Місто на виріст. Як змінювалися межі Вінниці

Минулого тижня, Україна відзначала 150 річницю з дня народження одного з найзнаковіших українських письменників Михайла Коцюбинського. Він народився 17 вересня 1864 року, і як прийнято вважати, у Вінниці. Насправді хутір його діда - Абазівка став міською територією тільки згодом. Загалом, за останні півтори сотні років Вінниця «виросла» з невеликої території, яка фактично обмежувалась кількома вулицями на території сучасного центру, до досить пристойного міста, яке через рік-два знову планує посунути свої межі.

У п’ятницю, 26 вересня, сесія міськради погодила зміну меж обласного центру. Місто, після закінчення процедури стане більшим на понад чотири тисячі гектарів, а його нова площа досягне 11 тисяч гектар.  Рішення стало можливим завдяки тому, що відповідне погодження місто отримало від Вінницькохутірської сільради. Раніше відповідні погодження місто отримало від Луки-Мелешківської, Стрижавки, Агрономічного, Стадниці, Якушенців та Бохоників.

Місто-село

- Робота з цією сільрадою тривала півтора роки, - каже заступник міського голови Валерій Коровій.

Чи не найбільше застережень у жителів цього населеного пункту викликало земельне питання. Так, два тижні тому, після виходу матеріалу в RIA (№38), в редакцію зателефонував чоловік, який представився Володимиром Анатолійовичем, зауваживши, що в результаті того, що за рахунок розширення Вінниці він може залишитися без свого земельного паю.

- Боюсь, що створяться такі умови, в результаті яких я буду вимушений продати свій наділ, який мене годує, - сказав чоловік. – Подумайте самі, навіщо в місті земля сільськогосподарського призначення.

У мерії заперечують – з кожним власником земельного паю, чия ділянка потрапляє під нові межі міста, укладається окрема угода.

- Відповідно до неї, цільове призначення земельної ділянки не змінюється, а відтак не змінюється і розмір плати за неї, - каже Валерій Коровій.

Процедура

Далі, за процедурою, відповідні погодження мають прийняти на сесії Вінницької районної та обласної ради. Після цього рішення про зміну меж міста має нарешті прийняти і Верховна Рада.

- У звичайних умовах це могло б зайняти близько року, проте з врахуванням ситуації в країні – цей процес може зятягнутися, - каже Валерій Коровій. – В будь-якому випадку – це рішення не на сьогодні і не на завтра, це питання на перспективу, яке дає можливість визначитися з тим, як має розвиватися обласний центр. Головне питання в тому, щоб не виникало абсурдних ситуацій, як то, наприклад, ми маємо по Келецькій – Барському шосе. Місто уже побудувало нову трамвайну колію, але разом з тим продовжує судитися з людиною, яка на шляху цієї колії хотіла щось побудувати. Є питання і по десятому мікрорайону Вишеньки, де передбачена багатоквартирна забудова. Триває дискусія по Енергетичній та Тарногродського, в районі, де зараз молочний комбінат “Рошен”. Юридично ми не можемо витрачати кошти на утримання цих територій: прибирання, благоустрій, очищення снігу, бо це територія Стрижавки. Словом, мова йде про те, що місто повинне мати інструментарій для гармонійного розвитку.

Нові межі

За рахунок земель згаданих сільрад, які знаходяться за межами самих населених пунктів, територія міста розшириться по об'їзній дорозі. Вінницькими мають стати Лісопарк (сьогодні це територія Якушинецької сільради),  мікрорайон Академічний (територія Бохоників), територія в районі вулиці Тарногродського (Стрижавка), дальнього Тяжилова (Вінницькі Хутори) тощо.

Загалом територія міста має збільшитися на 60%. 

Стара Вінниця

Згаданих кілька тисяч гектарів, які має додати місто – історично далеко не найбільше розширення меж міста. Взагалі, чи не найбільший поштовх для розвитку місто отримало в 1866 році з появою залізниці. За її відсутності важко спрогнозувати, як би виглядав сьогоднішній обласний центр, але це окрема тема.

Загалом же, за словами історика та керівника спільноти “Історія Вінниці” Олександра Федоришена, в 1363 році Вінниця починалась з одного дерев’яного замку та окремих помешкань навколо нього. Мова йде про територію біля сучасного острова Кемпа.

- Орієнтовні межі городища Коріатовичів, за версією краєзнавця Анатолія Секретарьова,знаходились біля гирла річки Віннички, що впадає в Південний Буг, - каже історик. – На жаль, те укріплення не збереглось до наших днів. В 1512 році князь Констянтин Острозький, тодішній староста вінницький і брацлавський, переносить міський центр на сучасну Замкову гору (в районі Староміського мосту). Як і у випадку з першим замком,  це було дерев’яно–земляне укріплення з навколишніми будинками, жителі яких у випадку небезпеки захищали місто безпосередньо за стінами фортеці, покидаючи житла.

Наступний умовний період, який, за словами історика, можна виділити у розвитку міста – це період так званої «Третьої Вінниці». Він розпочинається в останній чверті XVI століття, коли внаслідок спаленого в 1580 році Староміського замку місто переходить на правий берег Бугу. Тодішнім центром міста можна вважати Мури та майдан перед ним. Межа міста умовно проходила сучасною Інтернаціональною вулицею, до XVIII століття вона дійшла до сучасної вулиці Козицького.

- У 1793 році до нас «прилітає» двоголових орел Російської імперії. Нова влада розширює місто: цього разу мова йде про сучасну Театральну вулицю. Тоді ж виникають приміські католицьке і православне кладовища – нині терени Центрального парку та Універмагу – розповідає Олександр Федоришен

Усе наступне розширення Вінниці фактично відбувається за рахунок появи залізниці в 1866 році та спорудження вокзалу.

- Коли визначилися з місце вокзальної станції, виник казус – адже місто з вокзалом сполучала фактично незаселена Олександрівська дорога (проспект Коцюбинського), - продовжує історик. – Хоча, це не означає, що поруч нічого не було. Як окремі зони позаміського проживання існували Старе Місто, маєток П’ятничани, той же хутір Абазівка, де в 1864 році народився Михайло Коцюбинський…  Та міське життя вирувало тільки в сучасному центрі.

Поява залізниці усе докорінно змінила, це був фактично прорив містобудування. Починає активно забудовуватися Олександрівська дорога, в районі тодішньої Північної алеї (Червоноармійська) будуються перші казарми, виникають промислові об’єкти, словом починає формуватися Замостя.

«Посувається» і міський центр. В районі сучасного універмагу, де до того була пустка Калінічанського яру, з’являється площа Хлібна з новим ринком Каліча . В той же час утворюється і Слов'янка  - перший регулярно спланований мікрорайон з Руською площею, від якої відходили, вулиці Сербська, Хорватська, Богемська, Польська (район сучасних вулиць Лялі Ратушної та Шевченка). Первинне планування району на жаль не збереглось, достеменно не відомо, чи були реалізовані ідеї в повній мірі.

Після стрімкого розвитку кінця ХІХ – початку ХХ-го століття внаслідок революційних подій та першого кризового десятиріччя радянської влади наступає своєрідне затишшя, яке закінчується у післявоєнний період.

- В 1960-ті внаслідок всесоюзного «будівельного буму» приміські поля та терени сіл Вишня, Шереметка і Людвигівка поглинає Вишенька, – каже Олександр Федоришен. – Формується окреме село Пирогово, яке потім стає також мікрорайоном міста. Місто розвивається настільки швидко, що запланована об’їзна дорога міста перетворюється на вулицю Максимовича, яка сполучала міську зону з П’ятничанами і Кореєю.

Відбувається ріст міста і з протилежного боку. В кінці 1950-х зникає окреме село Тяжилів, натомість нова тролейбусна гілка сполучає місто з районом Олієжиру, вулицею Чехова, 2-го військового містечка, розширюється Старе місто. В цей же час Лівобережні П’ятничани стають зоною вулиці Київської, а на початку 1970-их рокі міською зоною стає територія в районі сучасного Водоканалу (кінцевої зупинки тролейбуса).

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.