Як знайти нові сенси й адаптуватися до життя: психолог про роботу з ветеранами війни

• Повернення з війни, особливо після поранення — це завжди виклик. Для ветеранів це означає не лише адаптацію до мирного життя, а й пошук місця у суспільстві, яке часто не розуміє їхніх переживань.
•  Як оточуючі можуть полегшити цей шлях? Розповідає фахівець, яка працює з ветеранами війни — психолог Наталя Козак.

Вдома на військових чекають близькі, друзі, колеги. Та момент повернення, яким би щемким й довгоочікуваним він не був — це лише перший крок до цивільного життя.

Адаптація військових — тривалий процес, який може тривати до півтора року. Потурбуватись про якісне життя після війни для ветеранів і ветеранок має зокрема суспільство. Психологія ветеранів відрізняється від цивільних, тож задача суспільства — бути відкритими до військових.

Однак перш за все заново звикатимуть до співжиття з ветераном його близькі й родичі. Протягом усього періоду служби чоловік чи дружина опікувались побутовими справами, будували стосунки на відстані й відвикли від бути поруч. Спільне життя може стати викликом після повернення ветеранки чи ветерана. Задача близьких — якісно налагоджувати стосунки.

Емоційна нестабільність та важкий фізичний стан

Що може переживати людина після повернення з зони бойових дій:

• Відчуття відсутності мети. У війську основна задача — захист країни. Після повернення військовослужбовці можуть втрачати мотивацію, адже доводиться шукати нові сенси.
• Емоційна нестабільність, відсутність радості від того, що раніше тішило, відчуття провини та безнадії. Людина може відчувати перепади настрою, бути дратівливою, мати спалахи гніву. Також може погіршуватися пам‘ять, працездатність та сон, виникати головні болі, тривога й панічні атаки. Якщо ветерану або ветеранці довго не вдається дати раду емоціям, варто звертатись до фахівця з психічного здоров‘я. У 20% людей, які пережили травматичну подію, може розвинутися посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). З цими допоможе впоратись психотерапія та медикаментозне лікування.
• Втрата ідентичності. Після досвіду бойових дій, злагодженої роботи в команді побратимів і посестер, у цивільному житті людина може відчувати, що втратила себе, адже тепер їй немає місця в підрозділі, поміж тих, кому вона довіряла. Водночас після паузи в цивільній роботі може виникнути відчуття відірваності від сфери.
• Гіперзбудливість, настороженість, перенесення звичок з фронту в цивільне життя. В умовах бойових дій ці навички допомагають вижити. 
• Проблеми з фізичним здоров‘ям внаслідок травм та тривалого виснаження організму.

Відновлення після поранення

Психолог Наталя Козак працює з захисниками в військових госпіталях. Вона розповіла,як підтримати ветеранів після поранень.

— Часто військовослужбовці потрапляють в лікарню в досить розгубленому психологічному стані, і це і про фізичні пошкодження та про нестабільний психічний стан. Тому допомога психолога є настільки ж важливою, як і хірурга.

Психологічна підтримка та допомога в адаптації складається з певних етапів.

Перший крок — це визнати зміни, а не заперечувати їх. Прийняття дає силу — коли людина перестає боротися з фактом поранення, з’являється простір діяти далі.

Важливо прийняти те, що життя вже ніколи не буде таким, як було раніше, але матиме свої нові грані та відтінки. Основа — це знайти та визначить для себе те, що є дійсно важливим і цінним в житті.

Поранення — це не лише фізичний біль, а й втрата частини ідентичності, сили, свободи, інколи можливості повернутися до побратимів,  і це втрата. Тому дуже важливо дозволити собі цю втрату прожити поруч з психологом.

І на це потрібен час, щоб відчути і прожити цей біль. Психолог або група підтримки допомагають зробити це без саморуйнування.

Після травми часто здається, що людина втрачає контроль. Важливо повертати контроль через малі дії:

• спорт і реабілітація,
•  волонтерство,
•  навчання,
•  допомога побратимам.

Це повертає відчуття сили й корисності. Наступним етапом є пошук сенсу. Сенс може бути в тому, щоб:

•  передавати досвід іншим,
•  виховувати дітей,
• підтримувати побратимів,
•  розвиватися у новій справі.

Сенс не з’являється одразу. Він виростає з того, що робиш щодня, навіть у дрібницях.

Адаптація неможлива наодинці. Людина потребує середовища прийняття — де не треба пояснювати, що ти пережив. Це можуть бути групи ветеранів, терапевтичні спільноти, нові команди. Важливо вчитися приймати підтримку і допомогу. Це не слабкість — це зрілість і турбота про себе. Терапевт, побратим, родина чи навіть домашня тварина можуть стати джерелом опори.

Отож, нові цілі не приходять одразу. Вони народжуються там, де є контакт із собою, іншими й життям. Важливо не поспішати — просто бути в русі, навіть якщо це маленький крок.

Читайте також:

«Дякую, що витримав і повернувся». Як мама дочекалася сина військового, якій був у полоні 3.5 роки

Нові правила від Кабміну: адвокат пояснює, що зміниться у постановці та знятті з військового обліку

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.