Виникнення права займало цілі епохи. Суспільству, яке жило за звичаєм, не вистачало захисту, тому поступово вводились права різноманітного характеру, які захищали інтереси людей від неконтрольованого, несправедливого свавілля. Право – це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості. Тобто, по самій своїй суті Право виникло раніше чим Закон.

Основним Законом України визначено: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Сучасним стовпом забезпечення, ефективного визнання і додержання прав є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенція), яка підписана урядом держав – членів Ради Європи 04 листопада 1950 року та ратифікована Україною 17 липня 1997 року.

Так, статтею 6 Конвенції встановлено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення крім інших прав має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя. Право на професійну правничу допомогу та на вільний вибір захисника своїх прав продубльовано у статті 59 Конституції України.

Але, 07 жовтня 2014 року у Кримінальному процесуальному кодексі України (надалі – КПК), на мою думку в порушення зазначеної вище Конвенції та норм Конституцій України, з’являється глава 24¹ під назвою “особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень”, яку в народі назвали – заочне засудження. Як зазначають різні вітчизняні експерти, метою запровадження заочного розгляду є повернення в Україну із закордонних рахунків коштів, отриманих злочинних шляхом. Тобто, раніше, якщо підозрюваний переховувався від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме це було підставою для зупинення досудового розслідування. Після набрання чинності змін до КПК (глави 24¹) щодо злочинів визначених ст. 297¹ законом дозволено спеціальне досудове розслідування, яке здійснюється на підставі ухвали слідчого судді.

Хочу звернути увагу, що у списку злочинів є особливо тяжкі злочини за які санкцією передбачена найвища міра покарання – довічне позбавлення волі. До-речі, це суперечить одній з вимог Європейського суду щодо інституту заочного розгляду. Європейці наголосили, що такий інститут має використовуватись лише щодо справ про злочини невеликої тяжкості. Але, для наших політиканів вимоги від Страсбурга не є константою, вони роблять все що їм заманеться.

Таким чином, представники влади вирішили без людини його судити і визначати винний він чи ні, у вчиненні ним кримінального правопорушення, тобто фактично позбавили громадянина права на захист себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд. Враховуючи стан вітчизняної правоохоронної системи та судової влади ми прекрасно розуміємо, як буде здійснюватись досудове розслідування у цих кримінальних провадженнях і які вироки будуть прийматися. За відсутності простої змагальності ми отримаємо на виході беззаконня. 

Законотворці просто перекреслили основні засади кримінального провадження такі як: верховенство права, законність, рівність перед законом та судом, повага до людської гідності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, змагальність сторін тощо. Їхні Дії можливо оцінити як правове збочення тому, що рано чи пізно ці зміни будуть визнані неконституційними і скасовані. Замість того щоб впроваджувати дійсні реформи у судовій та правоохоронній сфері вони займаються тупим цинічним популізмом. Проблема в тому, що цей безкарний популізм переростає в таке ганебне явище як позбавлення прав людини, що у європейському середовищі суворо засуджується. Виникає логічне запитання до політиків: який напрямок Держави – європейські цінності чи феодалізм?