбати про сина, виховувати і знайомитися з ним наново. Спочатку батьківські обов’язки його дуже обтяжують, але з часом він стає найкращим другом для сина. Саме в момент цілковитої гармонії в стосунках з ним на горизонті знову з’являється колишня дружина, яка хоче відібрати дитину. Власне, за право на опікунство починається ряд судових засідань де Крамер виступає проти Крамера.

Манчестер біля моря, 2016

Кейсі Аффлек грає батька, у якого колись була щаслива родина в невеликому рибацькому містечку. Разом з коханою дружиною він виховував трьох дітей, але через одну непоправну помилку втратив все без права на повернення. Після цього він втік в інше місто й щодня карав себе самотнім та безглуздим існуванням.

Це тривало, аж поки йому не довелося знову відчути себе батьком: стати опікуном для племінника після смерті брата. Чоловік повернувся в Манчестер біля моря, де все нагадує про попереднє життя. Поступово головний герой знову знаходить сенс у житті.

Капітан Фантастик, 2016

В естетиці яскравих хіппових 1970-х Вігго Мортенсен грає зовсім не супергероя, як можна подумати, зважаючи на назву фільму, а ексцентричного батька (в фільмі він втілення анархіста, будиста, антикапіталіста) величезного сімейства. Після самогубства дружини, яка страждала на біполярний розлад, він стає єдиним батьком і вихователем шістьох дітей. Родина живе далеко від цивілізації, тому батько самостійно навчає дітей різним наукам, мовам і вчить їх виживати в дикій природі. Це викликає шок і обурення у «нормальних» родичів.

Як структурно, так і жанрово фільм нагадує комедійне роуд-муві, адже сюжет розгортається навколо поїздки цієї родини на похорони матері, яку батько, дід шістьох дітлахів вирішив поховати в землі всупереч останній волі покійної (жінка хотіла бути кремованою та змитою в унітаз). Люблячий чоловік, персонаж Мортенсена, намагається завадити тестю і таки виконати побажання дружини. Однак в ході подорожі в нього виникає дилема — герой починає сумніватися в правильності своїх намірів і в тому, що його погляди на життя підуть дітям на користь.

Життя прекрасне, 1997

Італійський комік Роберто Беніньї в цій зворушливій антивоєнній драмі, прихованій за фарсом та грою, яку сам вигадав і зрежисував, приміряв на себе дещо трагікомічне амплуа. Він грає італійського єврея, який під час Другої світової війни опинився зі своїм сином в концтаборі. Там всіх полонених, включаючи й дітей, вбивають в газових камерах під виглядом душових кімнат.

Щоб врятувати життя сина, батько змушує сина повірити, що все, що відбувається навколо — гра, і якщо виконувати всі правила цієї гри, можна стати переможцем і виграти танк. Наміри батька відгородити малюка від жахливої реальності будь-якою ціною закінчується драматично, хоча і хеппі-ендом.

Брехня «на благо» не приводить до викриття фантазії. Навпаки, вже не гра починає підлаштовуватися під реальність, а навпаки — реальність підлаштовується під гру. Маленький хлопчик, який вірить в батька, переконується, що той був в усьому правий і навіть отримує у фіналі обіцяний призовий танк.

Досконалий світ, 1993

Це беззаперечно один з найкращих фільмів в режисерській кар’єрі Клінта Іствуда та в акторському резюме Кевіна Костнера. Дії відбуваються в 1960-х роках в суворому Техасі. Костнер грає злочинця, який втік з в’язниці і взяв у заручники восьмирічного хлопчика. За сюжетом, стосунки між чоловіком і дитиною одразу виходять за рамки формату стосунків жертви і злодія.

«Я не хороша людина, але і не найгірша», — каже персонаж Костнера. Хлопчик, вихований мамою-одиначкою, отримує батька, про якого навіть мріяти не міг, отримує уроки адекватного світосприйняття, самостійності та мужності. Тим часом злочинець, який ніколи не відчував відповідальності за когось, раптом почувається як батько. І це дещо більше, аніж стокгольмський синдром. Звісно, стосунки героїв приречені, їх раптово створений світ на двох завідомо недовговічний.

Тоні Ердман, 2016

Ця німецька арт-комедія поставлена режисеркою і розповідає історію старого батька і дорослої доньки. Героїня давно виросла, почала жити самостійним доросим життям і віддалилася від батька-невдахи, колишнього учителя музики, який все життя був схильний до жартів та клоунади.

Вона — успішна бізнес-консультантка в престижній корпорації, скута не лише прохолодною німецькою ментальністю, але й сухою корпоративною культурою. Він — престарілий халамидник, який розважає та епатує публіку своїми витівками. Намагаючись помиритися і знову зблизитися з донькою, старий приходить прямісінько до неї в офіс і влаштовує там маскарадний перфоманс, вдаючи бізнесмена Тоні Ердмана.

Вроджена сухість німецького кінематографа, продиктована національним темпераментом, тут лише підсилює кульмінаційний емоційний вибух, який роками назрівав у героїні, що невидимо розривається між почуттям сорому за батька та любов’ю до нього. Втім, батько просто вчить доньку бути вільною. 
 

Читайте також:

Від Роксолани до Alyona Alyona. У Вінниці відкрили виставку відомих українок в образі Барбі

«Кістьми ляжу, але медаль візьму!» Вінничанин виборов «срібло» на чемпіонаті Європи з веслування

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.