«Дякую, що витримав і повернувся». Як мама дочекалася сина військового, якій був у полоні 3.5 роки
- Тиждень тому, 2 жовтня, для однієї родини з Вінниччини настав довгоочікуваний день радості й сліз щастя. З російського полону повернувся 38-річний Андрій Білоус із Гайсина, який пробув у неволі понад три роки.
- Ми поспілкувалися з мамою військового, і вона розповіла про зустріч з сином, його перебування у трьох колоніях
Вона пам’ятає кожен день очікування, кожну хвилину невідомості. Її син — військовий із Вінниччини, який з 2019 року служив за контрактом, а після початку повномасштабного вторгнення опинився на передовій. Потім — полон, довгі місяці мовчання і, нарешті, звістка: він живий.
Боялася відкрити «Дію»
Катерина Білоус з Гайсина очікувала сина з полону майже три з половиною роки. 66-річна жінка пережила інсульт, три рази їздила на обміни.
Остання звістка від Андрія надходила ще 7 місяців тому. Весь цей час мати не знала, чи живий її син, чи витримує нестерпні умови неволі. Спілкуватися з ним вдалося лише один раз, коли він перебував в Оленівській колонії. Потім його перевезли до Свердловська, а далі слід знову загубився.
І ось, 2 жовтня, її син Андрій Білоус повернувся до рідної домівки. Відеокадри, де пані Катерина очікує автобус зі звільненими полоненими, облетіли всю країну. Коли жінка отримала повідомлення про повернення сина, боялася відкрити смс.
«Я не могла повірити. Боялася навіть зайти в «Дію» й прочитати повідомлення: «Захисника звільнено з полону», — зі сльозами на очах казала жінка.
Коли Андрій Білоус повернувся, мати не стримувала сліз. Рідні зустрілися, обійнялися, обмінялися кількома щирими словами.
— Охорона майже не дозволяла контакту. Але я змогла його обняти. Потім звільнених завели в приміщення лікарні. Я просто дивилася на нього й не могла повірити. Так, він змінився, але в очах — той самий мій син. І головне, що він живий. Бог почув.Дякую сину, що витримав і повернувся.
Під час першої зустрічі пані Катерина навіть встигла передати сину деякі речі і солодощі.
— Я взяла з собою якісь його речі, купила снікерса на заправці — і кинула між речі. Він потім знайшов його й засміявся, такий щасливий, — каже вона.
Тепер її син проходить реабілітацію. Вона чекає, коли карантин мине, щоб обійняти його знову.
«Він дуже змінився…Схуд, постарів»
Ми поспілкувалися з мамою захисника і дізналися, що після емоційної зустрічі на обміні в Чернігові рідні ще не зустрічалися.
— Він зараз на реабілітації, поки карантин, тому я ще не їздила до нього, — розповідає жінка.— Син мінився дуже. Схуд, постарів, втратив зуби. Каже мені по телефону: «Мамо, я подивився — а я лисий, старий». А я йому: «Синочку, все буде добре. Полікуєшся, відновишся, і здоров’я, і зуби».
Її голос м’якшає, коли говорить про сина:
— Він став дуже відвертим. Багато чого хоче мені розповісти. Видно, що багато пережив. Але головне — він говорить, він відкрився. Я сказала йому: «Розказуй, сину, що вважаєш за потрібне. Мені все цікаво, але я не змушую». І він ділиться… не всім, але тим, що може.
Полон: від Оленівки до Башкирії
Андрій Білоус служив за контрактом із 2019 року. До початку повномасштабного вторгнення він проходив службу у рідному Гайсині. З лютого 2022 року його підрозділ відправили на навчання до Житомира, а згодом, у складі десантно-штурмової бригади — на передову, у Донецький напрямок, у район населеного пункту Новоселівка.
— Вони захищали Україну там, у самому пеклі, — говорить мати.
Після боїв під Новоселівкою Андрій потрапив у полон, до Оленівської катівні.
— Тоді він зміг подзвонити з Оленівки до дружини. Вона змогла записати шматочок розмови. За цим записом я й домоглася, щоб йому змінили статус із “безвісти зниклого” на “військовополоненого”, — пригадує жінка.
Згодом хлопця перевели до Свердловської колонії, де він перебував до грудня 2024 року.
— Перед Новим роком мені побратими написали, що його вивезли в невідомому напрямку. Сім місяців я нічого не знала, — каже Катерина. — В списках загиблих я сина не знайшла, тому в голові було все — і страх, і надія, і молитви. Але я вірила: він живий.
Нарешті, після звільнення кількох військових із Башкирії, вона дізналася: син перебуває у місті Бєлорєцьк.
— Син розповів, що не знав навіть, де саме їх тримають. Їх не випускали на вулицю, не бачили сонця. Лише коли привезли фотографувати — тоді вперше вийшли надвір. Тоді їм видали футболки, штани і чоботи. От по взутті на фото звільнені полонені зрозуміли, де знаходиться син і мені про це повідомили.
За словами жінки, умови утримання значно різнилися залежно від місця. Але в Башкирії, куди її син потрапив на десять місяців, було набагато гірше.
— Їм давали якусь капусту, кашу, щі. Я так розумію, наших хлопців там катували, але Андрій уникає цих розмов, — каже мати захисника.
Родина і плани на майбутнє
Андрій — молодший син Катерини Білоус, йому 38 років. У нього — дружина й двоє дітей. Повернення додому не зробило його байдужим до простих радощів. Коли мати питала, що йому приготувати, коли той повернеться додому, спочатку він говорив, що «мріє їсти те, що дадуть», але вже наступного дня перераховував бажання — паски, запечений сир, купити свиню та заготовити м’ясні консерви.
— Особливо йому хочеться потрапити в село в Оратівському районі, звідки я родом. Хоче походити по лісі, піти на рибалку до ставка біля будинку культури. Він пам’ятає той ставок з дитинства, — ділиться Катерина.
На запитання, чи будує син плани на життя зараз, вона відповідає: «Так, будує. Я щаслива, що він щось планує. Я надіюся, що все буде добре. Всім бажаю, щоб дочекалися своїх рідних і обняти їх».
Читайте також:
Нові правила від Кабміну: адвокат пояснює, що зміниться у постановці та знятті з військового обліку
Розшук ТЦК та СП незаконний? Резонансне рішення виніс Вінницький окружний адміністративний суд
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
