Обійми, емоції та фотографії: як у Вінниці матері загиблих воїнів створювали картини пам’яті

Дар'я ДАЦКОВА

У Вінниці матері полеглих Захисників узяли участь у заході, під час якого створювали картини.
Кожна з жінок наносила на полотно свою історію, свій біль і невдовзі їх роботи можна буде побачити на виставці.

У Вінницькому обласному художньому музеї відбувся захід для дружин і матерів полеглих захисників України в рамках проєкту «Жива — малюю серцем», засновницею якого є Олена Сокальська.

У Вінниці вже відбулося кілька заходів, на яких збиралися дружини полеглих воїнів. Підтримала та організувала майстер-клас, а також участь у проєкті в місті Вінниця дружина загиблого захисника Ольга Дятлюк.

Відео дня

«Кожна обирала не просто фарби, а свої почуття»: у Вінниці відбувся майстер-клас для дружин Героїв

І цього разу вона також організувала захід для матерів Героїв із Вінниці та області. Жінки створювали живописні полотна, що зберігають пам’ять про синів, їхні мрії, плани та миті, які війна обірвала назавжди.

Проєкт реалізується спільно з Вінницькою обласною організацією Національної спілки художників України та митцями Сергієм Бартком, Іриною Кравченко, Олександром Пелешком і Іваном Горобчуком. Вони допомагали учасницям технічно втілити власні ідеї та символи на полотні, не змінюючи задуму авторок.

Загалом у цьому майстер-класі участь взяли десять матерів та одна дружина, які розповіли через мистецтво свою історію…

Картина про обійми

Оксана Несеверенко прийшла на майстер-клас із чітким образом — передати момент, який їй наснився після смерті сина Максима.

З початком повномасштабного вторгнення чоловік прийняв рішення піти добровольцем. Відвіз дружину та дітей на кордон, а сам повернувся й став до лав Збройних сил України та воював у складі 35-ї бригади морської піхоти імені Михайла Остроградського, брав участь у звільненні правобережжя Херсонщини.

Військовий позивний «Конг». Вінничани можуть знати Героя ще й за муралом на вулиці князів Коріатовичів.

— Він у мене був такий великий, кремезний, накачаний. Я дуже любила схиляти його голову собі на плече — так мені було затишно. Він був моєю опорою, єдиним справжнім чоловіком у житті, — пригадує сина пані Оксана.

Але у жовтні 2022 року Максим загинув під час виконання бойового завдання.

Мати зізнається, що пережити втрату було неймовірно важко. Особливо болісним став період, коли жінка сумувала за ним і гостро відчувала брак обіймів сина.

— У мене був час, коли мені дуже хотілося його обійняти. Я засинала з думками про нього й прокидалася з ними. І одного разу мені наснився сон: стоїть Макс, я підходжу й кладу руки йому на плечі і як раніше пригортаюся, питаю: «Ну що ти там? Як ти?» А він каже: «Так, піде, мамо. Все добре». Я відходила і розуміла, що його не побачу. І тоді прокинулася іншою людиною — мені стало легше, — розповідає Оксана Несеверенко.

Коли їй запропонували взяти участь у проєкті, вона одразу знала, що хоче зобразити. Не просто пейзаж і кольори, а сум і потребу в обіймах, яких бракує… Не фізично, а емоційно.

У своїй картині вона передала це відчуття: сонце на заході, теплі барви, обійми матері та символи, які були важливими для сина — його синій берет і соняшники.

Позитивчик

Оксана Гамова, мати вінницького спортсмена Максима Гамова, розповіла, що їй також було важливо своєю картиною передати, яким був її син.

— Він активний, дуже такий «позитивчик». Хлопці його так і називали: «Це наш позитивчик». Завжди усміхнений, життєрадісний. Дуже любив тварин і завжди прагнув комусь допомогти, — згадує жінка.

Максим приєднався до війська у жовтні 2022 року. 28-річний чоловік був активним і займався спортом. Одним з його захоплень була акробатика. Він тренувався у дитячо-юнацькій спортивній школі та мав звання кандидата у майстри спорту.

Служив у лавах 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Опановувати військову справу довелося з нуля. Разом із побратимами він вирушив до однієї з найгарячіших точок фронту — Бахмута. Незадовго до загибелі підрозділ передислокували на Луганщину, де в серпні 2023 року Максим загинув під час виконання бойового завдання.

Поки ніс службу, він завжди попереджав матір, що якийсь час може не виходити на зв'язок:

— «Мамо, якщо пропаду на пару днів — не хвилюйся». Він робив так постійно. Навіть коли було дуже небезпечно, знаходив хвилину, щоб написати: «Мамі треба написати». Хлопці казали: такого у нас ще не було, щоб хтось так дбав про маму. Але цього разу… ми вже почали думати найгірше, — ділиться пані Оксана.

Мати поділилася, що хотіла намалювати щось світле та життєствердне:

— Щоб Україна розквітла, щоб не було похмуро й тужно. Я хотіла передати світло. І в мене це вийшло. Бо Максим ніколи не хотів, щоб я плакала чи засмучувалась, — каже мати воїна.

Душа мого янгола

Серед учасниць була також Надія Бессараб. Вона втратила сина Костянтина у 2016 році. Моряк за фахом, у 2015 році, під час мобілізації, він отримав повістку і, не роздумуючи, пішов служити у 54-й розвідувальний батальйон.

— Він не ховався від війни. Постійно був на передовій, але мені багато не розповідав — казав тільки: «Все нормально, все добре», — згадує жінка.

Молодий чоловік загинув під час виконання бойового завдання, всього за три тижні до демобілізації. Як розповіла пані Надія, син уже готувався до повернення, планував відправитися у рейс і просив придбати нові речі, телефон, берці.

— Та цим всім він не скористався, — тихо додає мати.

Хоч Костянтин багато не розповідав про важкість служби, але дуже любив фотографувати. Навіть на фронті, коли не все можна було знімати, він надсилав мамі світлини — з котиками біля бліндажа, із напівзруйнованим двоповерховим будинком, навколо якого, попри війну, розквітли тюльпани.

— Була весна. Господарів уже не було, а тюльпани зійшли і цвіли. З розбитого вікна звисала ажурна фіранка, яка тріпотіла на вітрі, — згадує вона.

Були й знімки з Маріуполя та Широкиного, де йшли важкі бої:

— Там усе було зруйновано, і лише стояв стовп з оголошенням: «Здам будиночок біля моря»…

Для своєї роботи в межах проєкту «Малюю серцем» пані Надія обрала одну з фотографій сина: пташка на тлі вечірнього неба.

— Вона як тінь, без кольорів, тільки силует на гілках. Мені художники порадили додати трохи світла, сонячний диск — і це стало символом його душі. Я так і назвала картину — «Душа мого янгола».

Нести пам'ять

Жінка зізнається, що не малювала з часів школи, але ця робота стала для неї не просто творчим завданням, а способом говорити про сина і зберігати його у пам’яті.

Хоч історії всіх матерів були різними, одна мета об’єднувала їх — зберегти пам'ять про своїх синів.
Після завершення роботи полотна об’єднають у виставку. Вінничани зможуть на День захисника України побачити ці картини, прочитати історії, що стоять за кожною з них, і відчути, як через фарби та образи оживають спогади про Героїв.