Про фронт без гриму та жіноче серце, що не зламалося: ветеранка Тетяна Чудновець видала книгу про війну
- Тетяна Чудновець, ветеранка з позивним «Подоляночка», видала книгу, що болить і лікує водночас.
- У ній про те, що не показують у новинах: справжня війна, відвертий біль і любов, що витримує все.
- Чому жінку називають незламною? І як слово стало для Тетяни способом зцілення?
Жінка, яка пройшла війну та знає, як звучить тиша після бою, — так можна охарактеризувати Тетяну Чудновець, ветеранку з Вінниччини, більш відому побратимам за позивним «Подоляночка».
Вона — військова, волонтерка, письменниця і мама, яка кожен день живе з молитвою за сина, що захищає Україну від окупантів понад десять років.
— Я не буду кричати, що я — мати героя. Бо яка різниця, скільки медалей на грудях у того, за кого ти щодня молишся, щоб він просто вижив? Я не хочу слави. Я хочу дихати, коли він відповідає на дзвінок. Хочу радіти за нього. Знати, що він щасливий, — каже Тетяна.
Тетяна Чудновець поєднує в собі силу воїна і ніжність матері, психологині, письменниці. Мама трьох дітей, учасниця бойових дій, що пройшла кілька пекельних ротацій на Світлодарській дузі, тепер допомагає іншим ветеранам знайти спокій після війни.
Її життя — це історія про службу, втрати і зради, про любов, віру й відродження. Про те, що навіть після найтемнішої ночі сходить світанок.
Від окопів до психологічного кабінету
Свій шлях до війська Тетяна розпочала з волонтерства. У 2014 році, коли її син та чоловік пішли обороняти рідну країну, вона активно допомагала військовим, збираючи необхідне для фронту. Згодом вирішила приєднатися до них — і добровільно стала до лав Збройних сил України.
— Коли я підписала контракт, у мене на руках було дві донечки, найменшій лише три роки. А чоловік із сином уже понад два роки воювали «на нулі». Тому я, як ніхто, знаю, наскільки війна змінює людські долі, — пригадує жінка. — Чотири місяці я була в тиловій службі, а вже потім стала стрільцем штурмової роти. В мене було дві бойові ротації. Перша — за Горлівкою у селах Травневе, Гладосове, Зайцеве. А друга — за Попасною в посадці за селом Новозванівка.
На передовій Тетяна прослужила майже два роки. Разом із побратимами ходила на бойові чергування, пережила обстріли, бачила, як поряд із нею падають кулі. Тоді, каже, не думала про наслідки — просто робила те, що вважала своїм обов’язком.
— Коли повернулась і почала занурюватись у світ «дембелів», усвідомила, що не лише на фронті, а й тут роботи непочатий край, — говорить Тетяна.
Саме тому жінка вирішила отримати психологічну освіту, щоб допомагати тим, хто, як і вона, пройшов крізь війну.
Психологиня з позивним «Подоляночка»
Сьогодні Тетяна Чудновець працює фахівчинею з супроводу ветеранів війни та демобілізованих у Центрі надання соціальних послуг Махнівської сільської ради. Вона надає психологічну підтримку військовим і їхнім родинам.
Її підхід — це розуміння без осуду, підтримка без зайвих слів, допомога тим, хто навчився мовчати про біль.
— Неважливо, скільки було ротацій, людина ніколи не буде такою, як раніше. Але це не кінець. Це новий етап, у якому треба вчитись жити знову, — каже вона.
Психологічна робота для Тетяни Чудновець — це не просто професія, а спосіб зцілення самої себе.
— Мені також буває непросто. Коли ми з ветераном розбираємо його біль, мене теж «відпускає». Це взаємна терапія, — говорить Тетяна.
Коли допомога — справа серця
Тетяна працює як із ветеранами, так і з їхніми родинами. Часто з дітьми.
— Ми вчимося спілкуватись заново, шукати точки розуміння. Бо війна торкається не лише тих, хто тримав зброю, а й тих, хто чекав удома, — говорить жінка.
Вона з болем згадує, як не раз отримувала дзвінки від побратимів у розпачі:
— Телефонують посеред ночі й кажуть: «Скажіть терміново, що робити, бо зараз щось із собою зроблю». У такі моменти намагаюся стабілізувати, підтримати, домовитись про зустріч або скерувати на гарячу лінію. Бо жодне життя не варте того, щоб його втратити через біль.
Особливо цінною для неї стала історія сина, який після чотирьох років на фронті сам звернувся по психологічну допомогу.
— Я пишаюсь цим. Бо не кожен має силу визнати, що потребує підтримки. Він звернувся до моєї колеги, і це лише підтвердило, наскільки важливою є своєчасна допомога, — додає ветеранка.
«Подоляночка. Незломима»: книга, що лікує
Першою виданою роботою письменниці стала книга «Притаманна» (2016). У ній авторка описала своє дитинство та долю свого дідуся, який пройшов сталінські табори. Ця книга заклала основу її літературного стилю — чесного, глибокого, без прикрас, але з великим серцем.
У 2024 році Тетяна представила збірку військової прози «Маленький жовтий екскаватор», яку презентувала на Київському книжковому арсеналі. У ній — історії про війну, розказані зсередини, з точки зору людини, що знає, як пахне дим після обстрілу і як виглядає справжня мужність.
А вже у серпні 2025 року світ побачила її нова книга — «Подоляночка. Незломима». Це автобіографічна історія жінки, яка добровільно стала до лав Збройних сил України. Героїня розповідає про службу, втрати побратимів і про те, як знайти сили любити життя після найважчих випробувань.
Тетяна Чудновець так презентувала свою книгу:
«Подоляночка. Незломима» — це книга про те, чого не показують у новинах.
Про фронт, де немає гриму — тільки піт, пил і порох.
Про жінку, яка не просила жалю. Яка воювала, вижила і написала.
Про батальйон «Донбас». Про «Правий Сектор».
Це не тільки історія про війну. Але й не лише про неї — а ще про ніжність, дружбу, біль і велике кохання. І зраду.
Це про те, як зберегти себе там, де все летить у прірву.
Про вибір. Про втрати. Про силу. Про любов, яку навіть війна не знищує».
Для самої авторки написання цієї книги стало способом пережити травму війни — своєрідною терапією через слово.
— Я завжди залишаю місце для надії. Бо навіть у найтемніший час саме надія рятує, — зізнається Чудновець.
«Подоляночка. Незломима» — це відверта сповідь, що одночасно болить і лікує. Її сторінки — про втрату, про силу, про жіноче серце, яке вміє любити навіть після бурі. Вона змушує читача замислитися, але водночас дарує світло — бо написана не про смерть, а про життя, яке продовжується попри все.
Свій роман авторка вже презентувала на книжковому фестивалі у Вінниці, а також у українському домі в іспанському місті Аліканте, де зібрала чимало читачів, для яких ця книга стала підтримкою і натхненням.
Сьогодні Тетяна Чудновець продовжує свою місію — бути поруч із тими, хто повернувся з війни, допомагати їм віднайти спокій і віру в себе. Вона вірить, що слово може лікувати не гірше за ліки, а щирість — відновлювати там, де здається, що вже нічого не залишилось.
Історія Тетяни Чудновець — це приклад незламності та людяності жінки, яка пройшла крізь війну, але не втратила любові до життя. І це нагадування нам усім: герої живуть не лише на фронті. Вони — серед нас.
Нещодавно BBC News Україна оголосила списки літературної премії «Книга року BBC-2025» у трьох категоріях: Книга року BBC, Книга року BBC – Есеїстика та Дитяча книга року BBC. До них увійшло 41 видання, з яких журі згодом сформує короткі списки. Переможців у кожній номінації оголосять у грудні.
Кожен лауреат отримає винагороду — 1000 фунтів стерлінгів у гривневому еквіваленті (зараз це трохи більше 55 000 грн).
Серед номінантів — і роман Тетяни Чудновець «Подоляночка. Незломима», який претендує на звання Книги року BBC-2025. Переможців премії назвуть у грудні цього року.
Читайте також:
Для двох садочків збудували сучасне укриття. Скільки витратили і де ще будують?
«Три історії — три мужніх серця»: у Вінниці відбудеться вечір пам’яті загиблих Героїв
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
