Традиційно День батька відзначають в багатьох країнах світу в третю неділю червня. Цього року свято випало на 20 червня і збігається з Трійцею. Варто зауважити, що в Україні День батька з’явився лише у 2019 році, в той час, як в США його вперше відсвяткували ще 19 червня 1910 року.
Відзначити його запропонувала місіс Сонора Додд з міста Спокан, штат Вашингтон. Ініціювавши свято, Сонора хотіла виразити вдячність своєму батькові, а заразом й іншим турботливим батькам Америки, які беруть участь у вихованні дітей. Батька засновниці свята звали Вільям Смарт, його дружина померла після народження шостої дитини, але батько-одинак зумів успішно виховати не лише немовля, а й решту пятьох діток. Відомо, що Вільям Смарт разом з родиною проживав на фермі, чоловік був ветераном громадянської війни.
Національного характеру свято набуло у 1966 році, коли президент США Ліндон Джонсон оголосив третю неділю червня Днем батька. Поступово свято почали відзначати й в багатьох інших країнах
Ми підготували для вас добірку з шести фільмів про батьків. Сюди входять не лише ті картини, в яких батьківство біологічне, а й ті, де йдеться про батьківські почуття, які зовсім не обов'язково пов'язані кровною спорідненістю, але навіть навпаки, продиктовані нетиповими обставинами.
В сюжеті драматичного фільму на очах в дитини розвалюється родина. Тед Крамер працює в рекламному бізнесі, чоловік з головою пішов в роботу. Намагаючись створити успішну кар’єру, він не помічає проблеми в сім’ї. Його дружина Джоана сидить вдома і виховує шестирічного сина, свого часу вона закінчила престижний коледж, але так і не змогла себе реалізувати у «дорослому» житті. Втомлена від байдужості чоловіка, Джоана тікає від родини, лишаючи дитину на батька.
Тим часом Тед намагається подбати про сина, виховувати і знайомитися з ним наново. Спочатку батьківські обов’язки його дуже обтяжують, але з часом він стає найкращим другом для сина. Саме в момент цілковитої гармонії в стосунках з ним на горизонті знову з’являється колишня дружина, яка хоче відібрати дитину. Власне, за право на опікунство починається ряд судових засідань де Крамер виступає проти Крамера.
Кейсі Аффлек грає батька, у якого колись була щаслива родина в невеликому рибацькому містечку. Разом з коханою дружиною він виховував трьох дітей, але через одну непоправну помилку втратив все без права на повернення. Після цього він втік в інше місто й щодня карав себе самотнім та безглуздим існуванням.
Це тривало, аж поки йому не довелося знову відчути себе батьком: стати опікуном для племінника після смерті брата. Чоловік повернувся в Манчестер біля моря, де все нагадує про попереднє життя. Поступово головний герой знову знаходить сенс у житті.
В естетиці яскравих хіппових 1970-х Вігго Мортенсен грає зовсім не супергероя, як можна подумати, зважаючи на назву фільму, а ексцентричного батька (в фільмі він втілення анархіста, будиста, антикапіталіста) величезного сімейства. Після самогубства дружини, яка страждала на біполярний розлад, він стає єдиним батьком і вихователем шістьох дітей. Родина живе далеко від цивілізації, тому батько самостійно навчає дітей різним наукам, мовам і вчить їх виживати в дикій природі. Це викликає шок і обурення у «нормальних» родичів.
Як структурно, так і жанрово фільм нагадує комедійне роуд-муві, адже сюжет розгортається навколо поїздки цієї родини на похорони матері, яку батько, дід шістьох дітлахів вирішив поховати в землі всупереч останній волі покійної (жінка хотіла бути кремованою та змитою в унітаз). Люблячий чоловік, персонаж Мортенсена, намагається завадити тестю і таки виконати побажання дружини. Однак в ході подорожі в нього виникає дилема — герой починає сумніватися в правильності своїх намірів і в тому, що його погляди на життя підуть дітям на користь.
Італійський комік Роберто Беніньї в цій зворушливій антивоєнній драмі, прихованій за фарсом та грою, яку сам вигадав і зрежисував, приміряв на себе дещо трагікомічне амплуа. Він грає італійського єврея, який під час Другої світової війни опинився зі своїм сином в концтаборі. Там всіх полонених, включаючи й дітей, вбивають в газових камерах під виглядом душових кімнат.
Щоб врятувати життя сина, батько змушує сина повірити, що все, що відбувається навколо — гра, і якщо виконувати всі правила цієї гри, можна стати переможцем і виграти танк. Наміри батька відгородити малюка від жахливої реальності будь-якою ціною закінчується драматично, хоча і хеппі-ендом.
Брехня «на благо» не приводить до викриття фантазії. Навпаки, вже не гра починає підлаштовуватися під реальність, а навпаки — реальність підлаштовується під гру. Маленький хлопчик, який вірить в батька, переконується, що той був в усьому правий і навіть отримує у фіналі обіцяний призовий танк.
Це беззаперечно один з найкращих фільмів в режисерській кар’єрі Клінта Іствуда та в акторському резюме Кевіна Костнера. Дії відбуваються в 1960-х роках в суворому Техасі. Костнер грає злочинця, який втік з в’язниці і взяв у заручники восьмирічного хлопчика. За сюжетом, стосунки між чоловіком і дитиною одразу виходять за рамки формату стосунків жертви і злодія.
«Я не хороша людина, але і не найгірша», — каже персонаж Костнера. Хлопчик, вихований мамою-одиначкою, отримує батька, про якого навіть мріяти не міг, отримує уроки адекватного світосприйняття, самостійності та мужності. Тим часом злочинець, який ніколи не відчував відповідальності за когось, раптом почувається як батько. І це дещо більше, аніж стокгольмський синдром. Звісно, стосунки героїв приречені, їх раптово створений світ на двох завідомо недовговічний.
Ця німецька арт-комедія поставлена режисеркою і розповідає історію старого батька і дорослої доньки. Героїня давно виросла, почала жити самостійним доросим життям і віддалилася від батька-невдахи, колишнього учителя музики, який все життя був схильний до жартів та клоунади.
Вона — успішна бізнес-консультантка в престижній корпорації, скута не лише прохолодною німецькою ментальністю, але й сухою корпоративною культурою. Він — престарілий халамидник, який розважає та епатує публіку своїми витівками. Намагаючись помиритися і знову зблизитися з донькою, старий приходить прямісінько до неї в офіс і влаштовує там маскарадний перфоманс, вдаючи бізнесмена Тоні Ердмана.
Вроджена сухість німецького кінематографа, продиктована національним темпераментом, тут лише підсилює кульмінаційний емоційний вибух, який роками назрівав у героїні, що невидимо розривається між почуттям сорому за батька та любов’ю до нього. Втім, батько просто вчить доньку бути вільною.
Читайте також:
Від Роксолани до Alyona Alyona. У Вінниці відкрили виставку відомих українок в образі Барбі
«Кістьми ляжу, але медаль візьму!» Вінничанин виборов «срібло» на чемпіонаті Європи з веслування
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 16 від 16 квітня 2025
Читати номер