«Кожна обирала не просто фарби, а свої почуття»: у Вінниці відбувся майстер-клас для дружин Героїв

Дар'я ДАЦКОВА

У Вінниці вісім дружин полеглих Захисників узяли участь у заході, під час якого створювали картини. Кожна з жінок наносила на полотно свою історію, свій біль.

«ЖИВА» — це більше, ніж арт-проєкт. Це — мовчазна розмова жінок, які втратили найдорожче, але не зламалися. Це фарби, що перетворюються на сльози, і картини, що стають меморіалами. Всеукраїнський благодійний проєкт «ЖИВА» допомагає дружинам і матерям загиблих захисників України пережити біль втрати та віднайти в собі сили йти далі — через мистецтво.

У Вінниці майстер-класи в межах проєкту організовують уже не вперше. Цьогоріч ініціаторкою стала Ольга Дятлюк. Торік вона брала участь як учасниця, адже сама втратила чоловіка — Юрія Дятлюка.

Відео дня

— Я малювала картину під назвою «Мій коханий дяк». Я малювала кота на фоні лісу, а зверху був гвинтокрил. У мене є пам’ятне фото чоловіка під час навчання, і я хотіла перенести це фото на картину, щоб зберігати її вдома і щоб діти пам’ятали про свого тата-героя, — розповідає жінка. — Чому кіт? Тоді з’явилася мода на «котиків із ЗСУ», і я зобразила його у вигляді котика.

Ольга зізнається, що тоді багато плакала, але зазначає: з часом це перетворюється на гордість.

— Коли я намалювала цю картину, відчула гордість, адже зобразила на ній усе, що було мені дороге: чоловіка, квіти — ромашки, які він мені завжди дарував. Це були мої улюблені квіти, і щоразу, коли був сезон, вони обов’язково були вдома. Тобто, дивлячись на картину, я завжди посміхаюся, бо бачу на ній свого чоловіка. І дівчата згодом, дивлячись на свої картини, також відчуватимуть гордість, — каже організаторка.

Кожна картина — власна історія

Цього року серед учасниць була кохана військового Володимира Даценка, якого близькі ще називали «Борода». Він загинув під час ракетного обстрілу Вінниці 14 липня 2022 року у Нейромеді. Зорина Кривенчук зізнається, що це перший захід, у якому вона взяла участь після загибелі коханого.

— Я обрала зобразити Фенікса. Це я вирішила одразу, коли мене запросили, адже це птах переродження та вічного життя, — розповідає дівчина. — І зараз це малювання, це свого роду терапія.

Багато коханих створювали птахів та ангелів — як асоціацію з полеглими воїнами. Наприклад, Анастасія, дружина військового Сергія Баніта, намалювала свого чоловіка як ангела, а себе зобразила у вигляді птаха. Натхненням для такої картини стала пісня гурту Без обмежень — Якби.

— «Якби» — це як птах. І якби стати птахом мені, я б щоночі у небо злітала до тебе, — цитує слова пісні дівчина.

Сергій, як розповіла дружина, пішов на війну разом зі своїми братами у перші дні. Загинув під час виконання бойового завдання 24 жовтня 2024 року поблизу села Степок Сумської області. І саме один із братів виносив його тіло.

— Вранці 24 лютого він стояв на колінах і цілував мені руки. Я від цього прокинулася. Тоді він уже знав, що піде нас захищати, — розповідає Анастасія Баніта.

У чоловіка залишилося двоє діток — донечка та син.

Олена Заєць теж має власну історію, яку втілила на полотні. Її чоловік, Ігор Заєць, загинув 19 вересня 2022 року під час бойового завдання в Донецькій області.

— Він був першим і єдиним моїм коханням, — каже Олена.

У пари росте донечка Аріна, їй шість. Коли Ігор загинув, їй було лише три…

Для Олени цей проєкт — не просто художній захід, а глибока особиста терапія. Як і більшість учасниць, вона ніколи раніше не малювала.

— Але мені допомагають професійні художники. Я створюю картину, де серце тримають руки — одні жіночі, інші — військового. Це символ того, як ми поряд один з одним. Для мене він завжди буде поруч.

А Олена Лисенко створила картину, де зобразила силуети себе та чоловіка на березі річки. Її коханий, Микола Лисенко, загинув 27 січня 2023 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Часів Яр на Донеччині.

— Він дуже любив бути біля води, біля річки… Та і ми разом дуже любили проводити час на березі. Навіть коли починалися наші стосунки, ми постійно гуляли по березі, розпалювали вогнище, ловили рибу, — розповідає дружина полеглого воїна. — Тому коли мені запропонували взяти участь, я одразу зрозуміла, що хочу це зобразити. Це нагадує мені нашу молодість, як тоді було добре…

Жінка зізнається, що любить такі заходи, адже саме на них відчуває, що вона — не одна.

— Тим більше я сама не з Вінниці, а з Вінницької області. У нас, як у селі, взагалі нічого такого немає, тому дуже важко — ніхто не розуміє. І ти залишаєшся з усім своїм болем сама, — ділиться Олена.

Приходить натхнення

Цього разу перекласти емоції на полотно допомогли три професійні митці: Ірина Кравченко — членкиня правління Вінницької обласної організації Національної спілки художників України, Іван Горобчук — живописець, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Наталія Луценко — членкиня Національної спілки художників України й Національної спілки майстрів народного мистецтва, яка працює в жанрі декоративного розпису.

Разом вони допомогли дружинам візуалізувати свій внутрішній світ, підказували техніки, підбирали кольори.

— Я, наприклад, імпресіоністка — працюю без попереднього рисунка, вільно передаю враження. Це близьке тим, хто ніколи не малював, бо їм не треба одразу правильно побудувати форму — їм треба виплеснути душу, — розповідає Ірина Кравченко, яка також допомогла з організацією приміщення для майстер-класу.

Наталія Луценко підкреслює, що під час майстер-класу і митці, і учасники переживають емоційний взаємообмін.

— Я багато працюю з дітьми — і щоразу щось у них беру. Ти приходиш, дивишся: «О, а я теж щось подібне можу внести». Тобто я і їм даю, і в них черпаю. Так само й з дорослими. Буває, працюєш — і немає натхнення, тим більше в наш час. Не хочеш малювати. Але приходиш у таку атмосферу — хтось малює, хтось ще щось створює. Дивишся: «О, це зробили, й те зробили. А я ще такого не робила. Може, спробую». Хоч я, наприклад, займаюсь суто декоративним розписом. Але все одно з’являється поштовх. Хочеться зробити щось подібне — у своєму стилі, — говорить жінка.

Перша виставка у Вінниці

Проєкт «ЖИВА» був започаткований Оленою Сокальською. Окрім майстер-класів картини стають частиною великої всеукраїнської виставки, яка уже побувала у Дніпрі, Києві, Хмельницькому, Львові.

А цьогоріч вона відбудеться вперше у Вінниці. Її відкриття заплановано на 15 червня, до Дня батька, у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. І з майстер-класом, і з організацією виставки займається Ольга Дятлюк разом з Оксаною Славною — співачкою та композиторкою.

— В експозиції буде 16 картин наших дівчат, а також роботи з інших міст. Раз на три дні ми будемо змінювати експозицію, щоб показати всі, — розповідає Ольга.

Вісім з яких були створені під час майстер-класу. До кожної роботи додаватиметься коротка історія жінки: про її Героя, про задум картини, про емоцію, яку вона вкладала в мазки.

— Тому що кожна з них обирала не просто фарби — вона обирала свої почуття, свої переживання, свій біль. Усе, що сьогодні є на полотні, — це велика сила, адже ці дівчата не зламалися. Вони продовжують жити, продовжують нести пам’ять про своїх Героїв, — наголошує організаторка.