«Антитіла» зняли Вінницю на 360 градусів!

Гурт «Антитіла» 22 лютого потішив вінничан своїм «Сонцем» - новим туром, який є наймасштабнішим в історії групи.

Нові пісні і улюблені хіти, вражаючий суперсучасний віджеїнг на великих екранах, нон-стоп танці і загальний відрив вже з перших пісень, а потім ще годинна автограф- і фотосесія -  вражаючих «родзинок» на концерті було дійсно масштабно багато! Зокрема, вперше концерт у Вінниці знімали у новомодному форматі 360 градусів, коли при перегляді можна керувати відео, як завгодно.

- Цього разу на вінницькому концерті вирішили втілити нашу давню ідею – зробити так, щоб навіть ті, хто не потрапили на концерт, змогли відчути ефект присутності на сцені і в залі. Технології, на щастя, це вже дозволяють, - розповів RIA лідер «Антитіла» Тарас Тополя. – Тим паче, ми вперше приїхали у Вінницю з таким масштабним звуком та світлом – не просто з живим виступом, а справжнім шоу.

- Тарасе, за цей місяць ви вже вдруге у Вінниці: на початку лютого провели зустрічі зі студентами пед- і медуніверситетів. Вже місто добре знаєте?

- Я й раніше частенько у Вінниці бував, адже це була проміжна точка до Ямполя – міста, з якого родом моя мама, і де у дитинстві щороку влітку у бабусі й дідуся я проводив кілька тижнів або й цілими місяцями. Маю багато теплих дитячих спогадів, пов’язаних із Ямполем, Дністром, незабутніми тамтешніми фірмовими стравами - бринзою, мамалигою, голубцями з виноградного листа, які готувала моя бабуся (посміхається). А щодо Вінниці: яким би позитивним чи не дуже було моє відношення до нинішньої влади, у якій чимало вихідців з Вінниці, але те, що в порівняні з іншими ваше місто дійсно дуже доглянуте, з гарним муніципальним порядком – це правда. У цьому плані Вінниця, можливо, навіть Київ переплюнула. Що особливо зараз помітно, коли я постійно повертаюся у Київ і бачу, що там твориться з дорогами, парками, вулицями, МАФами… То жах… У Вінниці, на щастя, трохи по-іншому, все красивіше.

- Коли ви востаннє були у Ямполі?

- Восени їздив на 70-річний ювілей дідуся. Мої бабуся і дідусь – люди відомі у Ямполі. Я ними дуже пишаюся! Напевно, навіть більше, ніж вони мною (посміхається). Дідусь все життя пропрацював шофером на автобусній станції: починав з трактора і доріс до шофера «Ікаруса»! Їздив у далекі рейси, аж поки не вийшов на пенсію. А бабуся була директором першої школи у Ямполі. Дуже поважна особа! Дуже правильна, зі своїми принципами, іноді була навіть занадто строга до нас, але справедлива. Кучерова Тамара Петрівна – у Ямполі добре знають її.

- Вони були на ваших концертах?

- Ні, ніколи. Вже старенькі, тому мої виступи бачили лише по телевізору. Хоча у мене самого вдома телевізора немає вже років п’ять. І це та-а-аке щастя! Без телевізора зовсім неважко, адже все важливе завжди «вилітає» у новинній стрічці у Facebook. У мене багато друзів і підписників, тому я нічого важливого не пропускаю.

- За іншими зірками слідкуєте?

- Іноді за Оленою слідкую (дружина Тараса Тополі – Олена Тополя відома, як співачка ALYOSHA, - авт.).

- Спільний дует плануєте?

- Поки що такого бажання немає. Не хочемо змішувати робочі стосунки, пов’язані з проектом ALYOSHA, «Антитіла» і наше сімейне життя. Тому кожен працює у своєму руслі. Олена спочатку виступала як сольний артист, а потім набрала собі команду і тепер виступає з живими музикантами. Це дуже важливо, адже це зовсім інша енергетика, коли на сцені з тобою грає жива команда. На сьогодні у них стільки пісень, що можуть валити більше трьох годин. У Олени є дуже різні пісні і українською, і російською, і ціла величезна англомовна програма. Деякі пісні з її репертуару мені дуже подобаються.

- Хто з вас більш романтичний?

- Я думаю, більше Олена. Вона дуже сентиментальна, така ніжна. А я іноді буваю циніком. У справах, які потрібно вирішувати терміново, коли немає часу на обговорення, я буваю дуже різкий і категоричний. А вона, звичайно, трошки іншого складу характеру і сприйняття усього світу. Цим і доповнюємо один одного от уже шість років.

- У ваших синів є розуміння, що батьки – зірки?

- Діти у повній мірі ще не усвідомлюють нашу діяльність, хоча знають, що мама і тато співають на сцені. Старший син Роман був на декількох концертах Олени. До мене ще на виступи не ходив, але коли буде фінал туру «Сонце» 25 травня у Києві, обов’язково його запрошу разом з мамою :) Роману тільки чотири роки буде, але вже видно, що він має гарне почуття ритму, може непогано інтонувати – музичні гени від мами і тата перейняв. Втім, навіть якщо він не схоче бути музикантом, я не буду настоювати, допоможу йому у тій справі, яка буде йому до душі. Ми з Оленою виховуємо дітей так, щоб завжди дослухатися до них. Це, як на мене, найголовніше у вихованні – приділяти максимум уваги і відчувати дитину.  Давати їй спробувати себе у різних сферах, дозволяти помилятися, спостерігати, що їй цікаво у житті, у чому вона успішна. А потім вже у цій сфері підтримувати.

- Ви закінчили Національну академію внутрішніх справ. Могли бути правоохоронцем?

- У всіх справах, якщо вони мені в кайф, я успішний, але у міліції навряд чи зміг би працювати. Я з дитинства захоплювався музикою. У шість років мама відвела мене грати на скрипці і з того все понеслось.

- Батьки завжди вас підтримували на творчому шляху?

- Так, адже саме вони з дитинства мене розвивали творчо. У старших класах, коли я вже почав збирати групу і це почало заважати школі, звичайно, було певне непорозуміння із мамою. І я її розумію: вона просто хотіла, щоб я закінчив школу з нормальними оцінками. Навряд чи на той момент вона могла точно сказати, що я буду заробляти музикою, що це буде справа мого життя. А вступити в університет, отримати вищу освіту – це потрібно було, тому у якийсь момент між нами були розбіжності, але я їх подолав. І школу, і університет нормально закінчив, і музиці не зрадив.

- У день вашого концерту виповнюється рік роботи нової поліції у Вінниці. Ваша думка: поліцейські справилися з надіями, які на них покладали?  

- Я оптимістично дивлюся на це, бо бачу, яких людей набирають. Принаймні, ті низові ланки, з якими я стикався декілька разів, непогано працюють. Головні скандали здебільшого навколо вищих керівників, які не відповідають морально-етичним якостям і були замішані у скандалах ще за часів Януковича. Але загалом стара міліція і нова поліція - це однозначно різні речі! І поступово, мені здається, ми вийдемо на непогану величину якості роботи і довіри народу до поліції. Не все так одразу! Хоча у мене самого були певні претензії. Торік буквально за шість годин до вильоту на гастролі у Америку я залишив припарковану машину. Хтось розвертався і прочесав мені весь бік – на автівці прямо видно було червону фарбу. Я викликав поліцію, щоб все задокументувати. Простояв, прочекав півтори години і поїхав ні з чим. Ніхто так і не приїхав. Щоб ви розуміли - це був центр Києва! Мені було дуже неприємно, але я це не афішував. Що дивно – через півтори години мені передзвонили і дуже вибачалися, що так сталося. А найобразливіше було те, що я бачив, як повз мене проїжджають поліцейські машини, але ніхто не зупиняється – їм, видно, навіть ніхто не передав. Ось така ситуація у мене була. Але я на цьому не акцентую увагу, все-таки бувають ексцеси виконавця і поліцейські не всесильні. Тому в цілому позитивно відношуся до нової поліції, до самого прагнення реформи того рудиментарного органу міліції, яка виникла ще після другої світової, як воєнізований орган. Людей після війни набирали з армії для контролю правопорядку, а потім так цей орган і залишився зі своїми внутрішніми правилами, які не завжди відповідали нормам права і моралі.

- Зараз всі активно обговорюють «Євробачення». Як вважаєте, доцільно проводити пісенний конкурс, коли триває війна?

- Для мене найдоцільніше - це той інформаційний вибух, який зробила Джамала, вигравши «Євробачення» і вдруге привізши його в Україну. Це ще раз доводить, що ми дуже співоча і талановита нація. Відмовлятися ми не мали права – це був би абсурд. Якщо вже їй вдалося вибороти перемогу, яку ми так хотіли, треба проводити конкурс на гідному рівні.

- Ще з часів Майдану ви активно займаєтеся волонтерською діяльністю. Ваші рідні, знайомі теж воювали на фронті на сході?

- Так, багато і друзів, і родичів. Зокрема, рідні брати моєї дружини Олени. Також родичі нашого клавішника Сергія Вусика із Кам’янця-Подільського ще в першій хвилі мобілізації пішли на схід у інженерно-саперній роті 72-ї бригади. Це близькі родичі, а скільки ще інших друзів той жах пройшли… Більшість призвали ще у першу, другу хвилі мобілізації. Звісно, хотілось підтримати хлопців, тому як на початку, так і зараз постійно курсують наші волонтерські екіпажі на схід. Час від часу за кермо нашого мікроавтобусу – «АТОмобілю», як ми його називаємо - сідаю я чи Сергій Вусик і відвозимо все, що потрібно. Крайню поїздку мали місяць тому. Нам прийшов великий вантаж з Чикаго і ми розвезли його у шість точок. В основному везли медицину, оптику, біноклі, приціли, теплі речі, вітаміни і смаколики - все, що замовляли наші солдати.

- Як ви ставитеся до нинішньої «вугільної блокади». Вона потрібна чи ні?

- Моя думка така: держава вже давно повинна була на законодавчому рівні обмежити або ввести прозорі й чіткі правила перетину вантажів лінії розмежування. Але цього не зробили, скоріше всього - в силу меркантильних інтересів певних зацікавлених осіб. Вугіллю «Антрацит», яке закуповується для декількох – я акцентую на цьому! – декількох ТЕЦ, що входять у групу СКМ, вже давно можна було знайти альтернативу. Так – дорожчу, але ми і так закуповуємо вугілля від терористів і бойовиків по ціні Роттердаму. Досить цинічно почало все видаватися, коли ця схема вскрилася за останні декілька тижнів. І незважаючи на те, що деякі неприємні мені політики заробляють собі політичні дивіденди на цій блокаді, суть її все ж вірна. У країні, де йде війна, не можуть існувати подвійні стандарти. Тут терористи збивають «Боїнг» та літак із 49 нашими військовими над Луганським аеропортом, а потім ми ведемо торгівлю з тими самими людьми, виправдовуючи це економічними інтересами. Хоча коли я отримую платіжку за тепло, я не бачу там своїх економічних інтересів. Я не розумію, чому це вугілля коштує стільки?! І так само я розумію, що холдинг Ахметова, незважаючи на те, що платить податки в українську казну, так само індульгує свою діяльність перед бойовиками, можливо, навіть абсолютно чорним налом. Тому моє ставлення таке: за 2 роки нічого не зроблено для того, щоб зменшити залежність від «Антрациту». Хоча відомо, що поляки пропонували за рік модернізувати ТЕЦ і почати використовувати газ і вугілля не антрацитної групи, якого у нас багатою. Але цього не зробили. Бо був конкретний фінансовий інтерес певної особи. Одна людина поставила в залежність всю державу! Більше того – через цей один фінансовий інтерес по суті ми маємо величезний розкол у суспільстві. Хоча я вам скажу: що б не писали у Facebook і ЗМІ, у Києві 90 % підтримують блокаду. Так, це жорстоко, так, це, можливо, принесе нам економічний певний негатив, але це рано чи пізно потрібно було зупиняти. І коли протиставляють цьому майбутню інтеграцію окупованих територій, то проблеми я не бачу. Якщо ми дійсно колись хочемо інтегрувати назад Донбас в Україну на своїх умовах – все розблокуємо без проблем. Логістику відновим.

- А ця інтеграція назад, по-вашому, дійсно можлива?

- Поки я не бачу, що це можливо. Весь цей мінський процес, як мінімум, у половину керується якимись псевдонадіями і псевдокатегоріями, на кшталт антитерористичної операції, а не війни. Мінський процес для мене досить дивний з самого початку. Єдине у чому я його розумію – це можливість перевести подих і набути сили українській армії та економіці. Але по суті найближчі рік-три я не уявляю можливою інтеграцію назад в український простір тих територій. З економічної точки зору все простіше, а от з психологічної – ідеологічної, це дуже важко. Дуже багато смертей і ненависті і з тієї, і з нашої сторони. Так багато загинуло людей, що і тут, і там поки що більшість не готова цього пробачати. Як нам жити разом далі, навіть я, як людина цивільна, толерантна і космополітична, не уявляю. Зрозуміло, що все одно рано чи пізно нам прийдеться знайти примирення, але я ставлю себе на місце тих батьків, жінок, братів, сестер, дітей, чиї рідні загинули там… І це десятки тисяч! Вони не в змозі просто взяти і вибачити, на все закрити очі. Саме тому інтеграції не просто на папері, як хочуть це бачити євробюрократи, а де факто, я собі не уявляю. Ми навіть вже який рік озброєння не можемо відвести! Кожен день одна і та ж новина: «Триває відведення важкої зброї…» Триває, але ніяк не виводиться. Тим більше, коли є Російська Федерація – сторона, зацікавлена у тому, щоб цей конфлікт не вщухав і більше того – розгорявся і на інших територіях України. Тому особисто я поки що не бачу, як можна інтегрувати Донбас назад в Україну.

- На ваш концерт ви запросили героїв АТО, їх родини та волонтерів з Вінниці…

- Ми завжди «за»! З радістю запрошуємо, коли до нас звертаються. Навіть коли зали продані, доставляємо стільці. Подарувати кілька годин гарних емоцій солдатам, які відстоювали наш з вами спокій – це класно! І, я вважаю, це повинні не тільки «Антитіла» робити, а й всі артисти.

Дякуємо за організацію інтерв’ю компанії «ВІННИЦЯКОНЦЕРТ». 

Фото з концерту – ЮріяБілошкурського.

Свій новий тур та альбом «Антитіла» назвали символічно - «Сонце». «Через музику веземо по країні у ці, м’яко кажучи, непрості часи тепло і світло, щось добре і позитивне – принаймні, на ці дві години», - говорить лідер гурту Тарас Тополя

Тарас Тополя: «Антитіла» – це те, на чому стоїть наш дуальний світ, це взаємодія між двома протилежностями: між добром і злом, чоловіком і жінкою, холодом і чимось гарячим, пустотою і матерією. Ми співаємо саме про це»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.