Володіння Потоцьких відкриті для туриста. Річка, пороги, скелі, парк — все до ваших послуг. Тут можна зануритися в атмосферу таємничості, блукаючи численними стежками, вибрати місце для намету, позасмагати та зробити круті фото.
Із Вінниці у село Печера ми виїхали о пів на дев'яту ранку. Автобус майже порожній, зате в Немирові буквально за кілька секунд заповнюється обвішаними торбами пасажирами. Люди з розсадою, відрами, пакунками - щойно з базару.
- Почекайте, не ламайте мені розсаду, - кричить якийсь чоловік. Спереду в двері ще намагаються проштовхнутися.
- Ви як хочете, а я вас буду обіймати, - каже дівчина чоловіку, який стоїть поряд. - Що ж зробиш, якщо триматися нема за що, тільки за вас.
Нарешті автобус рушає, всі трохи заспокоюються і можна їхати далі. Проїхавши міст та великий водяний млин, під'їжджаємо до Печери.
В центрі виходимо і намагаємося зорієнтуватися де що знаходиться. Тут стоять два магазина, кафе, а трохи далі розбудовується якийсь комплекс відпочинку.
Тому переночувати є де. Прямуємо до церкви Різдва Богородиці.
Одразу за нею відкриваються чудові краєвиди річки Південний Буг, яка вся вкрита великими каменями — порогами. Саме через них кожен рік до берегів Бугу приїжджають туристи сплавлятися на байдарках, катамаранах, рафтах.
Коли стоїш на кручі, перехоплює подих. Тут варто затриматися хоча б на п'ять хвилин, щоб просто постояти над прірвою. Але тільки постояти. Унизу можна помітити намети та машини — сезон відкритий.
Перш ніж спуститися до річки, ми йдемо до володінь Потоцьких-Свейковських: парку, каплиці-усипальниці та обласного санаторію, на місті якого раніше стояв палац Потоцьких.
Парк великий. Від головної алеї розходяться неначе павутинням вузькі стежки. Завертаємо на одну з них, що веде до костелу.
Споруда культова, проектував її Владислав Городецький. Руки тягнуться до фотоапарату.
Проходячи повз білі скульптури тварин та людей, завертаємо за лікарню і виходимо на велике півколо тераси.
Одразу в уяві спливає картинка, на якій господарі маєтку виходять рано-вранці на терасу, спираються на балюстраду і милуються парком та річною внизу. Тепер — вид дещо інший, але не менш мальовничий. Униз до Південного Бугу ведуть 160 кам'яних паркових сходинок, які оточують великі “волохаті” валуни по обидва боки.
Спускаємося і де-не-де натрапляємо на мармурові скульптури та сліди від купалень. Ну от ми вже біля самого берегу.
На одному з кам'яних брил приймає сонячні ванни чоловік. Дивитися на те, як бурхлива течія води “продирається” через пороги, “пригладжує” налиплі на них зелені водорості, можна довго.
А можна, перестрибуючи з каменя на камінь, опинитися на протилежному березі. Літом ці каменюки виконують роль своєрідних лежаків. Тому, якщо хочете позасмагати — вам сюди.
Атмосферу таємничості, старовини створює прибережна дорога, бо невідомо куди вона тебе виведе. Йдеш, а над тобою нависають величезні валуни, зверху спускають своє гілля дерева.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 16 від 16 квітня 2025
Читати номер