Земські лікарні, навчальні заклади й фотосалони: продовження історії Жмеринки до 1917 року
- Вінницький обласний краєзнавчий музей опублікував чергову «порцію» світлин і поштівок, які ілюструють історію Жмеринки ХХ століття.
- Як виглядало місто у 1910-х роках, де навчались і лікувались містяни й на що витрачали кошти з бюджету? Про це далі у матеріалі.
Нещодавно у рамках online-проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року» працівники краєзнавчого музею презентували старовинні світлини Жмеринки. Багата історія міста не вмістилась в один допис, тому вони підготували цікаве продовження.
Та спочатку пропонуємо пригадати, якою була Жмеринка наприкінці XIX століття:
Прогулянка вулицями Жмеринки...
«Поштові листівки початку ХХ століття зафіксували нові вулиці Жмеринки з гарними мурованими будівлями і краєвиди приєднаних до міста навколишніх сіл, — читаємо у дописі. — В 1910 році заселена площа Жмеринки становила 380 десятин, на яких було 77 вулиць і провулків, близько половини з них забруковані. На поштівках бачимо, що на вулицях обабіч дороги прокладено відкриті канали для відведення дощових вод, а з дороги до хідників перекинуто численні дерев’яні місточки».
Як повідомляють дослідники, тоді в Жмеринці було 1 737 будинків. При чому, 421 із них були кам’яними й цегляними, а решта — дерев’яними.
«1 515 будинків мали залізну покрівлю, 151 — дерев’яну, 19 — черепичну і 52 — солом’яну, — продовжують у музеї. — У Жмеринці знаходилися поштово-телеграфна контора, дві камери судового слідчого, станова квартира, квартира поліцейського наглядача. Міська поліція складалася з пристава, його помічника і 37 городових».
Населення міста
Упродовж 1905–1913 років, за даними дослідників нашого краю, населення Жмеринки зросло з 14 641 до 27 195 осіб. Це принесло місту шосте місце серед 18 міст Подільської губернії. Подивимось, яким саме був його національний склад за даними Подільського губернського статистичного комітету на 1910 рік (всього 23 870 осіб):
- 15 173 — українців і росіян;
- 5 369 — поляків;
- 3 234 — євреїв;
- 39 — татар;
- 26 — німців;
- 17 — італійців;
- 12 — французів.
Що із заводами та базарами?
Працівники музею розповідають, що в місті, крім вагоноремонтних майстерень Південно-Західної залізниці, були ще машинобудівний та чавуноливарний завод Бросмана (від близько 1911 року — ремонтні майстерні сільськогосподарської техніки).
«Два парові млини, шість цегелень, лісопильний завод, — перераховують далі. — Інші промислові заклади були невеликими і напівкустарними. Розміщення на магістральних залізницях перетворило Жмеринку на важливий торговий осередок регіонального значення. Базари тут відбувалися двічі на тиждень — у неділю і четвер, а з 1907 проходив щорічний ярмарок з 20 травня до 1 червня».
Де лікувались і розважались містяни?
Завдяки рівню соціальної інфраструктури це місто досить швидко зуміло випередити деякі повітові центри.
«У 1898 році у Жмеринці відкрито залізничну лікарню на 20 ліжок, а на початку ХХ століття — земську на 30 ліжок (з 1906 року — на 35), — читаємо у facebook-дописі. — В 1910 році земську лікарню перетворили на губернську гінекологічну. Того ж року за приватні пожертви відкрили іншу земську лікарню загального типу на 22 ліжка».
Щобільше, у місті було чотири аптеки — одна залізнична, одна при земській лікарні та дві приватні. А ще тут було дев’ять аптекарських магазинів і не тільки.
«Численні крамниці, сім готелів, два ресторани, чотири корчми, 18 «харчевень, їдалень, закусочних, чайних і кав’ярень», 16 буфетів «із зельтерською водою», дев’ять «пивних і винниць». На дозвіллі городяни могли відвідати залізничний театр, «літній міський і тимчасовий цирк», — зазначають дослідники. — Мережа фінансових установ включала одне відділення приватного банку, приватне товариство взаємного кредиту, споживче товариство залізничних службовців, дві ощадні каси, приватну позичкову касу. Також була нотаріальна контора, діяли двоє страхових агенти».
Працівники музею звертають увагу, що деякі з цих закладів можна знайти на поштівках ХХ століття.
«Особливо цікавою в цьому контексті є поштівка з виглядом невеликої ділянки середмістя з гарним двоповерховим цегляним будинком та одноповерховими крамничками. На фасадах численні вивіски: «Фотографія», «Аптекарський магазин провізора Євгенія Германа», «Бакалійна. Винна торгівля», «Булочна», «Галантерейна торгівля. Чоловіча і дамська білизна» тощо, — рекомендують придивитись вони. — Вивіски містять зображення відповідної продукції, а під вивіскою «Чоловічий кравець А. Копиленко» навіть прикріплені зразки виробів на паркані. У кадр також потрапила карета земської лікарні, яка забирає хворого, — за подією спостерігають городові та містяни».
Кошти йшли на розвиток
Як зазначають на сторінці краєзнавчого музею, покращення фінансового становища сприяло витраті все більшої частини бюджету на міське господарство.
«Для освітлення станції і центральних вулиць міста використовували спочатку гасові ліхтарі. В 1902 році на станції «Жмеринка» почала діяти перша в губернії електростанція для громадських потреб, у 1910–1911 роках створено міську електроосвітлювальну мережу. До 1913 року з’явилася також телефонна мережа, — переповідають працівники музею. — Завдяки позитивному вирішенню питання про приєднання міста до свердловини залізниці, в 1911–1912 роках збудували водогін. Принагідно зазначимо, що проєкт водонапірної вежі для станції «Жмеринка» створив цивільний інженер Лев Городецький, який з 1886 року працював у технічному відділі Управління Південно-Західних залізниць в Києві».
Освітні заклади
До наших днів збереглись листівки, на яких зображені деякі жмеринські навчальні заклади. Так, можна роздивитись, як колись виглядали жіноча й чоловіча гімназія.
«Чоловіча гімназія відкрилася у 1907 році за сприяння управління залізниці. Комітет освітніх закладів Південно-Західних залізниць погодився надати їй субсидію за умови, що впродовж 12 років діти залізничників матимуть пільги при вступі та оплаті навчання, — інформують у музеї. — Гімназія була восьмикласною і мала підготовчий клас. У 1912 році в ній навчалося 328 учнів, вартість піврічного курсу становила 50 рублів. Приміщення належало місту, яке також щорічно виділяло на утримання гімназії 2 270 рублів. Почесним попечителем гімназії був власник Жмеринки граф Дмитро Гейден».
Що стосується жіночої приватної гімназії Анни Лукашевич, то її відкрили у 1909 році також в орендованому приміщенні.
«Гімназія була семикласною, з підготовчим класом. У 1912 році налічувала 279 вихованок. Піврічна оплата за навчання становила від 40 рублів у першому класі до 60 рублів у сьомому».
«Початкову освіту можна було здобути в чотирикласному міському училищі, відкритому в 1907 році. Воно розміщувалося в орендованому будинку, утримувалося казенним коштом і з плати за навчання (10 рублів на рік). 1912 року тут навчалося 174 вихованці, — дізнаємось далі. — В місті також було двокласне залізничне училище (з 1890 року) та чотири парафіяльні школи».
Фотосалони Жмеринки
«Перші фотосалони з’явилися у Жмеринці наприкінці ХІХ століття. Один із них провадив Олександр Олександрович Стефанський. Він брав участь у V фотографічній виставці в Петербурзі 1898 року, зазначивши свою адресу: «Селище Жмеринка Подільської губ.». Подав на ту виставку вісім робіт: «Група жебраків», «Внутрішній вигляд зали», «Сімейна група на відкритому повітрі», «Запряжений кінь», «Амазонка», «Офіцер на коні», «З бюсту», «Тип єврея», — діляться дослідники. — До 1917 року фотографічні заклади у Жмеринці також провадили Софія Стефанська, Антон Бандуровський, Віталій Воюцький, Костянтин Демов, Владислава Мікуницька, Михайло Лернер, І. Сотніков, М. К. Юргілевич. Зауважимо, що Демов став членом Російського фотографічного товариства 1907 року із зазначенням адреси — м. Жмеринка. Цікаво, що принаймні три жмеринських фотографи мали ще фотографічні заклади в інших містах: Бандуровський — у Ярмолинцях, Воюцький — у Хмільнику, Демов — у Літині».
Презентували у краєзнавчому музеї і родинну фотокартку, яку зробили в закладі Віталія Воюцького.
«Примітно, що фотограф приділив особливу увагу оформленню паспарту, на якому вмістив інформацію польською та російською мовами. Оригінальним елементом оздоблення є невеличка сургучна печатка з його ініціалами латиницею (WW), розміщена під зображенням ліворуч, — звертають вони нашу уваги. — До видання поштових листівок із краєвидами Жмеринки долучилися, зокрема, книжковий і письмово-паперовий магазин О. Грінштейна у місті Жмериці, Товариство «Контрагент друку» в Москві, Контрагентство А. С. Суворіна і Ко., Фототипія Шерер, Набгольц и Ко в Москві».
Читайте також:
Ненудна історія міста: добірка пізнавальних відео про Вінницю від редакції 20minut.ua
Пригадували статті Конституції усім містом: вінницькі активісти влаштували тематичну акцію
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
