«Дивлюся на людину і читаю її, як книгу». Розповідь поета, який може писати про що завгодно

Фото з фейсбук-сторінки Євгена Юхниці

Його творчість поєднує в собі різнопланову тематику: вірші патріотичні, ліричні, виробничі, інтимна та любовна лірика. Євген Юхниця розповідає, що прагне донести читачам, що можна писати про все. В тому числі почав напрацьовувати виробничу поезію. Окрема тема — жіночі долі. 

— Ми на роботі проводимо більшість нашого життя, і там є все — еротика, кохання, інтриги, хитросплетіння, гумор, якісь вербальні відносини між начальством і підлеглими, між колегами жінками та чоловіками, — пояснює Євген Юхниця. — Не вивчена тема жінок, які йдуть на плаху заради кар’єри та майбутнього, ніхто не розповідає, скільки сил та енергії вони витрачають, щоб отримати якісь результати своєї роботи. Я дивлюся на людину і читаю, її як книгу. Кожна людина щось випромінює, потрібно лише вловити. Коли я пишу, я наче змальовую і розкриваю портрет героя. Насправді мені завжди було шкода жінок. Багато в мене творів з тим, як жінки марніють, їх не помічають. Наприклад жіночка заходить в ліфт, там вже стоять чоловіки. Вона так збадьорилася, бо вони на неї поглянули. Світ драми важливий, бо він стосується кожного.

« – Я сама за себе можу заплатити!, –

Зреагувала пані м’яко в магазині,

Та, у якої – чоловік спортивний, сильний,

Й шуткував, що оженивсь на тесті виднім!

…Знайомі поруч …вигуків не розуміли:

В її сім’ї є – й підприємливі й корисливі?

І переводилися ля́соньки на світер,

Який, супружнику та пані й не дивилась.

Як жіночки, супрюжжю звичні, й вдома – вмілі».

(20.02.21р.)

Перші спроби

Поет розповідає, що вперше усвідомив свою здатність до римування в дитинстві. В четвертому класі йому сподобалася дівчинка і на ходу він складав для неї куплети. Розвивати цей талант йому допомагали шкільні вчителі, хоча шкільний курс літератури теж мав свій, своєрідний вплив.  Оскільки вчився Євген у класі з математичним нахилом, часто чув насмішки від однокласників через своє захоплення поезією.

— Я народився в Жмеринці, не в центрі, а у віддаленій частині міста. Холодна хата, я один. Мама з ранку до ночі на роботі, батько працює недалеко, приходить на обід. В мене вівця, кури, свинка і городи — і я один. Зі мною не розмовляли лагідно, постійно кудись гнали, — згадує Євген Юхниця. — В шостому чи сьомому класі вчителька з літератури помітила моє захоплення і підкидала мені книжки, тоді вони були здебільшого про війну. І вона казала: «Женя, осторожно. Обращай внимание на творчество, все остальное пропускай». Вчився я в класі з математичним нахилом і коли мене однокласники помічали з книжками, то казали «Женя, ты что, идиот? Ты что, литературу учишь? Мы же математики». Тому я від всіх ховався.

«Твоя сукня, розрізами знизу.

Й хто з нас першим угледів кого́?

Ти була диама́нтовости́слою,

То́повий протокольний салон.

…Ми, поодаль …крок від колективу:

Я й спитав, чом активна й сумна?

…І струм в очі: «А ти, ти – щасливий?

Де ж ти був до сьогодні… Весна?..»

(07.02. 2021р.)

Розвал Союзу і виживання

Після школи Євген вчився в інституті, згодом призвали до армії. Саме в цей період літературу довелося відкласти до кращих часів. Поет згадує, що тоді були важкі часи і єдине завдання було — вижити.

— Всюди біднота, грошей немає. Я штани в когось позичу, в когось сорочку. Якось було прийшов на підробітки, вантажили на Вишневому цибулю. Нам за ніч мали заплатити 60 рублів на чотирьох. А дали лише по три рублі наступного ранку і ще й прогнали так грубо. Коли я завершив інститут, мав бажання вижити, — розповідає Євгеній Юхниця. —  Згодом я познайомився з жінкою, в яку закохався і на якій одружився. Мені не хотілося, щоб вона була бідною. Саме тому ми з нею домовилися, що я докладу всіх зусиль, аби ми жили, а не виживали.

Подорож до Індії та нове життя

— Тим часом в середині 90-х років поезія в мені клекотала. Мене відправили в Індію у довготривале відрядження і з того часу все й почалося… Там я був самотнім і зрозумів, що не можу не писати. Коли повернувся, мені робили зауваження, просили припинити… Тоді я почав писати тихенько. Вже починаючи з 2005-го року я вже практично не працював. Тоді було важко писати: пишеш російською — погано, пишеш українською — теж погано. Мовні баталії ніколи не припинялися, я був невизначений і втомлений весь час. В поетичному середовищі лише зовні все добре, а насправді все зовсім інакше, люди використовують один одного.

Індія стала для поета культурним шоком. Каже, що приїхав звідти просвітленим і кілька років потому людям матеріального складу було важко знайти з ним спільну мову.

— Казали, що я дивлюся повз них. Там надихнуло мене сонце і самі люди, розкіш та бідність межували. Бідних там багато і було цікаво, як вони виживають. Це все в них сприймається інакше, вони не переймаються через. Якби в мене, наприклад, тріснуло підвіконня, я б одразу побіг його лагодити. А вони не зважають на такі дрібниці, індуси намагаються бути щасливими і натхненими. Це проявляється навіть по відношенню до тварин. Там на базарах між рядами ходять слони, корови і ніхто нікого не штовхає, не намагається обігнати — в них все спокійно, розмірено, поступово, вони один одного чують.

Євген Юхниця зазначає, що саме там зрозумів, наскільки залежить від України.

— Ми можемо мігрувати, але територія, на якій ми народилися, залишиться в нас назавжди і в наших дітях. Це і є мистецтво.

«У тих, що з Америк, електробілів,

Десь по три-чотири ключів додаткових,

Лишають собі, про всяк випадків, дільні:

Як буде замовлення – й вмикала готова!», –

…Собі вихвалявся із ланцюжком в золоті

Якийсь о́чебі́ючий пан з наколками.

Його – хто обходив, а хто прислухався –

З володарів транспортних засобів ласих.

...А Сонце, то, наче – у спалах, то гасло.

(21.02.21р.)

Мистецтво на німецький лад

Євген Юхниця розповідає, що кожна творча людина вловлює ідеї, запахи, характери за будь-яких обставин, навіть в хаосі. Так само і він — пише, занотовує всі цікаві думки.

— Буває так, що людина чимось займається, зупиняється, бере чернетку і щось собі нотує чи замальовує, а потім повертається до цього. Я абсолютний жайворонок, прокидаюся рано і в першій половині дня працюю творчо. Коли я був у Німеччині, мені підказали цікаву річ. Що таке творчість, на їхню думку? Це коли ти вивчаєш матчастину, отримуєш якесь завдання і зі знаннями його опрацьовуєш. Тобто, чим більше ти знаєш — тим краще працює твій мозок!

Разом з тим, поет зізнається, що йому дуже подобається писати на замовлення людям у приватні колекції. Доводиться вдивлятися в оточення, в людей, в ситуацію, щоб прожити всі від «а» до «я» і… видати. Ділиться з нами своїм секретом знайомства з людьми.

— А якщо не прожив — то й написати не вдасться, або вдасться, але не щиро. Бо як писати про те, що не знаєш? — риторично запитує пан Євгеній. — Колись я їздив по селах України, лишав машину і йшов влаштовуватися на роботу — порубати дрова, наприклад. Так ось, я влаштовувався на кілька годин — хтось давав там якусь платню, хтось годував вечерею. Важливо для мене було опинитися в родині. Це такий матеріал, який під ногами не валяється. Люди від тебе не ховаються, не знаю, ким вони там мене вважали, але вони собі жили, вони себе проявляли: сварилися, сперечалися, обговорювали хатні справи, готували їсти чи поралися по господарству. Чим глибше ти дивишся, тим дрібніші деталі ти помічаєш.

…Зараз Євген Юхниця перебирає всі свої творчі напрацювання попередніх років і «сортує» їх за тематичним спрямуванням. Планує видати ще кілька поетичних збірок про життя й радіє, що має сили й час, щоб займатися тим, що любить.

Читайте також:

«Монетки», брязкальця та свищики. Як вінницький кераміст модернізує гончарне мистецтво

Чемпіонка світу з візажу: історія вінничанки, яка покинула роботу бухгалтера і здійснила мрію

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.