«На жаль, цей проєкт не завершений»: у Вінниці відкрили виставку картин рідних полеглих захисників

Дар'я ДАЦКОВА

У «Музеї мужніх» у Вінниці відкрили особливу виставку картин «Малюю серцем». Це більше, ніж просто мистецтво.
Це 68 історій жінок, які втратили найдорожчих. Через фарби та образи дружини й матері загиблих захисників розповідають про любов, біль і памʼять.

У «Музеї мужніх» відкрилася виставка картин «Малюю серцем», яка відбувається у рамках всеукраїнського виставкового туру «ЖИВА». На ній представили 68 робіт дружин та матерів загиблих захисників України. Серед картин — 22 роботи вінничанок..

Під час відкриття зібралися десятки жінок і матерів. Через фарби, кольори й образи у своїх картинах вони розповіли історії любові, болю, втрати й пам’яті.

Відео дня

На жаль, це ще не завершений проєкт

Ідейниця та засновниця арттерапевтичного проєкту «ЖИВА» є киянка Олена Сокальська. Вона вперше завітала до Вінниці, як і вперше ця виставка була тут організована.

— Цей проєкт народився наприкінці 2022 року, коли я побачила у Facebook перші некрологи, а під ними — перші дописи дівчат, які залишилися вдома: дуже молодих, розгублених, таких, що взагалі не розуміли, як жити далі і чи варто жити. Адже в той момент, коли ти втрачаєш свого коханого, разом із ним ти втрачаєш увесь світ. І твоє серце перетворюється на розбитий глечик, — говорить Олена.

Сама вона також пройшла шлях втрати: її чоловік загинув в автокатастрофі 16 років тому.
— Ми прожили разом 20 років. І я в одну мить втратила абсолютно все. Тому я знала, що це таке, і як важко пережити той перший, найважчий рік. Тоді я подумала: можливо, я зможу допомогти. Я не психолог, не арттерапевт, у мене немає жодного адміністративного ресурсу. Я просто людина, якій не все одно, — розповіла засновниця.

Тоді Олена звернулася по допомогу до митців і представників бізнесу, які могли б підтримати ідею. Маючи лише бажання та ідею, вона знайшла відгук у всіх. У першій київській групі було шість жінок. Більшість із них ніколи раніше не тримали пензля в руках. Але вже за два дні вийшли з готовими полотнами, сповненими емоцій, кольору й пам’яті.

— І в той момент я зрозуміла, що цей проєкт не може бути лише в Києві. Він має рухатися далі, — зазначає Сокальська.

До проєкту долучилися жінки з різних міст України. Дехто спеціально приїздив до столиці, винаймав квартиру на кілька днів — тільки щоб написати свою картину. А згодом майстер-класи почали проводи усюди.

Один із них ми мали змогу відвідати та поспілкуватися з учасницями.

«Кожна обирала не просто фарби, а свої почуття»: у Вінниці відбувся майстер-клас для дружин Героїв

Тож сьогодні виставка «ЖИВА» — це вже всеукраїнський тур. Картини, створені вдовами та матерями полеглих захисників, — це не просто терапія. Це — свідчення. Це — історія. Це — доказ того, що навіть розбите серце здатне відродитися, якщо його підтримати.

Як розповіла ідейниця, назва проєкту «ЖИВА» — невипадкова. Це слово, що не перекладається точно жодною іншою мовою. Воно містить у собі біль, пам’ять і силу.

Виставку побачать і в інших містах України, адже, як зазначила Олена Сокальська:
— Вінниця — це сьоме місто, яке приймає цей виставковий тур. І, на жаль, цей проєкт ще не завершений.

І організаторка, і учасниця

Організаторкою проєкту «Жива» у Вінниці та його учасницею є Ольга Дятлюк. Її коханий чоловік — Юрій Дятлюк, із позивним «Дяк», старший сапер аеромобільного батальйону 95-ї бригади, — загинув 3 серпня 2023 року на Донеччині, захищаючи Україну.

— Сьогодні це не просто виставка картин. Це — історії. Історії тих, чиї мрії, плани, майбутнє обірвалися. Тут — біль, тут — очі, сльози, крик. Але водночас у тиші цієї зали, в кожному мазку, у кожній роботі — є стійкість, незламність, любов і пам’ять. Жива пам’ять, — говорить Ольга.

Як зізнається жінка, для неї цей проєкт — дуже особистий, адже вона не лише організаторка, а й учасниця.

— Ми обрали для відкриття саме цей день — День батька. Адже багато з тих, чиї портрети на виставці, не встигли стати батьками, не почули цього слова. А деякі діти народилися вже після їхньої смерті. Вони віддали життя, щоб жили наші діти. Вони мріяли, будували, любили, — наголошує організаторка. — Ми маємо бути сильними. Нести пам’ять — через такі проєкти, як «Жива». Це арттерапевтичний проєкт. Коли ми починали малювати — плакали. Бо це вже спогади. Але врешті — посміхалися. Бо ми створили пам’ять, яку побачать інші.

Кожна картина має історію

Картини, представлені на виставці, були дуже різні: хтось зображував квіти, хтось — янголів. Дехто — силуети чи символічні образи. Наприклад, Юлія Кокошко — дружина Богдана Кокошка, учасника АТО, який з перших днів повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ, — намалювала котика.

— За життя й на початку війни він ще не встиг отримати позивний, але в нашій родині ми часто зверталися один до одного ласкаво і жартома. І саме його сімейний позивний був — «Кіт». Тому на картині зображено саме кота: серйозного, мужнього, вольового, великого — такого, яким був мій чоловік. Це — символ нашого кохання, це — всі мої світлі емоції, почуття й переживання, які я хотіла зберегти на полотні та передати. Адже мій чоловік був надзвичайною людиною. Дуже лагідний, терплячий, вольовий. Мав цікавий характер: для інших — суворий, а для нас, для родини, — ніжний, як кіт, — розповідає Юлія.

Її чоловік підірвався на міні на Харківщині. Дев’ять днів боровся за життя в лікарні. Загинув захисник 5 травня 2022 року.

— Він дуже любив свою Батьківщину, любив наше місто — Вінницю. Багато подорожував, бо його робота була пов’язана з частими поїздками за кордон. Але завжди повторював, що жодна країна і жодне місто у світі не замінять йому рідної України і нашої Вінниці. Він саме повернувся з відрядження за кордон перед початком повномасштабного вторгнення. І не вагаючись жодної секунди, пішов захищати нас. Він казав: «Якщо не я, то хто? У мене є досвід, є воля, є сила. Я хочу вас захистити», — додає Юлія.

Були також і дружини полеглих захисників з інших міст України. Наприклад, на виставку завітала Діана Вечірко — дружина загиблого захисника Максима Вечірка. Пара була родом з Хмельниччини. Діана презентувала картину під назвою «Осінь для вас закоханих».

— Ідея виникла з наших зустрічей із чоловіком. Ми дуже любили гуляти в парку, триматися за руки, танцювати просто неба. Я вирішила відтворити цей момент — осінній дощ, парасолька, наші обійми… Саме в тому парку він запропонував мені стати його дівчиною, а потім, через рік, — і дружиною, — поділилася молода дівчина.

Картину вона створювала у Хмельницькому, де нині мешкає.

— Було складно зосередитися, довго не могла дібрати форму, в якій змогла б виразити всі свої почуття. Але зібралася й завершила. Це допомогло — як ковток повітря, — зізнається вона.

У кінці відкриття виставки всі дружини отримали квіти, збірку віршів від Настасії Семенюк, а також солодкий смаколик. Ці солодощі виготовила Марина Бережок, яка також є учасницею виставки. Її картина «Мій янгол» змальована зі світлини, яку вона зробила востаннє з чоловіком до війни — на відпочинку.

— У мене є така світлина, де я сиджу на камінні. А на картині я домалювала янгола, бо впевнена, що в будь-яких моїх починаннях він завжди за мною спостерігає, — розповідає жінка.

Віталій Бережок служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти. Після поранення ще з часів АТО мав інвалідність, однак на третій день після повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. Був активістом, брав участь у Революції Гідності.

— Загинув під час оборони Миколаєва, коли місто ще перебувало під загрозою окупації. Він не мав іти на завдання, але пішов замість молодого побратима, бо сказав: «У мене вже є досвід, а ти ще молодий — потім підеш». Він урятував життя побратима, — розповідає Марина.

Більше історій про загиблих захисників можна дізнатися безпосередньо на виставці, адже під кожною картиною зберігається опис. Знаходиться виставкова зала у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї і триватиме до 27 червня.