«Хотів, аби Україна була вільною»: у Вінниці вшанували воїнів Михайла Насадюка і Юрія Бурка
- У суботу, 16 серпня, у Вінниці відбулася акція пам’яті на честь полеглих воїнів — Михайла Насадюка з позивними «Дюк» і «Чарлі», бійця 59-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка, та Юрія Бурка, бійця 14-ї бригади «Червона калина».
О 9.00 на площі Калічанській, поблизу Центральної арки, зібралися вінничани з портретами Героїв та плакатами. Хвилиною мовчання вони вшанували пам’ять усіх захисників, які віддали життя за свободу України.
Цього дня акція була також присвячена роковинам загибелі Михайла Насадюка та Юрія Бурка. Вона тривала кілька хвилин і відбулася синхронно із загальнонаціональною хвилиною мовчання.
«Мріяв про власну справу і будинок»
На сторінці вінницького осередку ГО «Вшануй» розповіли історії двох хоробрих воїнів.
Михайло Насадюк із перших днів повномасштабного вторгнення долучився до лав Збройних Сил України. Був сапером і воював на Миколаївщині, Херсонщині та Донеччині. Народився і виріс у селі Капустяни на Вінниччині. Після місцевої школи вступив до Ладижинського фахового коледжу, згодом пройшов строкову службу та два роки за контрактом у Львівській академії. Далі здобув фах інженера-електрика у Вінницькому національному аграрному університеті. До початку війни працював електриком у Ладижині на підприємстві компанії МХП.
«Михайло вів невеликий блог про електрику та професійні інструменти. Передав любов до інструментів сину, хотів робити контент разом, — ділиться дружина Юлія. — Побратими кажуть, що Михайло був досвідченим командиром, віртуозом своєї справи, талановитим інженером, рушієм колективу…».
7 липня 2022 року він був у складі бойової групи, яка встановила Державний прапор України на острові Зміїний.
«Це було важке і неочікуване завдання: Міша не вмів плавати, але не побоявся. Побратими називали його «маленька велика людина» за багатогранність і світлу голову, але невисокий зріст і худу статуру», — пригадує дружина.
За гідну службу Михайла відзначили численними нагородами, відзнаками та орденом «За мужність».
«Мріяв про власну справу і будинок, у якому все зробить своїми руками. Смачно готував, особливо добре в нього виходив яблучний пиріг».
Михайло загинув 15 серпня 2024 року поблизу Павлограда на Дніпропетровщині внаслідок ракетного обстрілу. Йому було всього 26 років. Вдома на нього чекали дружина із сином та донечкою.
«Хто, як не я?»
Юрій Бурко 24 лютого 2022 року добровільно став до лав війська. Служив старшим кулеметником. Пройшов запеклі бої за Бахмут, Білогорівку на Луганщині та брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку.
Він народився у селі Дзюньків на Вінниччині, там закінчив школу. Навчався у Вінницькому коледжі Національного університету харчових технологій, який закінчив у 2016 році. Згодом пройшов строкову службу у Національній гвардії.
З 2020 по 2021 рік перебував на службі в Національній поліції у Вінниці, після звільнення працював за кордоном.
«Юра завжди був усміхненим і добрим до всіх. Усім, хто просив допомогу, він ніколи не відмовляв. Був опорою для своєї сім’ї, яку дуже любив. А ще з дитинства захоплювався риболовлею та мотоциклами, — пригадує сестра Аліна. — Не сказавши нікому, таємно поїхав до військкомату та долучився до війська. Потім зізнався мамі: «Хто, як не я?».
За словами сестри, у Юрія була мрія створити власну родину й виховувати дітей.
«Хотів, аби Україна була вільною державою», — додає дівчина.
16 серпня 2023 року, виконуючи завдання біля Роботиного Запорізької області, Юрій прийняв свій останній бій. Йому було лише 27 років.
Указом Президента України від 23 лютого 2024 року Юрія нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та нагрудним знаком «Ветеран війни».
Читайте також:
У Сальнику після трьох років полону зустріли морського піхотинця Василя Касенюка
Обійми, емоції та фотографії: як у Вінниці матері загиблих воїнів створювали картини пам’яті
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
