Водохресний екстрим: як вінничани в ополонку з головою пірнали

Сотні, а то й тисячі вінничан кинулися сьогодні, 19 січня на міські водойми, де для водохресних купань обладнали ополонки. Як завжди, хтось прийшов здійснювати обряд з непідробних релігійних поглядів, а хтось в пошуках гострих відчуттів. Ми відвідали ополонку на Вишенському озері і поговорили з  «екстремалами», які не з чуток знають, що таке загартованість.

— Традицію купатися у цю пору року мені прищепив батько. З тих пір пройшло вже років 20, за які я ні разу не пропустив це світле свято, — розповідає Олексій Кошовий. — Коли синові виповнилося сім, я почав і його брати з собою. Ходимо з ним щороку, але зараз він навчається у столичному університеті і не зміг приїхати у Вінницю. Але він дзвонив, казав, що збираються з хлопцями на Дніпро.

Фото 1 з 33

Previous Next

1. 
2. 
3. 
4. 
5. 
6. 
7. 
8. 
9. 
10. 
11. 
12. 
13. 
14. 
15. 
16. 
17. 
18. 
19. 
20. 
21. 
22. 
23. 
24. 
25. 
26. 
27. 
28. 
29. 
30. 
31. 
32. 
33. 

Previous Next

Той самий Саня представився Олександром Проскуріним, після чого коротко розповів історію, яку, напевно, знають всі вінницькі моржі.

— То була не жінка, а дівчина, але це не так важливо, — розповідає Олександр. — Тоді був, чи то 75-й, чи то 76-й рік, ми на замерзлому Бузі з хлопцями гуляли, як раптом почули крики: «Допоможіть! На допомогу!». Кричала дівчина, яка кілька хвилин тому на ковзанах каталася недалеко від нас. Побігли на голос та побачили, що вона провалилася, прямо всім тілом. Ми не знали що робити, палиць поблизу ніяких не було, а ми, як то кажуть, у сто шуб одягнені. Думали недовго, жваво скинули з товаришем з себе речі і полізли за нею. Обережно підповзли та почали витягати за руки. Хвилин напевно п'ять це все тривало, після чого ми дістали її і дали деякі речі, щоб зігрілася. У той момент у мене було тільки три питання: Я герой тепер? А може мені стати рятувальником? А чи не зануритися мені в ополонку? Перші два так і не здійснилися — я став електриком, але третя, втілилася вже через пару тижнів, саме в цей день. Тоді я офіційно, якщо можна так сказати, занурився в ополонку. З тих пір я в ній «прописаний».
 

Після почутого, хотілося поспілкуватися з людьми, які вперше зважилися на подібні купання, але коли ми до когось підходили, то люди або відмовлялися коментувати, або говорили, що тут вже не вперше. Через якийсь час, ми побачили чоловіка, який обтирав тремтяче тіло свого сина. Уточнили, чи вперше тут і отримали позитивний кивок з коротким коментарем.

— Загартовуємо сина. Виховуємо здорового і справжнього чоловіка — представитися або доповнити свою відповідь тато хлопчини відмовився. Він продовжував зігрівати сина, який у майбутньому повинен стати справжнім чоловіком.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google