Видатний художник із вінницьким корінням. Що відомо про Натана Альтмана

Дарина ДІДИК

Автопортрет Натана Альтмана

Художник-кубіст, пейзажист, портретист, скульптор, графік, ілюстратор книг і декоратор — все це Натан Альтман.
Він народився у Вінниці, певний час жив і творив у Франції та зазнав цензури у Радянському Союзі.
Яким було життя нашого видатного земляка?

Вінниччина багата на таланти — так було завжди. Тут жили й творили письменники, поети, художники, музиканти й актори, знаті далеко за межами не тільки нашого міста, але й країни, тут працювали геніальні лікарі, вчителі, архітектори й винахідники.

Кожен з них зробив вагомий внесок у розвиток нашого суспільства, тому й важливо про них не забувати.

Про деяких видатних вінничан ми, нагадаємо, писали раніше. Рекомендуємо прочитати наступні матеріали:

Відео дня

Наразі хочемо розповісти про майстра, який підкорив світ своїми картинами, та вимушений був заплатити за це велику ціну.

Хлопчик з Єрусалимки

Натан Альтман з’явився на світ у Вінниці 22 грудня 1889 року. Хлопчик походив з єврейської родини: його батько працював у дрібній торгівлі, а мати кастелянкою у лікарні.

Правда, є інша версія. Деякі дослідники говорять, що сім’я Альтмана була заможною, оскільки тато працював з однією бельгійською компанією.

Та незмінним залишається той факт, що майбутньому художнику випало життя без батьків. Тато, а за якийсь час і дідусь хлопчика померли від сухот. Йому тоді було лише чотири роки, тому, ймовірно, він їх навіть не запам’ятав.

Трохи згодом мати знову вийшла заміж і переїхала до Америки. Натан же залишився разом із бабусею.

Усе його дитинство минуло у колоритному районі вінницької Єрусалимки.

Хист до малювання був завжди

Про те, що бути Альтману художником, напевно, було написано на роду. Бо ще з ранніх літ він почав захоплюватися малюванням, а щоб розвивати навички часто малював дворових котів, собак і навіть баранів.

Хлопчик зміг отримати хорошу освіту, його бабуся подбала, щоб він закінчив російську початкову школу та єврейську приватну оплачувану початкову школу, тобто хедер.

При цьому мрії про живопис нікуди не зникали. Восени 1902 року Натан поїхав до Одеси, де вступив до художнього училища відразу на два відділення — скульптури й живопису.

У перших виставках юний митець почав брати участь ще з 15 років. І, маємо сказати, виставки ці були досить шанованими серед інших художників.

Згодом Альтман повернувся до Вінниці, коли зумів достроково завершити навчання. У рідному місті продовжував творити й навіть експериментувати зі стилями. Власне, так і з’явилась його особлива й впізнавана техніка живопису.

Bonjour Paris

Наприкінці 1910 року не стає бабусі Натана, вона помирає через холеру.

У Вінниці митця вже нічого не тримає, а творчі амбіції і мрії «женуть» його до підкорення Європи — так хлопець опиняється у Парижі.

Тут також варто розуміти, що ближчі землі, та ж Москва чи Петербург, були закриті для Альтмана. Це пов’язано з його єврейським походженням і суворим законом, який забороняв іудеям покидати спеціальну територію, окреслену владою. Ось чому він продовжив навчання не у Російській імперії.

Поталанило видатному вінничанину пожити у великому гуртожитку для митців «La Ruche» — місці, що об’єднало під одним дахом скульпторів, живописців і навіть російських революціонерів.

У Парижі живописець познайомився з відомими художниками й разом з ними продовжував свої творчі експерименти з формами й барвами. А згодом його роботи вже експонувались на паризьких виставках. Презентував він не тільки свої нові експерименти, але й картини, написані у Вінниці.

Вражаючим є те, як попри свою жагу до змін і до великих міст, Натан Альтман щоразу повертався у Вінницю. Відомо, до прикладу, у 1911-му він знову жив у рідному місті й працював головним художником у театрі.

Яскраво проявляється у цей час і його громадянська позиція. Художник починає писати карикатури, які так чи так пов’язані з містом, його елітою та високопосадовцями. Зрозуміло, що така творчість до душі владі не прийшлась, тому вона потрапила під цензуру.

А ще за якийсь час майстру вдається переїхати до Петербурга. Там він багато працює, весь час бере участь у різноманітних виставках і творчих проєктах, і вже за кілька років його ім’я стає відомим широкому загалу, а серед знайомих з’являються відомі російські митці.

Випадкова дружба

Говорячи про товаришів Альтмана, ми не можемо не згадати поетесу Анну Ахматову. Дослідники з Вінницького обласного художнього музею розповідають, що познайомились вони зовсім випадково під час чергового перебування художника у Франції.

«Прогулюючись з Іллею Еренбургом по Парижу, вони прийняли за француженку струнку вродливу жінку і голосно висловили їй своє захоплення. Їх здивуванню не було межі коли вона російською припинила потік компліментів на свою адресу. Це була Ахматова, — повідомляють вони. — З цієї випадкової зустрічі й почалася «безтурботна і чарівна дружба муз».

Портрет поетеси вважається однією із найвпізнаваніших робіт майстра. Його він написав у 1914 році й зобразив Анну Ахматову у жовтій східній шалі — дарунку її чоловіка.

«Фоном для портрета став близький як Альтману, так і Ахматовій подільський пейзаж із квітучим бузком у вигляді блакитно-зеленуватих кристалів. На думку деяких інтерпретаторів творчості Ахматової, вони символізують поетичні роздуми Анни Андріївни, — додають у музеї. — Портрет мав великий успіх, експонувався на багатьох виставках і вважався «високим відображенням епохи».

Неможливо без політики

Художнику довелось жити у той час, коли антисемітські настрої були вкрай поширеними. Напевно, бажання кращого майбутнього і відчуття примарної безпеки вплинули на політичні погляди митця.

Під час революції 1917 року він підтримав більшовиків, почав брати участь у різних агітаційних заходах, до прикладу, створював портрети Леніна, займався проєктуванням святкової площі до першої річниці революції і навіть відмовився від персональної виставки у Штатах, на користь зустрічі із Луначарським, наркомом освіти.

Згодом він навіть став редактором радянської газети «Мистецтво комуни» й очолив Музей художньої культури у тодішньому Петрограді.

Зазначимо, що починаючи з 1924 до 1928 року Натан Альтман був головним художнім керівником Державного єврейського театру, з ним він і відправився у гастролі Європою, а потому залишився на вісім років жити у Парижі.

Як не дивно, але саме це рішення вплинуло у подальшому на його сприйняття світу, точніше політичне забарвлення. Бо повернувшись в Росію, художник зустрічається з реаліями сталінських репресій, коли життя діячів культури, а відтак і його друзів, опиняється у смертельній небезпеці… і часто ця небезпека справджується у вигляді вбивств чи самогубств.

І хоч Альтману пощастило й він не зазнав безпосереднього переслідування, його манера письма більше не відповідала вимогам «власті», а це було рівносильно творчій німоті. Яскраві пейзажі залишаються у минулому, а їм на заміну приходить мистецтво книжкової ілюстрації та посада декоратора й художника-постановника у драмтеатрі.

А під час Другої світової війни знову повернувся до карикатур, тепер до антинацистських.

Уже у повоєнний час Альтмана стали критикувати посадовці, мовляв, мистецтво його примітивне, та й це не змусило його опустити руки. Відраду митець вже традиційно знаходив у театрі.

«Єврейське щастя»

Альтман працював не тільки над створенням театральних вистав, але й над кінофільмами. Особливої уваги потребує картина «Дон Кіхот», яка стала популярною далеко за межами радянського союзу. У ній митець виступав художником по костюмах.

Та для нас більш важливим є інше кіно — «Єврейське щастя» 1925 року. Це німа стрічка за мотивами повісті Шолом-Алейхема.

Саме за сприянням Натана фільмування деяких сцен проходило у Вінниці, у районі його рідної Єрусалимки, яка чудово вписалася у кадр.

Останні роки

Заради справедливості додамо, що ближче до свого 70-річчя Натан Альтман отримав звання заслуженого художника та став членом-кореспондентом німецької Академії мистецтв. А незадовго до смерті після багаторічної перерви йому вдалось представити свої роботи на персональній виставці — вона мала успіх.

Помер наш видатний земляк 12 грудня 1970 року. Його поховали під Петербургом. До речі, зовсім недалеко він могили його подруги Анни Ахматової.

Вінниця і Альтман сьогодні

У Вінниці, говорячи про визначних особистостей, можливо, й не так часто згадують Натана Альтмана. Але пам’ять про нього і його творчість продовжує жити у назві вулиці, у міських муралах і планах на майбутнє, скажімо, як сквер, названий на його честь.