«Вові потрібна трансплантація»: історія родини Криворучко, яка бореться з лімфомою

Діана КОЛНОГУЗОВА

Вінничанину Володимиру Криворучко діагностували лімфому Ходжкіна. Фото для матеріалу надала дружина Марія

Лімфому у вінничанина Володимира Криворучко виявили на третій стадії. Чоловік звернувся до лікаря після того, як перехворів грипом у 2019 році, і так дізнався про діагноз.
За цей час чоловік переніс багато курсів хіміотерапії, складні операції та пересадку кісткового мозку. Вдалося навіть досягнути стану ремісії, але через ковід стан чоловіка призвів до нового рецидиву.
Щоб остаточно вилікуватися, Володимиру потрібне лікування у Туреччині —
ще одна трансплантація. Його родина просить про допомогу та сподівається на краще.

Марія та Володимир Криворучко у шлюбі вже 15 років, два роки пара пліч-о-пліч бореться з важкою недугою. Марія Криворучко розповідає, що наприкінці 2018 року чоловік та дочка перехворіли на ГРВІ.

— В обох була висока температура, але ніби перехворіли, все в порядку. Єдине, на що звернули тоді увагу, це те, що на шиї у Володі збільшився лімфовузол і нікуди не дівався. Сімейний лікар попередив, що після хвороби це нормально, але через місяць-два він не зменшився і ми почали обстежуватися, — згадує Марія. — Виявилося, що це лімфома третьої стадії і таких збільшених вузлів в ного по всьому тілу є багато, вони наче виноград.

Запалені лімфовузли не боліли, просто собі були. Марія зазначає, що лімфома — дуже підступна хвороба і на перших стадіях взагалі себе не проявляє.

— Вова почувався втомленим, але ж хто не втомлюється? Коли лікар почав розпитувати, то виявилося, що симптоми були, але вони настільки незначні, що на них ніхто навіть не звертав уваги. Втомився — значить наробився, — зазначає Марія.

Лікувати чоловіка почали у вінницькому онкодиспансері з березня 2019 року по вересень. Оскільки організм Володимира фактично не реагував на лікування, родина звернулася за консультацією у Київський інститут раку — випадок справді виявився важким. Володимиру Криворучко запропонували трансплантацію кісткового мозку, але до неї потрібно було готуватися.

— Рекомендації надавав Київ, а лікували нас уже тут, у Вінниці. Підготовка полягала у чотирьох курсах хіміотерапії, вона переноситься досить важко. В 2020-му році у січні в Києві зібрали його стовбурові клітини, дуже болюча процедура — їх відбирають та заморожують, поки пацієнт не досягне стану ремісії. Саме в цьому випадку робиться пересадка власного кісткового мозку, — каже Марія Криворучко. — В січні він досягнув цього стану, але враховуючи те, що у Києві дуже велика черга, в стерильний бокс на таку процедуру ми змогли потрапити лише в березні. Тобто два місяці ми просто провели в очікуванні без лікування. Вже коли потрапили туди, нас ще раз обстежили і виявилося, що знову стався рецидив.

Володимира разом з дружиною відпустили з лікарні — потрібно було знову проходити імунотерапію і досягнути стану ремісії.

— Це була вже третя хімія, з високою температурою, нудотою, блюванням, болями. Онкохворі розуміють цей стан. Я була завжди з ним. В нас була хороша лікарка, яка постійно йшла нам на зустріч, їй така ситуація була незнайома і вона, хоч боялася, але виконувала всі рекомендації київського лікаря. Нам просто було б важко кататися туди-сюди, тому ми отримали направлення і робили все необхідне у Вінниці, — пояснює жінка.

З березня по червень Володимира пролікували і вже у липні 2020-го року йому зробили пересадку кісткового мозку власних клітин у Київському центрі трансплантації кісткового мозку.

— Все пройшло успішно, Вова переніс її гарно, виписали нас вчасно. Лікарі казала, що зважаючи на його вік та кількість хіміотерапії, все проходить дуже добре і без ускладнень. Ми повернулися додому і до січня 2021-го року все було непогано, оздоровлення поступово тривало і з кожним днем він все краще себе почував. А в січні знову почалася підвищуватися температура, він переніс коронавірус і, можливо, це стало причиною чергового рецидиву. Лікарі нам ще пояснити не можуть, бо ковід до кінця не вивчений, — розповідає Марія.

Знову рецидив

Тиждень тому Володимира знову обстежували: стався рецидив. Марія говорить, що підозрювала це. Лікарі запропонували варіант лікування за кордоном. Тепер трансплантація донорського кісткового мозку в Туреччині для родини Криворучко стала великою надією.

— Я багато читала про цей діагноз, але гнала думку про рецидив. Розпач був страшенний, але чоловік мене заспокоював. В нас є чітка взаємозалежність, якщо в розпачі я, то в розпачі і він. А якщо він бачить, що я шукаю варіанти виходу і не втрачаю надію, то й він теж сподівається. Руки я не опускаю, змушена дзвонити друзям, знайомим і просити про допомогу. Адже вирішення цієї проблеми є, шкода тільки, що не в Україні, — ділиться Марія. — У нас тільки починають збирати банк донорів, але це не скоро реалізується повномасштабно. Щоб ви розуміли, елементарне обстеження, якого потребує мій чоловік — це «Пет-КТ», таких апаратів є лише три в Україні і на них черга розписана на кілька місяців наперед.

Лікування в Туреччині

Марія сподівається, що операцію в Туреччині оплатить держава. Але для цього потрібно знову досягнути стану ремісії. Зараз родина поступово збирає пакет необхідних документів і планують проходити терапію — за цим стоїть чергова хіміотерапія та лікування дорогими препаратами.

— До цього часу ми якось тягнулися, справлялися, але зараз стоїть питання за саму трансплантацію. Якщо держава оплатить операцію, то перебування в іншій країні, додаткові ліки, харчування, проживання потрібно нам підтягувати, за власний кошт, — каже Марія.

В минулу середу Володимира знову прооперували. Його дружина пояснює, що хвороба може мутувати і зараз потрібно підтвердити діагноз.

— Перед тим, як почати новий курс лікування, потрібно підтвердити діагноз. Лімфома дуже підступна хвороба, може мутувати і стати лімфомою іншого виду, а таких є понад 80. З понеділка почнеться діагностика і ми зараз в режимі очікування. Якщо лімфома та сама, то почнемо лікування і будемо подавати документи на МОЗ.

Марія сподівається, що в Міністерстві охорони здоров’я все ж виділять кошти на операцію її чоловіка. Але медичними препаратами для лікування держава, на жаль, не забезпечує.

— Нам назначили дороговартісні препарати.. Кожних два тижні на це йде півтори тисячі доларів, а «відкапувати» його треба мінімум шість курсів. Статистика і лікарі кажуть, що цього вистачить, хоча комусь потрібно дев’ять, а комусь 12 курсів — все дуже індивідуально. А ті препарати, які заливають в онкодиспансері, він не витримує фізично, там страшенна хімія, яка руйнує організм, і все одужання просто сходить нанівець, — каже Марія.

За словами жінки, близько десяти тисяч доларів їм необхідно лише на медичні препарати.

— З відгуків людей, які пройшли цю процедуру, потрібно мати ще додатково 20 тисяч доларів на додаткові витрати там, в Туреччині. Якщо виникають ускладнення зі здоров’ям, які лікарі не пов’язують з лімфомою, то лікування йде за власний рахунок. Тобто нам треба трохи більше тридцяти тисяч доларів. Ми дуже сильно сподіваємося на державу, щоб вона оплатила операцію, — зазначає вона.

Марія також багато спілкувалася з людьми, які лікувалися за кордоном за рахунок держави. З їх досвіду знає, що держава може затримати оплату на півроку, а комусь розглядають документи впродовж місяця.

— В принципі, зараз початок року, є шанс, що в бюджеті є трохи грошей. Якби був кінець року, це було б малоймовірніше. Я маю таку надію, тримаю її в серці, що нам дадуть зелене світло, а ми за той час підлікуємося, — каже Марія.

Обов’язкова умова турецької клініки — їхати з супроводжуючим, сам пацієнт не впорається в іншій країні.

— Дочку залишимо у моєї сестри, бо з собою не можемо її взяти, не потрібно дівчинці це все бачити. Лікування в Туреччині може затягнутися від трьох місяців до півроку. Три місяці — гарантований термін перебування, все залежить від самопочуття пацієнта і від того, чи будуть готові лікарі його відпустити додому, — каже Марія.

Зараз жінці доводиться поєднувати роботу, побут, виховання дитини та догляд за чоловіком. Марія працює інспектором паспортного столу і каже, що не працювати не може собі дозволити. Зізнається, що колеги з роботи, родичі та друзі відгукувалися і допомагали протягом всього часу.

— Після того, як ми вперше почули про діагноз, ми фінансово були до цього готові, продали автомобіль і намагалися справлятися. Зараз ми відчуваємо, що фінансову сторону лікування в Туреччині не потягнемо, — зізнається Марія. — На роботі в мене лояльне керівництво, коли, наприклад, Вова в лікарні і мені треба бути поруч з ним, я намагаюся помінятися з кимось з колег, інколи беру відпустку за свій рахунок. Тобто, я не втратила роботу, продовжую працювати. Так само він, коли його стан покращився, теж намагався працювати, в силу своїх можливостей. Вова теж намагався допомогти, але здоров’я не вистачає. Він закінчив політех свого часу, за освітою інженер, багатопрофільний спеціаліст.

Якщо ви маєте змогу та бажання допомогти Володимиру одужати, перекажіть будь-яку зручну для вас суму. Ось реквізити картки ПриватБанку: