Портрет у пелюстках вишні: у садибі Пирогова волонтери показали, як допомагають фронту
- Пироговський пікнік-2025 присвятили волонтерам і їхнім подвижницьким справам задля нашої Перемоги.
- Погасили марку на честь лікаря-гуманіста, який 20 років прожив у Вінниці і рятував людей від хвороб.
- Як відбувався захід, бачив журналіст «20 хвилин», який дізнався, що написав Валерій Залужний на прапорі вінницьких волонтерів.
Пироговський пікнік традиційно організували на території музею-садиби видатного лікаря. Роль господаря виконував актор обласного театру імені Садовського Андрій Побережний. Він зустрічав гостей. При вході на територію музею встановили скриньку для благодійних пожертв: музей збирає кошти на роботизований комплекс для 1-го корпусу НГУ «Азов».
— У такій незвичній ролі я уперше, — каже Андрій Побережний. — Перед тим, як увійти в образ, читав про Пирогова, оглянув кімнати музею, послухав розповідь екскурсовода. Приємно знати, що Пирогов багато зробив для Вінниці.
До актора зверталися з проханням сфотографуватися. Найбільше таких прохань було, коли чекав гостей на східцях будинку. Там він сидів за столиком і пригощав охочих чаєм, а для дітей пропонував цукерки.
— Нинішній пікнік присвятили нашим невтомним волонтерам, — розповів журналісту «20 хвилин» генеральний директор музею-садиби Пирогова Олександр Турський. — Це люди, які щоденно підтримують оборонців країни і так наближають нашу Перемогу. Роблять це з першого дня великої війни. Є організації, чи окремі волонтери, які допомагають військовим з часів АТО/ООС. Вони відгукнулися на наше прохання прийти до музею-садиби на зустріч з вінничанами і гостями міста.
Син Володя загинув недалеко від мене
Неймовірні люди зібралися суботнього дня 20 вересня у садибі Пирогова. З деякими з них спілкувався журналіст «20 хвилин».
Один з них — Василь Любуня (на знімку у центрі). Його знають багато вінничан. Під час Революції гідності він очолював один з підрозділів на Майдані у Києві. Після революційних подій одразу пішов в АТО. Влився в ряди батальйону «Донбас». Каже, звільнення у 2014 році Попасної, Лисичанська — це заслуга «Донбасу». Потім два роки воював у «Правому секторі». У 2019-му став у стрій у 56-ій бригаді. Перед повномасштабним вторгненням росіян його зарахували у 131-й розвідувальний батальйон. Служив сапером. Чотири рази був поранений. Після лікування тричі повертався на війну до своїх. Однак у березні 2024-го лікарі ВЛК не дали дозволу продовжувати воювати. 10 років на війні!
Пан Василь згадав, що пережив велике горе. На війні загинув його син Володимир.
— Володя загинув приблизно за три кілометри від розташування мого підрозділу, — каже співрозмовник. — Син пішов воювати у 18 років, Ми його відмовляли, але це не допомогло. Хотів його взяти до себе у розвідбат. Та командир сказав, що це не кращий варіант. Володя спочатку був в «Азов», а потім став штурмовиком у батальйоні «Донбас». Загинув у бою у грудні 2023-го. Йому було тільки 20 років.
Нині пан Василь учасник всеукраїнської спілки «Бойове братерство України». Багато працює з молоддю, особливо з тими, хто готується взяти до рук зброю, щоб боронити рідну землю від окупантів.
— Не повірите, але багато молодих рветься на фронт, — каже пан Василь. — Я про тих, хто відгукнувся на заклик йти воювати у 18-24 роки. Декого з них відмовляю, як робив це з сином. Але вони такі заряджені! Їх порив не зупинити. Хочуть вигнати москалів.
— Яку найважливішу пораду даєте таким хлопцям? — запитую бувалого воїна.
— Не діяти самовільно, без дозволу, це головне правило на війні, — вважає колишній воїн. — Чітко виконувати накази командира. Справа в тому, що нині офіцери уже не ті, якими вони були на початку війни. Принаймні більшість з них уже мають бойовий досвід і приймають виважені рішення.
До музею-садиби Любуня приніс екіпіровку воїна: шолом, бронежилет, деякі інші речі захисної амуніції. Дехто з відвідувачів просив дозволу приміряти на собі такий «костюм».
Однією з них була жінка. Сказала, що хоче відчути, яку вагу носять на собі наші захисники. Після «примірки» тільки головою похитала: «Як таку вагу можна таскати на собі?».
Пан Василь згадав випадок, коли йому довелося нести загалом 70 кілограмів. Частина ваги становила вибухівка, з якою працюють сапери. Запитав, яка в нього була вага на той час.
— Сімдесят кілограмів, — відповів чоловік.
Що написав Залужний на прапорі вінничан
На одній із локацій журналіст звернув увагу на синьо-жовтий прапор з автографами. Чоловік попросив військового, який стояв поруч, залишити на полотнищі напис з автографом. Сказав воїну, що має уже шість таких знамен. На кожному — слова, що їх написали учасники бойових дій.
Колекцію прапорів має вінничанин підприємець Ігор Волков (крайній зліва). У садибу Пирогова він прийшов разом з Олегом Марущаком (крайній праворуч). Вони представляють волонтерську організацію «Код життя UA». Кажуть, до неї входить ще один учасник — Леонід Мороз.
— Наша організація допомагає переважно 1-й танковій Сіверській бригаді, —говорить Ігор Волков. — Так склалося, що ми налагодили стосунки з окремими воїнами цієї бригади і вже тривалий час підтримуємо контакти, виконуємо замовлення, з якими звертаються танкісти. Хоча підтримуємо й інші підрозділи, але найбільше 1-у Сіверську.
Співрозмовник показує у телефоні кадри відправки для бригади. Їх дуже багато. Просить згадати про дрони, кошти на які зібрали, на їх прохання, вчителі вінницької школи №6. Ще один колектив 35-ї школи задонатив на генератор.
— Багато допомагає музичний колектив «Лісапетний батальйон», — продовжує розповідь Ігор Волков.
Після мого здивування пан Ігор показав у телефоні відому співачку — народну артистку Оксану Білозір. Сказав, що на прохання їхньої організації вона зустрілася з військовими в одному зі шпиталів нашого міста. Далі я побачив, як перед хлопцями, які лікуються після поранення, виступає ще один народний артист — Микола Свидюк. Цей запис також зберігається у телефоні Волкова.
Аби далі не інтригувати, пан Ігор звернув увагу на свого товариша Олега Марущака. Як з’ясувалося, пан Олег працює заступником директора Центру концертних та фестивальних програм. Каже, артисти відгукуються на прохання приїхати до нашого міста, аби зустрітися з тими, хто захищає нас від російської орди, підтримати їх під час лікування чи реабілітації.
Волонтери з «Код життя UA» згадують ще одну пам’ятну зустріч — з Валерієм Залужним. Показують спільне фото. Під час тієї зустрічі просили автограф на прапорі.
На запитання, що написав Головнокомандувач ЗСУ, Ігор Волков замість відповіді показав фото. Там значилися слова: «Разом до Перемоги!». Під ними підпис Залужного.
Наприкінці розмови Волков і Марущак доповнили свою розповідь згадкою про ще одну важливу справу. Їхньому об’єднанню вдалося організувати виготовлення 2530 кікімор! Всі ці маскувальні костюми врятували життя не одному воїну.
Свій автограф залишила на прапорі Ігоря Волкова учасниця АТО, а нині інструктор і волонтерка пані Наталія.
Вінничани сприйняли нас без настороженості
«Скриня ідей та дій» — це назва громадської організації, яку створили у Вінниці вимушені переселенці. Четверо її представників прийшли на пікнік. Вони привернули увагу тим, що працювали. Готували на фронт подарунки: пані Леся робила подушечки для сидіння, пані Таїса — маскувала шолом. Перед ними були теплі шерстяні шкарпетки, які теж передадуть воїнам.
Під час розмови звернув увагу на погляд очей моїх співрозмовників. Навіть коли вони усміхалися, десь у глибині проглядався смуток.
— Ми вже ніколи не повернемося додому, бо його нема, — каже пані Таїса, яка перебралася до Вінниці із Сєвєродонецька (рік тому місто перейменували на Сіверськодонецьк – авт.). Її слова вразили до глибини душі.
Далі говорила пані Світлана. Розповіла, що вона з Куп’янська. Згадала, що нині її рідне місто особливо потерпає від обстрілів російських варварів.
Ще одна переселенка, Олена, приїхала до нашого міста з Харкова, а Леся — із Запорізької області. Запитую, як вони зійшлися разом? Як створювали «Скриню ідей…»?
Кажуть, познайомилися на одній із зустрічей з психологом у хабі «Місто змістів». Невдовзі після того Вікторія Самійленко, вона із Волновахи, запропонувала створити громадську організацію. Шкодують, що пані Вікторії не було у садибі Пирогова. Кажуть, вона б поділилася, як спало на думку створити громадську організацію.
— У Вікторії чоловік у війську, якось він попросив передати теплі шкарпетки, — згадують своє перше волонтерське замовлення співрозмовниці. — Зв’язали і для нього, і для побратимів. Відтоді допомагають тим, хто на фронті.
Пані Леся просить подивитися на один з видів їхніх виробів. Це — будиночки, у формі подушечок. Їх роблять з матерії і використовують як брелоки. Для кожної з переселенок це дуже дорогі символи. Згадка про дім хвилює серце, викликає сльози на очах.
Коли вони приїхали у чуже для себе місто, мимоволі задумувалися, як їх тут сприймуть.
— Ми не відчули у Вінниці якоїсь настороженості до себе, — говорить пані Леся, при цьому уточнює, що такої само думки дотримуються ті, хто поруч з нею.
Вони вдячні вінничанам за підтримку. Але де б ти не був, вдома все одно краще. Так влаштована людина. Тому кожна з них щодня ловить інформацію з фронту. У кожної у глибині душі теплиться надія на Перемогу. Вони не просто чекають — допомагають її наближати. Підтримують тих, хто на фронті.
Марка присвячена доброму лікарю
Заступниця директора музею Пирогова Любов Коваленко під час розмови з журналістом «20 хвилин» нагадала, що у листопаді нинішнього року виповниться 215-а річниці від дня народження Пирогова. З цієї нагоди вінничани додали ще один штрих для вшанування доброї пам’яті про «доброго лікаря». Саме так називали його у нас на Поділлі. Загалом Пирогов провів у нас 20 років. Проживав у садибі Вишня, тоді це була околиця Вінниці.
«Доброму лікарю», який лікував багатьох наших предків, вінничани присвятили поштову марку. Її погашення відбулося під час пироговського пікніка.
Портрет зображено у вишневих пелюстках: назву Вишня мала місцина, де проживав Пирогов. Вгорі марки є його слова: «Найбільше щастя моє — жити серед подільського люду, чути їхню мову і працювати для них».
Придбати марку можна в Офісі туризму Вінниці.
Ще одна особливість Пироговського пікніка-2025: упродовж усього заходу на території садиби звучала жива музика. Мелодії гостям Пирогова дарував популярний вінницький колектив «Він Бенд».
Було заняття і для дітей. Для них організували низку майстер-класів. Чи не найбільшою популярністю користувалося заняття ліплення з глини.
До нього долучалися як хлопчики, так і дівчатка. Як пояснила одна з майстринь, глина - це живий організм. Коли її торкаєшся руками, відчуваєш щось особливе. У дітей такі відчуття загострені, сильніші, ніж у нас, дорослих. Саме тому вони так охоче долучаються до такого заняття, як ліплення.
Декому сподобався ще один майстер-клас. Він дещо специфічний. Охочим відкрили секрети випічки хліба у домашніх умовах. Здавалося б, нині, у час Інтернету, не може бути ніяких секретів. Але це не так. Бо світова мережа не знає секретів наших бабусь, чи прабабусь. Про деякі з них дізналися ті, хто взяв участь у майстер-класі.
Читайте також:
«Залишили мене помирати»: паралізована мати благає повернути сина з війська
Вінниця прощається із розвідником Олегом Кривогузом
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
