Жінки Олександра Домбровського

Дружина Ірина - Вперше я побачила Сашу в інститутській аудиторії, коли готувала студентську гуморину, - розповіла дружина губернатора Ірина Домбровська. - Його погляд одразу ж запав мені в душу. Напевно, це було кохання з першої хвилини. Пригадую, його перший подарунок мені на 8 Березня. Саша приніс букет із семи гвоздик, на які витратив усю свою стипендію - 21 карбованець!!! З того року Олександр Домбровський започаткував романтичну традицію: щомісяця 20 числа, в день, коли познайомився зі своєю майбутньою дружиною, він ось уже 24 роки дарує їй квіти. Як зізналася пані Ірина, в різний сезон він дарує різні квіти: і троянди, і хризантеми, і тюльпани, і ромашки. А цього 20 лютого він привіз з Києва букет підсніжників. Та, попри свою романтичну натуру, пан Домбровський при потребі може проявити й неабияку силу характеру. Бувало, що й бився за дівчат, коли бачив, що їх ображають. Хоч, за словами дружини, Олександр Георгійович ні на кого не  підвищує голос. Але при цьому виваженим і спокійним тоном може завжди будь-кого поставити на місце. Це стосується і співробітників, і родичів. Мама і тещаТаким виховали Олександра Георгійовича батьки, вважає його дружина. Настільки теплих і дружніх стосунків вона, поки не потрапила в родину Домбровських, не зустрічала в інших сім'ях. Там не соромилися виявляти свої почуття одне перед одним і на людях, говорили ласкаві слова, цілувалися при зустрічах й прощаннях. Особливу любов й розуміння людей передала сину його мама - Тамара Іванівна. Між ними завжди був якийсь особливий духовний зв'язок. Мама завжди відчувала, коли сину погано чи він мав якісь проблеми. Поспілкувавшись з мамою, він інакше сприймав негаразди, як тимчасові й не такі вже суттєві. Коли вона важко й безнадійно захворіла, найбільше це вдарило по Олександру Георгійовичу. Він практично не відходив від маминого ліжка у лікарні. Тамара Іванівна невдовзі померла. Життя на якийсь час зупинилося... Але й досі, за словами пані Ірини, для Олександра є дуже важливим жити так, щоб мама ним пишалась. Інколи він наче питає в неї поради, як діяти в складній ситуації. І тоді в нього все виходить добре.  Другою матір'ю для Олександра Домбровського стала теща. Попри народні байки, з нею пану Домбровському пощастило. Мало хто з такою душевною теплотою говорить про свого зятя. "Він дуже турботливий, - розповіла Зоя Теофілівла Костіна. - Завжди уважний до мене і до дочки. Немає такого прохання, яке б він не виконав. Чи на дачі погосподарювати, чи шпалери поклеїти, чи світло провести. Незважачи на свою зайнятість, Олександр не відмовляється допомогти в будь-якій справі.- Справді приємно, коли після роботи Олександр інколи сідає поруч і й розпитує про моє самопочуття або питає моєї думки з якоїсь життєвої справи.   До слова, Ірина й Олександр Домбровські живуть у тещиній двокімнатній квартирі, поки у їхній триває ремонт. І ще жодного разу не посварилися. Навпаки, пані Зоя нахвалює зятя й з радістю готує йому улюблений борщ. Про цей самий борщ Олександр Георгійович якось сказав журналістам, що то найсмачніша страва з усіх, які йому хоч колись доводилося куштувати. А ще вінницький губернатор полюбляє тещину фірмову страву - відварну капусту з огірковою приправою і задушевні розмови в тісному родинному колі у ніч на Різдво. Донька Таня В народі кажуть: "то не справжній батько, хто не виховав доньку". Адже це, мовляв, ювелірна робота, яка потребує особливих тонкощів. Тож Олександра Домбровського можна вважати справжнім майстром. Адже очі його доньки Тетянки світилися захопленням і радістю, коли вона розповідала про батька:- Він для мене не просто тато, він мій найближчий друг. З ним я можу поділитися своєю радістю і не боюся розказати про якісь проблеми. Я знаю, що він мене завжди вислухає і зрозуміє. Він дуже ніжний і добрий.Був випадок, коли мені потрібно було прийняти рішення, яке могло змінити все моє життя. Кілька днів мене мучили сумніви, і я вирішила про все порадитись з татом. Він уважно мене вислухав, а потім так глибоко подивився в очі, неначе зазирнув у душу. І сказав: "Яке б ти рішення не прийняла, я тебе підтримаю і допоможу". Я відчула таке тепло і довіру, що хотілось просто розплакатись від щастя, що тебе розуміють. Я запам'ятала це на все життя. Така довіра накладає певну відповідальність і бажання по-справжньому її виправдати. Коли мій тато став мером, я саме закінчувала 11-й клас і ми на сімейній раді вирішували, куди мені піти вчитися далі. Я могла продовжувати навчатись у Вінниці або поїхати  до Києва. Звичайно, якби я залишилась у Вінниці, мені було б значно простіше вчитися. Але я не хотіла такого легкого навчання, коли тільки через те, що ти дочка мера, тобі будуть ставити хороші оцінки. І я ризикнула поїхати до Київа. Вступила на факультет міжнародних відносин, де мене не сприймали як доньку Домбровського. Там я була звичайнісінькою студенткою. Я відчувала гордість за свого тата. Тому, хоч і було спочатку дуже важко навчатися, я робила все можливе, щоб він також міг мною пишатися. Справді, було дуже непросто жити одній, далеко від дому. Я пригадую, з яким нетерпінням чекала на п'ятницю. Заняття закінчувались об 13.30, а близько 14.00 йшла електричка в моє рідне місто, і я завжди намагалася встигнути, щоб ще кілька зайвих годин побути у Вінниці. Пригадала Тетяна й досить кумедний випадок. Десь на другому курсі вона їхала на таксі з вокзалу додому. І, проїжджаючи повз новий будинок біля міськради, таксист їй сказав: "Бачите, це Домбровський собі побудував хатинку". Вона засміялася і сказала, що неправда. Але таксист запевнив, що йому сказали люди, які входять в найближче оточення тоді ще мера Домбровського. Коли ж під'їхали на вул. В.Порика, Тетяна сміючись сказала, що  Домбровський живе от в цьому будинку. І додала, що точно знає, бо вона його дочка.- З того часу, як тато став політиком, про нього поширюють багато неправдивих чуток. Та я і люди, які з ним особисто спілкуються, знають, який він насправді - добрий і дуже порядний. І я пишаюсь, що я його донька. Перша вчителькаЗ першою вчителькою Олександр Георгійович і досі іноді листується. Вона пригадує, як команда учнів Калинівської СШ № 3, в якій навчався Саша Домбровський, брала участь в обласних змаганнях з правил дорожнього руху під назвою "Зелений коридор". Капітаном команди був Олександр Домбровський. За зайняте друге місце одного з членів команди вирішили нагородили путівкою у піонерський табір "Молода гвардія" м. Одеси. Педагогічний колектив на чолі з директором школи вирішив вручити путівку Олександру Домбровському - капітану команди, бо все-таки він її найбільше заслуговував. Але коли директор школи повідомила про це Саші, він чомусь на хвилинку замислився, а потім несподівано для всіх сказав: "Я не думаю, що тільки я заслуговую цього найбільше. Ми боролися всі разом, командою, і кожен з нас гідний такої нагороди". Це викликало подив всіх присутніх. Звичайно, всім учасникам команди дуже хотілося поїхати в цей табір. Хотілося цього, мабуть, і Саші Домбровському, але в 13-річного хлопчика вистачило сили волі добровільно відмовитись на користь іншого хлопчика. Путівка дісталася моєму синові - наймолодшому членові команди. Так вирішив капітан. Я через багато років пронесла у своїй душі цей вчинок Саші Домбровського. Адже на таке здатний, мабуть, не кожен з нас. Так що, очевидно, зовсім не випадково Олександр Домбровський зайняв посаду обласного керівника, бо риси доброти, справедливості, честі і аналітичний розум йому притаманні з дитинства. Секретарки Оля та Віка Секретарки Олександра Домбровського Оля Савківа і Віка Побігай стверджують, що він дуже привітний і уважний. Та й взагалі, про такого толерантного керівника можна лише мріяти. - Олександр Георгійович дуже добрий, - поділилася своїми враженнями Віка. -  Якось в дощ він підібрав бездомне кошеня, яке заблукало в дворі адміністрації. Приніс нам, попросив нагодувати і доглядати. Згодом ми назвали її Юля, бо вона була дуже бойовою і мала своєрідну руденьку "косу" між вушками.  Мені завжди подобалось, як Олександр Георгійович спілкується з людьми: і з прибиральницею, і керівником управління він розмовляє однаково тактовно. З таким керівником дуже комфортно працювати. Навіть якщо інколи в роботі бувають незначні промахи, я знаю, що можу розраховувати на розуміння і допомогу губернатора. Побільше б таких керівників! Катерина ШАФРАНІВСЬКА, [email protected]

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.