Рідкісні світлини Хмільника. Яким було місто та його мешканці понад сто років тому

Фото у матеріалі: fb.com/vinnytsiamuseum

• Першу письмову згадку про Хмільник можна знайти ще в джерелах XIV століття. 
• Місто встигло побувати у складі Великого князівства Литовського, Королівства Польського і Російської імперії.
• Що ще відомо про Хмільник, його жителів та їхній життєвий уклад?

Вінницький обласний краєзнавчий музей підготував розповідь у світлинах і поштівках про місто Хмільник. Це, маємо зазначити, вже 10 ювілейний випуск у рамках їхнього online-проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року».

А подорож у минуле інших міст Вінниччини можна здійснити, прочитавши попередні матеріали:

• «Привіт з минулого»: вінницький краєзнавчий музей анонсував новий online-проєкт
• Екскурс у минуле триває: краєзнавчий музей презентував старовинні світлини Гайсина
• Історія у світлинах: що відомо про Літин 100-річної давнини і його мешканців?
• Історія Липовця у світлинах і поштівках. Яким було місто понад 100 років тому?
• Важливий освітній і промислово-торговий центр. Яким ще був Бар понад 100 років тому?
• Від станції до безповітового міста: що відомо про Жмеринку кінця ХІХ—початку ХХ століття?
• Земські лікарні, навчальні заклади й фотосалони: продовження історії Жмеринки до 1917 року

Хмільник до ХІХ століття

«Старовинне місто з багатою історією, вперше згадується у письмових джерелах XIV століття, — читаємо на facebook-сторінці Вінницького обласного краєзнавчого музею. — Перебувало у складі Великого князівства Литовського, в 1434 році відійшло до Королівства Польського, де адміністративно належало до Подільського воєводства і стало центром староства. В 1448-му Хмільник отримав магдебурзьке право».

Як розповідають далі дослідники, у 1534 році у місті зміцнили замок, який найімовірніше побудували ще у  XV столітті, та обнесли його валом.

«Канал, прокладений між Південним Бугом і його притокою Пастушою, надавав Хмільнику острівного положення, — пояснюють вони. —  Із розростанням осади цю частину стали називати «Старе місто» або «Старий базар» (з огляду на ринкову площу). Вона з’єднувалася з іншими частинами трьома мостами».

Коли Російська імперії анексувала Поділля, Хмільник перетворився на повітовий центр  Брацлавського намісництва. 

«Однак із запровадженням губернського устрою, хоч і зберіг статус міста, був «залишений поза штатом і приписаний до Літинського повіту». Саме з таким формулюванням він фігурує в назві фіксаційного плану 1798 року», — додають на сторінці музею.

Згадки відомих мандрівників

Наприкінці ХІХ століття у Хмільнику побували відомі постаті того часу й завдяки їхнім спогадам зараз можна яскраво уявити, яким же було тоді місто.

«У 1885 році до Хмільника завітали під час мандрівки Поділлям літератор Едвард Хлопіцький і художник Влодзімєж Замараєв. Замараєв замалював частину острівного середмістя з вежею і костьолом — ймовірно, найживописнішу, адже на початку 1870-х років схожий ракурс обрав для своєї акварелі Наполеон Орда, — повідомляють дослідники. — Едвард Хлопіцький присвятив місту невеличкий, але вельми цікавий фрагмент у своїх спогадах «Від Случі до Бугу: картки з подорожі», опублікованих у 1887 році з ілюстраціями його товариша. Зокрема, мемуарист зазначив, що у Хмільнику «недоліки кулінарних вигод» у єврейському заїзді «компенсувалися досить багатим матеріалом на ниві літературних і малярських студій». Особливо детально він описав своє спілкування із селянською родиною Климчуків, яка мешкала на околиці Хмільника і в оселю якої вони випадково зайшли, щоб запалити цигарку».  

Хто і як жив у місті?

Відомо, що у ХІХ–на початку ХХ століття  Хмільник мав статус безповітового міста. Населення, починаючи з 1861-го і до 1913-го років зросло з 7 081 до 19 095 осіб.

Дослідники пропонують детальніше розглянути, яким був національний склад міста у 1910-му:

• 10 тисяч 897 — євреїв;
• 6 тисяч 926 — українців і росіян;
• 520 — поляків;
• 23 — татар і турків;
• 15 — німців.

«У 1910 році в місті було 64 вулиці і провулки (близько половини з них забруковані), розташовані на 869 десятинах. З 2 120 житлових будинків лише 95 були кам’яними і цегляними, 1 870 — дерев’яними, 132 — «півкам’яними» і 23 — глинобитними. 1 025 будинків мали солом’яну покрівлю, — інформують у музеї. — За висловом Юхима Сіцінського, «у фабрично-промисловому відношенні» Хмільник не являв собою «нічого видатного». На рубежі ХІХ і ХХ століття тут існували винокурня, миловарня, броварня, черепичний завод і кілька цегелень. У 1909 році вже було 22 підприємства, на яких працювало загалом 72 особи, і 67 ремісничих закладів, що забезпечували роботою ще 173 людини. Цього часу Подільський губернський статистичний комітет нарахував у місті дев’ять заїжджих дворів, три трактири і 15 корчем. У Хмільнику відбувалися 12 річних ярмарків та раз на два тижні базар (по четвергах)». 

І хоч тут з 1893 року діяло міське спрощене громадське управління, все ж соціальна інфраструктура Хмільника розвивалась справді повільно.

«У місті була земська лікарня на 15 ліжок та одна єврейська на шість ліжок, п’ять аптек і три аптекарських магазини. Освітня мережа включала тільки початкові навчальні заклади: три церковнопарафіяльні школи та міністерське двокласне, з 1909 року — чотирикласне міське училище, в якому 1910 році навчалося 180 хлопчиків і 60 дівчаток, — повідомляють вони далі. — Городяни користувалися водою з криниць і Південного Бугу. Нечистоти вивозилися на міські поля за розпорядженням міського управління. На 1910 рік місто освітлювали тільки 10 ліхтарів, однак звернемо вашу увагу, що вони були гасово-розжарювальними: гас, змішаний із повітрям, під тиском подавався до пальника, де розжарював металеву сітку. Щоб їх запалити чи загасити, ліхтарнику не потрібно було носити із собою драбину. Він опускав ліхтар, закріплений на стовпі за допомогою кронштейну і дроту, донизу, запалював вогник і накачував повітря. Ліхтар із шумом спалахував яскравим білим світлом, майже у 10 разів сильнішим, ніж звичайний гасовий. Навіть електричні ліхтарі поступалися їм за яскравістю. Принагідно зазначимо, що гасово-розжарювальні ліхтарі використовувалися в деяких містах до 1930-х років».   

Трішки про самі поштівки і світлини

У краєзнавчому музеї зазначають, що поштових листівок із краєвидами Хмільника, а також  світлин його мешканців кінця ХІХ–початку ХХ століття існує досить мало.

«Хоча нам відомі кілька фотографів, які в цей період працювали в місті: Віталій Воюцький (також власник фотоательє у Жмеринці), Хаїм Гольденберг, К. Т. Степенський (?), Северин Станкевич, — додають дослідники нашого краю. — Один із хмільницьких фотографів зробив чудову світлину українського аматорського театрального колективу. Можемо припустити, що він виступав у Народному домі, який на початку ХХ століття відкрився у Хмільнику. Штамп на звороті містить інформацію: «Художня фотографія. Хмільник Подільської губ.» і прізвище фотографа (на жаль, не розбірливо)».

Слідкувати за оновленням віртуальної експозиції і подорожувати минулим рідного краю, нагадаємо, можна на facebook-сторінці Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Читайте також:

Понад 250 кілометрів Camino Podolico: коли вінничани зможуть подолати Подільський шлях святого Якова

Усе для відродження традицій барської кераміки: на Вінниччині готуються презентувати 3D-музей

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.