Історія Вищеольчедаєва, яка оживає серед палаців і природи

Село Вищеольчедаїв, яке знаходиться у Мурованокуриловецькій громаді Вінницької області, має багатовікову історію, що налічує понад 500 років. Перша письмова згадка про нього датується 1431 роком. Село відоме не лише своєю давньою історією, але й архітектурними пам’ятками, зокрема неоготичним маєтком, а також унікальними природними об’єктами, які мають охоронний статус. Це місце зберігає багато історичних та культурних цінностей, які варто відвідати та вивчити.

На схилі Подільської височини, де річка Лядова вперто прокладає свій шлях між пагорбами, лежить Вищеольчедаїв — село, де зупиняється час, аби послухати, як шумлять дерева в заповідному урочищі Богушево і як вітер торкається стін старого маєтку, збудованого не для забави, а для вічності.

Перша згадка про село — лише орієнтир. Насправді ця земля пам’ятає значно більше: у геологічних пластах — Ольчедаївських шарах і верхньопротерозойських породах, що є пам’ятками природи, — збережено сліди глибинної історії, яка бере початок задовго до появи перших поселень. У XVI–XVII століттях село належало польській шляхті: Язловецьким, Чурилам, Дзєржкам. Після занепаду роду Дзєржків у ХІХ столітті маєток було продано з торгів. Саме тоді його придбав підприємець Нафтул Янкелевич Коган — фігура, оповита легендами. Кажуть, що розбагатів він несподівано, знайшовши мішок із золотом серед непотребу, який збирав і продавав. Правди в цій історії, може, й небагато, але вона добре ілюструє стрімкий злет Когана — від бідності до купця І гільдії.

Коган володів трьома цукровими заводами: у Вищеольчедаєві, Малих Висківцях і орендованим у Носківцях. Крім того, мав млин, займався постачанням пшениці та лісу. У 1907 році його заарештували за підозрою в навмисному підпалі застрахованого заводу — справа дійшла до газет, однак завершення історії залишилося невідомим. Після революції Коган емігрував до Франції, де помер у 1932 році, похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.

Найяскравішим слідом його присутності в селі став неоготичний палац, збудований над Лядовою. Деякі дослідники вважають, що сама будівля залишилась від Дзєржків, а Коган лише переобладнав інтер’єри. Але саме вони — пишна ліпнина, декоративні двері, стельові розписи — й стали візитівкою садиби. Особливо вражає другий поверх — розкіш там збережена найбільше. Після Другої світової війни в будівлі працював дитячий садок, а в 1991 році вона отримала статус пам’ятки архітектури місцевого значення.

У 2011 році сталася пожежа, що пошкодила горище. Відтоді палац поступово руйнується. Частково будівлю законсервували, однак і цього недостатньо — підлоги провалюються, а вікна сяють порожнечею. Та все ж місцеві мешканці й меценати сподіваються на відновлення. Цікавим є також адміністративний корпус колишнього цукрового заводу — будівля, що зовні нагадує невеличкий палац у неоготичному стилі. Його архітектурна виразність свідчить про масштаб виробництва і статус родини Коганів. Директором заводу свого часу був син Нафтула — Мойсей Коган. А ще тут — ботанічний заказник «Значок», геологічні пам’ятки, заповідне урочище Богушево, де ростуть столітні дуби, а з висоти відкривається краєвид на звивисту річку, поля й ліси. Це місце люблять художники та фотографи: сюди їдуть не за розвагами, а за відчуттям — тиші, глибини, простору.

Читайте також: