Вона душа «Барвінку» і мама для всіх «барвінчат». Як вчитель історії створив уславлений колектив танцю

Любов і Петро Бойки уже 37 років зі своїми »барвінчатами«

У шкільні роки вона не займалася танцями. Дівчинку більше вабив спів. Із задоволенням поспішала на уроки до музичної школи. Дотепер з вдячністю згадує свою викладачку вокалу Клавдію Макарову. Вона мала звання народної артистки України, навчатися в неї було цікаво і почесно. Викладачка радила своїй учениці після закінчення школи йти в музичне училище. Щоправда, поступити з першої спроби не вдалося. Та настирлива дівчина не відмовилася від мрії, з другої спроби стала студенткою. Уже тоді зрозуміла, що наполегливість і людяність стануть нагодою у житті.

З диплом істфаку буде вчити танців?..

В музучилищі опановувала спеціальність хорового диригента. Навчав її тонкощам професії викладч Роман Ліщук, а уроки вокалу вела Євгенія Рурак, строга, але надзвичайно талановита. Студента відзначалася не тільки старанням у навчанні. Її обрали комсоргом курсу, старостою хору.

— У нас був дуже хороший курс, багато талановитих випускників потім прославили своїм талантом училище, — каже Любов Бойко.

По закінченні училища прийшла працювати у Палац піонерів і школярів диригентом хору хлопчиків.

Одного дня у Палаці з’явився ще один новий викладач. Красивий, високий, з поставою професійного танцівника, він одразу привернув до себе увагу. На нараді в директора його представили колективу: «Петро Бойко, буде працювати у нас керівником танцювального колективу. Закінчив наш педінститут, за фахом вчитель історії, але має диплом хореографа факультету громадських професій,".

— Петро Адольфович під час навчання у школі танцював у колективі «Подолянчик», що у Хмельницькому, — розповідає пані Любов. — Мистецтво танцю було його стихією. І в цьому ми переконалися згодом. 

До приходу Бойка у танцювальномуколективі Палацу кілька років не було керівника. Все потрібно було починати майже з нуля і часто ламати не дуже хороші традиції, які склалися на той час.

За словами пані Любові, Петру Адольфовичу належить ідея назвати ансамбль танцю саме «Барвінок», бо навіть в ті піонерські і комуністичні часи його метою було створення саме українського танцювального колективу. На намагання тодішньої адміністрації Палацу повернути колишню назву «Ручейок», або хоча б «Струмочок»,  Петро Бойко і жартома, і серйозно відповідав: «Наш ансамбль ніколи не буде «струйкою»

Так у вже далекому 1984-му у нашому місті розквітнули перші паростки танцювального «Барвінку». Ніхто тоді ще не знав, що згодом його вихованці разом зі своїм талановитим керівником прославлять рідне місто у багатьох країнах світу. Відтоді з Бойком працює пані Любов, І вже багато років вони є однією сімєю.

Вишивати навчила дитина

З ініціативи нового керівника танцювального колективу у програмі занять відбулися суттєві зміни. Петро Бойко говорив, що дитина, яка приходить до нього на заняття, має вміти не тільки вправно ніжками чеберяти.

—Пригадую, ситуацію, коли тривали репетиції танцю «Гопак», — розповідає Любов Бойко. — В той час головним і єдиним видом мистецтва, якому ми навчали дітей, була хореографія. Але серед наших вихованців було декілька дітей з хорошими здібностями до вокалу. Я запропонувала Петру Адольфовичу навчити цих дітей гарно співати. Так, при ансамблі «Барвінок» з’явилась вокальна група, яка працювала на громадських засадах. Я навчала цих дітей у свій вільний час.

 Згодом Бойко запропонував навчати дітей грі на народних інструментах.Так з нами став працювати Олександр Куций, випускник музично-педагогічного факультету педуніверситету. Він навчав дітей гри на струнних інструментах. Згодом дітям давали уроки співу,,гріина барабанах і навіть… вишивки.

Цю науку опанували також вихованці «Барвінка» діти Бойків — старший Петро і молодший Павло.

За словами співрозмовниці, Петро дотепер вишиває, недавно йому виповнилося 40. У свій час він разом з дружиною виступав у знаменитому ансамблі імені Вірського і хорі Верьовки. Для всіх артистів хору він  вишив сорочки візерунками різних регіонів України. Пані Любов каже, що вишиває він швидко і вправно.

— Завдяки Петру і я навчилася вишивати, — говорить Любов Миколаївна. — Ще під час його занять у «Барвінку» не переставала дивуватися, як старанно дитина віддається цьому непростому заняттю. І де терпіння стільки береться! Попросила, аби й мене навчив. О-о! Це були важкі уроки .Але завдяки своєму малому синові я оволоділа багатьма техніками вишивки і все життя вдячна йому за його науку.

Відтоді і дотепер,  як тільки випадає вільна хвилина, Любов Миколаївна береться за голку й нитки. Уточнює, що вишиває не лише нитками. Пригадує, як її вразив своєю вишиванкою концертмейстер Павло Петруняк. Його вбрання було помережено бісером. Пані Любов похвалила вишукану одіж і запитала: «Хто так гарно постарався?» — «Сам вишивав»,  — відповів чоловік.

Вона теж вирішила навчитися. Мовляв, якщо чоловічі руки так вправно орудують голкою, то чому б і їй не спробувати. Тим більше, що нитками уже вишивала.

«Вишити і подарувати — це так приємно»

— Моя перша робота, вишита бісером, являла собою картину з музичними елементами, — говорить Любов Миколаївна. — Її сюжет такий: на піаніно лежить скрипка і букет троянд. Де та робота нині? Передала у подарунок під час гастролей у Румунії,хоча Петро Адольфович дуже хотів, щоб ця робота залишилась вдома на пам’ять..Коли працювала над нею, він ще й допомагав нанизувати намистинки. Мені подобається робити подарунки. Відчуваю від цього неабияке задоволення: вишити і подарувати — це так приємно, душа радіє від того. Неможливо перерахувати моїх робіт, особливо ікон, які я подарувала людям. Нині навчаюся ще однієї техніки вишивки стеклярусом.

Своїм хлопцям — старшому Петру, молодшому Павлові — вишила ікони. Молодшого хрестили на Покрову. Він має від мами ікону «Покрова Святої Богородиці». Назва ікони для старшого «Нев’янучий світ».

На жаль, зараз наші діти працюють за кордоном. Під час спілкування з ними бабусю щоразу заспокоює внук, 13-річний Данило Петрович: «Бабусю, я вчуся на «одиниці», але ти не хвилюйся, у Німеччині це найвища оцінка».

— У кожного з нас внуки найкращі, це без сумніву, — говорить Любов Миколаївна. — Але Данилко тішить тим, що не забуває рідну мову. Вдома з батьками спілкується на українській. А щоб слова не губилися, багато читає на українській.  Так само, до речі, багато читав його тато. Недавно ми шукали для нього на українській «Володар перстенів» Толкіна. Спершу він прочитав книгу на німецькій, а потім — на українській.

Її робота складніша, ніж танець

Розповісти в газеті про Любов Бойко просив наш постійний читач Іван Лопатанов. Багаторічний керівник колишнього танцювального колективу «Юність», Іван Федорович, як ніхто, знає, наскільки відповідальна робота у педагога-організатора «Барвінку».  Можливо, навіть складніша, ніж танець. Принаймні так стверджує Лопатанов.

— Треба стати мамою для всіх, щоб під час гастрольних поїздок діти були доглянуті, нагодовані, як кажуть, живі-здорові, — говорить Іван Федорович. — Адже весь цей час, поки вони десь у поїздці танцюють, радіють, знайомляться з новими містами і країнами, їхні батьки вдома хвилюються, аби все було добре у їхніх чад. Щоб саме так це відбувалося, багато залежить від педагога-організатора, нашої Любов Миколаївни.

— Коли говорять про душу «Барвінку», завжди згадують її — гарну і привітну, усміхнену, яка завжди була мамою для всіх поколінь «барвінчат», — це вже слова колективу і вихованців «Барвінку» різних років, які вони написала у вітанні на сторінці у Фейсбуці.

У Любові Бойко ціла купа відзнак і нагород. Серед них — орден Княгині Ольги III ступеня, відзнаки Заслужений працівник культури України, Відмінник народної освіти… Але найпочеснішим є звання, яке їй дали батьки танцівників, — Мами усіх «барвінчат».

З роси і води Вам, вельмишановна Імениннице!

Читайте також:

Мінус на вагах та плюс для здоров'я. Поради фахівців, як ефективно схуднути до літа

Cкандальне відео: за що податківець з Вінниці зламав мікрофон журналісту?

Двоповерховий бус у Вінниці буде возити на екскурсії. Що про це відомо?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.