"Імперія Кішека" вже п’ять років без Віктора Кішека

Два постріли у центрі Вінниці Те, як його вбили, свідчить лише про одне - демонстрацію сили. Стріляли в голову, просто біля офісу, біля його джипа, і головне - у всіх на очах. Потім тодішній міський голова Олександр Домбровський назве смерть депутата "викликом усім нам": - Це виклик спокою і владі міста, тому що Віктор завжди був дуже компромісною людиною. Сказати, що лежить в основі цього, я не можу і не знаю. То є справа правоохоронних органів. Але те, що ми втратили одного з найкращих підприємців Вінниці, одного з найперспективніших депутатів міської ради, який допомагав людям, це однозначно. І сьогодні єдине, що залишається, - сконцентруватися. Але "сконцентруватися" було замало. Уже минуло п'ять років після вбивства, а міліція і досі аналізує вилучені речові докази, зокрема, пістолет "Люгер", із якого вбили, і дві дев’ятиміліметрові гільзи. До речі, у липні цього року справу Кішека із прокуратури передали в УМВС, - згідно з новим законодавством, її розслідують в міліції. За словами керівництва вінницької міліції, напрацювання у справі замовного вбивства є, от тільки говорити про це не хочуть, кажуть, зарано. Тоді, у 2002 році від правоохоронців чекали багато, тільки з районiв залучили триста мiлiцiонерiв, у Вінницю приїхали і фахівці зі столиці. Усі шукали виконавця і вираховували замовника вбивства, вивчали кожну останню хвилину життя Віктора Петровича. ... Того дня він працював допізна в офісі. Його дружина Алла була у підвалі їхнього кафе напроти - у "Манхеттені". Закінчивши справи, чоловік збирався їхати додому. Коли вийшов і попрямував до свого джипа, до нього підійшов високий хлопець - на вигляд 25-30 років, одягнений у сині штани та куртку, на голові блайзер із написом "Адідас". Він витягнув із кишені пістолет і вистрелив у Віктора Кішека. Стріляв він на відстані витягнутої руки - одна куля пройшла через потилицю, другий постріл - контрольний. Сховав пістолет і пішов у бік поштамту, сів у "Форд-Сієру", автомобільний номер Е 82-05 ВІ, принаймні так розповідали свідки. Кiлер спокiйно перейшов на протилежний бiк вулицi i щез у темрявi за поштамтом. Тривало все це п'ять хвилин - із 22.35 до 22.40. Через дві хвилини приїхала "швидка"... Сценарій вбивства нагадує традиційну "заказуху", якби не нетипові дії кілера - він не викинув зброю. Затримати вбивцю не вдалося й досі. Не допоміг і виклик із відпустки тодішнього начальника вінницької міліції Валерія Бевза, а тим більше присутність мера та кількох міських депутатів біля джипа Віктора Кішека... "Замовити власного чоловiка, коли я при живому мала бiльше?!" "Про якiсь кримiнальнi розбірки в цьому випадку мови бути не може, - повідомляв тодішній заступник прокурора Вiнницької областi Олександр Галкiн. - Вiдомо, що Кiшек не мав стосунку до кримiнальних угруповань. Перша i головна версiя, на нашу думку, пов'язана з його комерцiйною дiяльнiстю. Хоча ми не можемо виключати й iншi рядовi робочi версiї, - наприклад, неприязнi стосунки з ким-небудь". Мине кілька тижнів, і на сесiї мiської ради Анатолiй Ворона, заступник голови мiської ради, назве три версiї вбивства депутата. Перша - убивство з корисливих мотивiв, друга - стрiляв психічнохворий, а третя - помста з ревнощiв. А через два місяці його вдова Алла Іванівна спробує спростувати абсурдність версiї, що саме дружинi було вигiдне вбивство Віктора Петровича. - Я, як усi, думаю, що це йде вiд електротехнiчного заводу. Комусь цей завод перекривав кисень. Щось нове завжди перекриває старе... При купiвлi погроз не було, хоча я чогось можу не знати, - розповідала Алла Іванівна в інтерв'ю (щоправда, скільки він їм коштував, так і не сказала). - Вiктор був достатньо потайною людиною, може, і були дзвiнки, якiсь погрози, але вiн нiколи про це не говорив. Чоловік із конфлiкту завжди старався виходити, щоб i вам, i нам було добре. Тi, хто його замовили, прекрасно розумiли, що вбивство - єдиний спосiб вирiшити своє питання. Очевидно, вони не змогли домовитись. Я не думаю, що так просто, нi з того, нi сього вбили людину. У газетах пишуть, розповсюджують по мiсту чутки, що я все продаю... Якщо людина таке говорить, значить, вона не думає. Ну, посудiть самi - замовити власного чоловiка, коли я при живому мала бiльше, нiж матиму пiсля його смертi, погодьтесь. А той факт, що будуть дiлити все майно мiж всiма спадкоємцями? Навiть із цього боку... Навiщо менi дiтей залишати без батька? Усе це плiтки, людям треба про щось говорити". А говорити і ділити було що. Навіть попри те, що Алла Іванівна запевняла, що із чоловіком розлучатися не збиралися: "Такими розмовами дехто тільки намагається вiдволiкти вiд головного... Так само придумані розмови про продаж нерухомiсть Вiктора Петровича в Угорщинi. Дайте нам її, покажiть. Наш бiзнес у Вiнницi". На турецькому хлібі ... Свій бiзнес Кішек розпочав одним із перших у Вінниці - ще у 1987 році організував кооператив "Імпульс". Потім перше спільне люксембурзько-українське підприємство "Імпульс-інтернешнл". На початку 90-х підприємство "Імпульс", яке спеціалізувалося на засобах зв'язку, якими облаштовували кабінети вищого партійного керівництва, виконував замовлення у Вінниці, Києві, у Кабардино-Балкарії, писали газети, що частина його виробів є на столичній ВДНГ. Віктор Петрович хоч і закінчив Вінницький педуніверситет - факультет фізичного виховання, але його талант проявився зовсім не у педагогіці. Певно, тому Віктору Петровичу згодом присвоїли звання доктора економіки. Через деякий час з'явилася фірма "Ма-Кі". Вона вела наукові розробки та намагалася випускати кольорові телевізори. На цьому підприємстві Кішек не зупинився. Україно-американське підприємство "Євротехколір" спеціалізувалося на випуску фарби, підбору кольорів. Разом із Віктором Петровичем працювали два італійці, які виконували ремонт фасадної частини облдержадміністрації. Кажуть, що розставання з ними було не досить приємним. За останні роки життя бізнесмена його імперія розросталася. Кішек намагався бути завжди першим, відчував ті сектори ринку, які ще вільні і можуть приносити прибуток. Так ним була створена перша приватна пекарня, яка забезпечувала вінничан хлібом нової якості - "турецький хліб". Перші місяці за ним вінничани стояли довгі черги... Неофіційно Віктору Кішеку належало близько 15% ринків міста. Зміцнив він свої "нерухомі позиції" за часів керування Вінницею Дмитра Дворкіса, саме тоді укладені договори про оренду багатьох приміщень у центрі міста, зокрема, кінотеатру "Росія"... У тому ж 2002 році був відкритий м'ясний павільйон на Папаніна, а також був придбаний адмінкорпус електротехнічного заводу, де планувався гіпермаркет на кілька сотень торгових місць. Кішек ризикував, брав кредити на розвиток бізнесу, йому вірили, адже репутація бізнесмена була незаплямованою. Окрема тема його бізнесу - австрійська страхова компанія, яка з’явилася в його структурі. Ще 1994 році, коли Україна намагалася вступити у Євросоюз, однією з умов Заходу було впровадження пенсійного страхування. Цим дозволялося займатися і західним компаніям. В Україні з'явилося представництво австрійської компанії. Її називали "гербалайфовою пірамідою", адже вона дійсно використовувала методи мережевого маркетингу. Людині пропонували укласти договори на будь-який термін на суму від 300 доларів і вище. Протягом визначеного клієнтом терміну вносилися гроші, на них нараховувалися відсотки. Досягши пенсійного віку, людина щомісяця отримувала б пристойну суму. У Вінниці у 2002 році нараховували тисячі клієнтів іноземних страхових компаній, і навіть після трагічних випадків із клієнтами рідні отримували компенсації. Але говорили і про претензії застрахованих. Був клієнтом і сам Віктор Петрович... Спадок Кішека Розстріл Кішека шокував регіон, про захист підприємців заговорили в Україні. П'ять років тому уповноважений Держкомпiдприємництва у Вiнницькiй областi Вiктор Козак, сказав, що це "нахабне звiряче вбивство" змушує громаду мiста згуртуватися i продумати, як створити умови для захисту і депутатського корпусу, i підприємців". - Я і сьогодні так вважаю, - коментує "RІА" Віктор Анатолійович. - До речі, саме Віктор Петрович створив в області спілку підприємців і промисловців... Прикро, що вбивство досі не розкрите. Щодо політичної версії, то депутатом він був недовго - півроку, фракцій, як тепер, у 2002 році не створювали, тому говорити, що він був "під кимсь", не можна. Взагалі, Вітя був самодостатньою людиною у всьому. Між іншим, на минулорічних виборах до міської ради хотіла потрапити у депутатський корпус і Алла Іванівна Кішек. Теж від Народно-демократичної партiї, членом якої був її чоловік, хоча той партiйнiсть зайве не афiшував. Бізнесовий спадок Віктора Кішека рідня ділила через суди. У нього залишилася донька Вікторія від першого шлюбу і син Віктор від другого - у 2002 році він пішов у перший клас. Разом із Аллою вони разом виховували її доньку Христину. Тепер усі вони - Кішеки відповідають за "імперію Віктора Кішека".

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.