У Вінницькому госпіталі лежить поранений в АТО капітан, який просив бійців відрубати перебиту ногу

В Зеленопіллі 11 липня було знищено багато техніки  і особового складу двох елітних бригад – 24-ї «залізної» бригади із Львівщини та 79-ї Миколаївської бригади.

Троє бійців, поранених під Зеленопіллям, розмістили в одній палаті Військово-медичного клінічного центру, що на вулиці Свердлова у Вінниці. Один з них 28-річний капітан з 24-ї бригади на ім’я Тарас.  Молодий офіцер втратив ліву ногу, а права переламана, лікарі наклали гіпс.

- Думав, хоча б на одній нозі зможу стрибати, але… - зітхає капітан і додає:  - Опинитися безпомічним страшніше, ніж бути під артобстрілом.

Він родом із Львівщини, закінчив Львівську академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Підтримати чоловіка приїхала дружина, залишивши дома на свою матір їхню дитину, якій тільки два з половиною роки. Біля ліжка також старший брат офіцера – Володимир. Про те, що сталося з Тарасом,  вони дізналися від його однокласника. Той проживає у Дніпропетровську. Саме туди привезли пораненого. Щоправда, у телефонній розмові однокласник не сказав, що Тарасу ампутували ногу. Цю страшну новину рідні дізналися, коли прибули в лікарню.

В армії зрадників стільки, як колорадських жуків на городі

- Про те, що місцезнаходження двох бригад «здали» бойовикам, це очевидно, як білий день, - каже капітан. – Обстріл почався тоді, коли дві бригади звели докупи в одному місці. Поки ми стояли одні, не стріляли.  Чекали, коли підтягнеться  79-а Миколаївська.  Техніку – від автомобілів забезпечення до самохідних установок,  виставили в чистому полі. Там же знаходився особовий склад, спали у наметах. І це при тому, що неподалік була лісопосадка. Вона б не захистила, але  давала хоч  якусь можливість для маскування людей і техніки. Автомобілі і самохідки згрупували, ніби спеціально, щоб вони були в одному місці. Таку команду дало начальство.

- Звели в одне місце дві елітні бригади і здали нас «колорадам», -  розповідає капітан. – В армії цих «коло радів»  стільки, як жуків на картоплі. Якби не здавали, так часто під вогонь не попадали б. Я читав, що в Афганістані за десять років війни збили тільки один Іл-76, а в нас за якихось чотири місяці вже з десяток літаків і гелікоптерів попали під приціл бойовиків. В Афганістані за день втрати становили в середньому від одного до трьох, а в нас гинуть десятками.

Офіцер каже, що вже перші ракети  влучили у визначний квадрат. А це значить,  противник мав точні координати розташування наших підрозділів.

- Вогонь відкрили, як колись фашисти, одразу після четвертої ранку, -  продовжує офіцер. – Перший  осколок, який залетів у намет, влучив у кістку лівої ноги. Біль була така, що потемніло в очах. Але свідомість не втратив. Другий  осколок дістав праву ногу.  Після цього ноги перестали слухатися.

Він одразу не зрозумів, що сталося.  Аж поки не побачив, що ліва нога нижче коліна перебита і невідомо, як ще тримається. Він розумів, що йому вже не піднятися. Зціпивши зуби, капітан виповз з намету. Його підібрали бійці. Ризикуючи собою, зуміли зупинити кровотечу.

- Я просив хлопців обрубати висячу ногу, - каже Тарас. – Вона ж заважала кожному рухові.  Вони тільки дивилися на мене широко розплющеними очима і мовчали.  Жоден не наважився таке зробити.

«Партизанів» брали на службу на 45 діб, але це пусті слова

У 43-річного Андрія також важке поранення у ногу. Це для нього вінницькі міліціонери зібрали кошти і закупили спеціальний апарат для вакуумного витягування гною з рани. Чоловік просить подякувати за таку турботу. Він з тієї ж 24-ї бригади, що і його земляк капітан Тарас.

- У мене вдома внук, діти, дружина, - каже Андрій. – Коли призивали, казали, що «партизанів», тобто мобілізованих старшого віку, беруть на 45 діб. Але це тільки слова. Я з 23 травня на службі. Якби не поранення, дотепер би залишався на передовій.

Андрій працює шофером на одній з фірм. На Донбас поїхав служити на вантажному автомобілі МАЗ, що його фірма виділила для потреб армії.  Доставляв продукти харчування. Каже, у Зеленопілля мав йти автомобіль «Урал», але він налетів на фугас. Те, що вціліло з ящиків з харчами, перевантажили на «Зіл-131». Але й на цей транспорт чекала така само пригода. Пану Андрію вдалося добратися на передову.

-У той день 11 липня я прокинувся рано, - згадує співрозмовник. – Подумав, не буду знов лягати, скоро хлопці прокинуться, поїдемо по воду. Умився. Поголився, одяг випраний з вечора одяг. А тоді забрався в кабіну і ранковий сон таки здолав мене. Прокинувся від різкої болі в нозі і страшенного гуркоту. Спробував вибратися з автомобіля, але нога не слухалася. Один з моїх добрих знайомих побачив, що зі мною щось не те, допоміг витягти на вулицю. Поклав на землю, а в цей час у бак для пального влучив осколок і пробив метал. Вже далі хлопці відтягли мене у приміщення старої тваринницької ферми, що була недалеко від нашого місця.

Андрій бачив, як вибухнув його автомобіль, у ньому залишилися всі його документи.

«З мене вирізали осколок такий, як половина мобілки»

- Ніхто насправді не знає, скільки наших хлопців навіки залишилися під тим Зеленопіллям,  - каже ще один поранений,  боєць 79-ї Миколаївської бригади Сергій. -  Брехня, що в той чорний ранок загинули тільки 19 бійців. Таку цифру подають у пресі. Я дзвони хлопцям із своєї артбатареї, то з 80 «штиків» залишилося тільки 30. Дехто з тих 50-ти по госпіталях, а більшість накрило вогнем. Є такі, що їх не можуть знайти.  Не важко здогадатися, чому. З шести гармат нашої батареї  уціліла тільки одна.  Я не брешу. Колись, як все це закінчиться, ті, хто пережив пекло під Зеленопіллям, розкажуть всю правду. У того, хто її почує, волосся дибом стане.

Після одного з вибухів сонного бійця Сергія кинуло під бензовоз. Він зрозумів, що тут  для нього можуть настати останні хвилини. Спробував відповзти, коли пролунав новий вибух і осколки посипалися, як дощ. Сергія зрешетило осколками. Вони у нього у різних частинах тіла. Частину з них вже вирізали.

-Найбільший осколок такий, як половина мобілки, - каже боєць. – Я б вам показав, але хірург забрав. Запитую для чого, він каже, дехто не вірить, що таке може бути. Потрібен «вещдок».

Не всіх поранених забирали з місця бою гелікоптером. За словами Сергія, на борт взяли  тільки восьмеро. Решту доправляли автомобілем.

- Це була не дорога, а муки, - уточнює боєць. – Досить біль нестерпна, та ще й дорога польова, яма на ямі. Нас везли в кузові скопом, як тих свиней. Чому прислали тільки один борт, запитайте у начальства.   

Що сталося у Зеленопіллі?

Селище Зеленопілля знаходиться поблизу російського кордону на території Луганської області. Тут вранці 11 липня відбувся найжорстокіший за весь час АТО обстріл наших двох елітних підрозділів – 24-ї Львівської «залізної» бригади і 79-ї Миколаївської.

За інформацією прес-служби РНБО, по особовому складу і техніці відкрили вогонь з російської території. Підтвердження цьому є відео, що зявилося в Інтернеті. Його виклали самі росіяни. Стріляли з реактивної системи залпового вогню «Град». Натомість дехто з військових експертів припускає, що насправді вогонь вели з новітньої російської системи «Торнадо».  За даними прес-служби Міноборони, загинуло 19 українських військових і 93 поранено. Ті, кому вдалося вижити, стверджують, що жертв було значно більше.

Допоможімо зібрати гроші на протези

У Вінницькому військово-медичному центрі, за інформацією начальника, полковника Сергія Петрука, нині знаходиться троє важкохворих. Вони втратили хто руку, хто ногу. Жоден з них не просить допомоги коштами на те, щоб придбати протез.

Всі вони – молоді хлопці, які захищав наше мирне життя. РІА звертається з проханням до читачів, підприємців, у кого є можливість, допомогти зібрати кошти на виготовлення протезів для відважних бійців. Ніхто з них, як і більшість з нас, не має власних заощаджень для придбання протезів. Але разом ми можемо допомогти їм.

Кошти можна передавати пораненим особисто з рук в руки (телефон у редакції) або на Благодійний рахунок Вінницького військово-медичного центру

Реквізити фонду: Код ЄДПРОУ 37159706

Р/р 26005060727956 у Вінницькій філії ПАТ КБ ПриватБанк

МФО 302689

Телефон фонду: 59-69-51, голова фонду, помічник начальника Центру – Віталій Степанович Колесюк

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.